30 травня 2013 р. Справа № 17358/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Олендера І.Я.,
суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій щодо включення про визнання дій щодо включення штрих-коду, цифр та номеру особового рахунку в документи позивача протиправними; зобов'язання виключити з електроних реєстрів, не збирати інформацію про позивача, крім тієї, що мала місце в Україні до 1993 року, здійснювати облік виключно на паперових носіях; зобов'язаним видати пенсійне посвідчення без включення в нього штрих-коду, цифр та номеру особового рахунку; стягнення коштів за надання юридичної допомоги, витрат на підготовку матеріалів до суду та моральної шкоди.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року адміністративний позов було залишено без розгляду відповідно до ст. 99 КАС України.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, обґрунтовуючи це тим, що суд безпідставно залишив позовні вимоги без розгляду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Ст. 6 КАС України передбачає, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивач який подав позовну заяву пропустив шестимісячний строк звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми ст. 99 КАС України в редакції чинній на момент подання позову до суду, а саме застосувавши шести місячний строк звернення до даних правовідносин, оскільки на момент коли в особи виникло право на оскарження дій відповідача діяла редакція ст. 99 КАС України, яка передбачала річний строк.
Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 16 вересня 2009 року отримав пенсійне посвідчення №АА 9639396.
13 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, в якій просив видати посвідчення без відміток штрих-коду та номера особового рахунку.
Згідно відповіді управління Пенсійного фонду України в м. Рівне від 25 листопада 2009 року №98/14, яка згідно відмітки поштового штемпеля відправлена позивачу 26 листопада 2009 року, було відмовлено видати посвідчення без відміток штрих-коду та номера особового рахунку.
Відтак, в даному випадку право позивача на пред'явлення позову виникло з моменту отримання відповіді УПФ про відмову у вчинені дій, саме тоді особа дізналась про порушення свого права, тобто на час дії редакції ст. 99 КАС України, якою встановлювався річний строк звернення до адміністративного суду, відтак строк звернення до адміністративного суду для позивача, незалежно від того, коли ним пред'явлено позов, становить один рік.
Судом першої інстанції не враховано, що станом на час подання позову 03.11.2010 року, позивачем не було пропущено строку встановленого ст. 99 КАС України в редакції чинній на момент початку перебігу такого.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції, приходить висновку, що позовну заяву в даній адміністративній справі судом першої інстанції було залишено без розгляду помилково.
Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду не відповідає вимогам процесуального права та встановленим обставинам, а тому в нього були відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, відтак наявні підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п. 3 ч.1 ст. 199, п.4 ч.1 ст. 202, п. 6 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду Рівненської області від 06 грудня 2010 року по справі №2а-5769/10/1770 - скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після постановлення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: С.М. Кузьмич
З.М. Матковська