73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
18 червня 2013 р. Справа №923/589/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Александрової Л.І. при секретарі Гололобові М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Херсон
про вважання укладеним договору
за участю представників:
позивача - Юхно Я.О. представник, дов. № 01-4/25 від 15.04.2013 р.
відповідача - ОСОБА_3 представник, дов. № 992404 від 12.06.2013 р.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.
Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до суду з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №01-4/1318 від 10.06.2013 р., якою просить визнати укладеним договір №514 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" між ФОП "ОСОБА_1 та ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" з дня набрання рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", ст.ст. 181, 187 ГК України.
Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач не звертався до нього з пропозицією укласти, проекту договору не надавав. Також зазначає, що відсутні підстави для зміни, доповнення чи розірвання договору, який укладений сторонами 01.08.2002 р. Крім того, відповідач не погоджується з умовами договору, які встановлюють опалювальну площу приміщення, яке використовується відповідачем.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд
Між сторонами укладений договір №348 від 01.08.2002 року про постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач приймати та оплачувати її вартість відповідно до умов договору, чинного законодавства, Правил користування тепловою енергією.
В подальшому, як зазначає позивач, ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до відповідача з пропозицією, викладеною в листі №06-1/2173 від 15.10.2012 року, укласти у новій редакції договір №514 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" (далі - спірний договір) разом з двома примірниками такого договору, у зв'язку із зміною тарифів на теплову енергію, керівника та банківських реквізитів позивача.
Листом №06-1/2678 від 03.12.2012 року позивач повторно повідомив відповідача про необхідність укладення спірного договору.
Підставою для звернення до суду із даним позовом є ухилення відповідача, на думку позивача, від укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Як вбачається з копій листів №06-1/2173 від 15.10.2012 р. та №06-1/2678 від 03.12.2012 р., їх було адресовано відповідачу за адресою: вул. Гмирьова, 8, м. Херсон. На вказаних копіях міститься підпис невідомої особи та зазначення дат - 18.10.12. та 06.12.12. відповідно.
З матеріалів справи слідує, що місцем знаходження відповідача є АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 09.11.2001 року. Вказана адреса відповідача зазначена також у договорі купівлі-продажу від 15.01.2002 р. відповідачем приміщення, до якого позивачем здійснюється постачання теплової енергії. Така ж адреса відповідача зазначена й позивачем у позовній заяві як юридична адреса.
Проте, позивач за адресою відповідача: АДРЕСА_1 пропозиції укласти спірний договір з примірниками такого договору не надсилав.
Отже, позивачем не доведено факту звернення до відповідача з пропозицією укласти спірний договір. Доказів надання відповідачу проектів спірного договору позивачем також не надано.
Копії листів №06-1/2173 від 15.10.2012 р. та №06-1/2678 від 03.12.2012 р. з підписами на них невідомої особи судом не можуть бути прийняті до уваги як доказ отримання їх відповідачем, оскільки їх адресовано не за місцем знаходження відповідача, а також оскільки не встановлено ким отримані вказані листи.
Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Тобто, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов'язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яким відмовити чи задовольнити позов.
Порядок укладення договорів визначений у статтях 179-188 ГК України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 6 цієї статті встановлено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині 1 цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).
Однак, законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Статтею 181 ГК України визначений загальний порядок укладення господарських договорів. Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені ст. 184 ГК України.
Так, відповідно до ч. 3 вказаної статті, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше, як шляхом викладення договору, у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Статтею 181 ГК України встановлено загальний порядок укладення господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Частиною 3 ст. 84 ГПК України передбачено, що у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України від 24.06.2004 №1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджений Постановою КМ України від 21.07.2005 №630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Судом встановлено, що позивачем не надано відповідачу проекту самого договору, який він бажає укласти з останнім.
При цьому суд зауважує, що відповідач після ознайомлення з матеріалами справи листом від 03.06.2013 просив позивача надіслати йому належний екземпляр договору, а також запропонував внести в проект зміни щодо розміру опалювальної площі, що виключає, на даному етапі, факт ухилення відповідача від укладення договору.
Також суд зазначає, що цивільні права та інтереси осіб підлягають захисту судом у спосіб, що встановлений договором або законом, та відповідно до визначеної законом компетенції суду.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено наступні способи захисту цивільних прав та інтересів: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, нормами чинного законодавства України не передбачено такого способу захисту прав, як визнання договору укладеним, тому права позивача не можуть бути захищені в обраний ним спосіб.
Крім того, за своєю юридичною сутністю вимога про визнання договору укладеним є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Однак відповідно до ст. 12 ГПК України до підвідомчості господарських судів не належить вирішення справ про встановлення фактів.
Визнання факту укладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Воно не може бути предметом спору, самостійно розглядатись в окремій справі і є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне.
За таких обставин в задоволенні позову має бути відмовлено.
Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 19.06.2013 р.
Суддя Л.І. Александрова