04 червня 2013 року м. Київ К-39858/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Блажівської Н.Є.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року
у справі № 2а-12453/09/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання Промтехнології»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання Промтехнології» (позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Скасовано акт № 1751/15-3 від 17 липня 2009 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «НВО Промтехнології». Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «НВО Промтехнології» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва задоволено частково. Змінено другий абзац резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року, а саме: фразу «скасувати акт» замінено фразою «визнати протиправним та скасувати прийняте у формі акту рішення». В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «НВО Промтехнології» зареєстровано в якості платника податку на додану вартість в червні 2008 року, у зв'язку з чим йому видано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100124858 від 27 червня 2008 року.
В свою чергу, комісією, створеною відповідно до розпорядження ДПІ у Печерському районі м. Києва № 100-р від 17 липня 2009 року, встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, обсяг яких перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР).
З огляду на викладене, податковим органом прийнято рішення про анулювання реєстрації ТОВ «НВО Промтехнології» як платника податку на додану вартість на підставі підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР та абзацу 3 пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 липня 2009 року № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Розпорядження), яке оформлено актом № 1751/15-3 від 17 липня 2009 року.
Визнаючи протиправним та скасовуючи прийняте у формі акту № 1751/15-3 від 17 липня 2009 року рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «НВО Промтехнології», суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.
Правовий аналіз наведеного положення Закону № 168/97-ВР не дає підстав для висновку про можливість анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з будь-яких причин взагалі, оскільки, поняття «будь-які інші причини» у вказаній правовій нормі вжито саме стосовно звільнення особи від сплати податку з інших мотивів, ніж рішення суду, однак жодним чином не розширює вичерпний перелік підстав для анулювання реєстрації платника відповідно до зазначеної норми Закону.
Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з моменту реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість він не реєструвався як платник єдиного податку та не став суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від встановленого Законом № 168/97-ВР, чи звільняють від сплати податку на додану вартість за рішенням суду або з будь-яких інших підстав.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Розпорядження як на підставу для анулювання реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість, оскільки, згідно з пунктом 11.4 статті 11 Закону № 168/97-ВР зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.
Таким чином, оскільки, Закон № 168/97-ВР, який має вищу юридичну силу в порівнянні з Розпорядженням, що є підзаконним нормативно-правовим актом, не містить такої підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість як заниження ним податкових зобов'язань, обсяг яких перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, то у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття відповідного рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Блажівська Н.Є.
Голубєва Г.К.