13 червня 2013 р. Справа № 1687/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Мікули О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова на постанову Залізничного районного суду м.Львова від 21 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про зобов'язання до вчинення дій,-
22.10.2012р. позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова (далі - УПФ) про зобов'язання підвищити пенсію відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), а саме на 25 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 01.01.2012р.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 23.10.2012р. позов в частині вимог за період з 01.01.2012р. по 22.04.2012р. залишено без розгляду.
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 21.11.2012р. в справі №1309/8767/12 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно із ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Безспірно встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по віку з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї реабілітованих в розмірі 43,52грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654) (а.с.11-13).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-ХІІ громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.
Згідно п.6 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон №1788-ХІІ має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою №654. Отже, відповідач неправомірно виплачував підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено п.«г» ч.1 ст.77 зазначеного Закону.
У відповідності до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 цього Закону, на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.
Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не можна обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
Тобто, органи Пенсійного фонду України зобов'язані проводити нарахування та виплати відповідних періодичних платежів зокрема членам сім'ї реабілітованих громадян до втрати ними такого права.
Також, слід зазначити, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду визначений ст.ст.99, 100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин).
Судом першої інстанції вірно враховано ті обставини, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 22.10.2012р. та не надав доказів того, що ним був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин, тому, з огляду на наведене, позовні вимоги в частині виплат за період з 01.01.2012р. по 21.04.2012р. включно слід залишити без розгляду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованих громадян відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком починаючи з 22.04.2012р.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, відповідний обов'язок слід покласти на останнього.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-ХІІ розмірі апеляційний суд не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування зазначеного підвищення до пенсії, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м.Львова від 21 листопада 2012 року - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя В.С. Затолочний
Суддя О.І. Мікула