"04" червня 2013 р. м. Київ К-42265/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Блажівської Н.Є.
Голубєвої Г.К.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року
у справі № 2а-11969/10/2670
за позовом ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, позов ОСОБА_3 (позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення № 0005231703 від 08 квітня 2010 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року, укладеного з Приватним підприємством «СІОН», придбано нежитлове приміщення площею 92,60 кв. м, що розташоване в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А).
Відповідно до довідки (витягу) № Н-00165/2007 від 01 листопада 2007 року про грошову оцінку частки земельної ділянки (кадастровий номер 76:046:0026), виданої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 329 758,67 грн.
Вказані обставини слугували підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення № 0005231703 від 08 квітня 2010 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 4 135,60 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що нарахування позивачу суми податкового зобов'язання із земельного податку можливе лише за наявності відповідного державного акту та внесення відповідних даних до земельного кадастру, які є підставою для обчислення плати за землю.
Поряд цим, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під багатоповерховим будинком, в якому знаходиться належне ОСОБА_3 нежитлове приміщення.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, зважаючи на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Статтею 5 Закону № 2535-XII визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Згідно із статтею 15 Закону № 2535-XII власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
При цьому відповідно до частин 4, 5 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
За змістом частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Водночас слід зазначити, що положення статей 125, 126 ЗК України регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку як окремий об'єкт, а тому застосовані судами до спірних правовідносин помилково.
Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року.
Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Блажівська Н.Є.
Голубєва Г.К.