Справа № 1711/1784/12
13 червня 2013 року м. Кузнецовськ
Кузнецовський міський суд Рівненської області-
під головуванням судді Ковтуновича М.І.,
при секретарі судового засідання Ломазі С.О.,
з участю:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки в праві спільної власності на автомобіль,
В суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення в її користь грошової компенсації вартості ? частки у праві власності на автомобіль марки «Volkswagen» моделі Т5, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 65000 грн.
Позов обгрунтовується тим, що відповідно до рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23.07.2012р. за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частку зазначеного автомобіля марки «Volkswagen» і тому цей автомобіль належить сторонам на праві спільної часткової власності. Однак відповідач сам володіє і користується спільним автомобілем, ні на які домовленості щодо порядку володіння і користування не погоджується, стверджуючи, що це його особисте майно і він компенсацію вартості частки позивачу виплачувати не буде. Спільне володіння і користування майном є неможливим, у зв'язку з чим ОСОБА_1 позбавлена своєї власності, не може володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном. Наводить позивач і правове обґрунтування своїх вимог.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та їх обгрунтування повністю. З її пояснень вбачається, що автомобіль був куплений в шлюбі за спільні із відповідачем кошти. Спільне користування автомобілем не можливе, оскільки відповідач не дав би автомобіль у користування позивача. Зазначала, що при визначенні розміру компенсації виходить із вартості автомобіля 113580, 53 грн. Просила позов задовольнити.
З пояснень представника позивача ОСОБА_2 слідує, що ОСОБА_3 не дасть можливості позивачу користуватись спільним автомобілем, так як і нині в суді заперечує право ОСОБА_1 на спірний автомобіль.
Відповідач ОСОБА_3 позову не визнав повністю. Зазначав, що у нього ставка чотири тисячі гривень і він не спроможний виплатити одразу компенсацію вартості частки у праві власності позивачу. Також заявляв про те, що виплатить ОСОБА_1 компенсацію, виходячи із оцінки автомобіля, що була проведена на замовлення відповідача. У поясненнях ОСОБА_3 зазначав, що спільно користуватися автомобілем немає можливості, бо у позивача відсутнє право керування (немає посвідчення водія), а він проти, щоб ОСОБА_1 цим автомобілем возили інші особи. Просив у позові відмовити повністю.
В той же час у своїх письмових запереченнях на позовну заяву ОСОБА_3 висловлює переконання про можливість подальшого спільного володіння та користування автомобілем.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши та оцінивши інші докази у справі, приходить до висновку про задоволення позову частково.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 липня 2012р., яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частку автомобіля марки «Volkswagen» моделі Т5, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. На підставі ст.61 ч.3 ЦПК ця обставина в розглядуваній справі не потребує доказування. Отже, вбачається, що спірний автомобіль є об'єктом права спільної часткової власності сторін у рівних долях.
Відповідно до норми ст.358 ч.3 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
В ході з'ясування обставин справи суд переконався, що спільне користування сторін спірним автомобілем неможливе. Такий висновок суд робить із того, що відповідач заперечує право власності позивача на ? частку автомобіля. ОСОБА_3 диктує позивачу умову користування автомобілем тільки у разі, коли в неї є право керування транспортним засобом, завідомо знаючи, що ОСОБА_1 такого права не має. Крім того, намагаючись довести перед судом можливість спільного користування автомобілем ОСОБА_3 передав ключ позивачу, а коли остання відмовилась його повернути, то сам же відповідач 13.12.2012р. звертався до суду із заявою про забезпечення позову і зобов'язання ОСОБА_1 повернути йому ключі від автомобіля та надати можливість забрати собі спірний автомобіль. Наведене однозначно свідчить про неможливість сторін спільно користуватися належним їм спільним автомобілем.
Автомобіль належить до неподільних речей, тому його поділ в натурі неможливий.
Згідно із ст.364 ч.2 ЦК якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
В суді позиція ОСОБА_1 полягає в тому, що вона згідна і просить про присудження в її користь компенсації вартості ? частки в праві власності на автомобіль і погоджується на вирішення спору в такий спосіб не вимагаючи попереднього внесення відповідачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. В такому разі, на думку суду, присудження позивачу грошової компенсації вартості її частки в праві власності на спірний автомобіль, навіть коли немає попереднього внесення відповідачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, буде відповідати завданням цивільного судочинства, визначеним ст.1 ЦПК. Норма ст.71 ч.5 СК України не застосовується до розглядуваних правовідносин, так як сторони уже не є подружжям і право спільної сумісної власності на автомобіль було припинене із визначенням часток у праві спільної власності.
Вирішуючи питання про ринкову вартість автомобіля НОМЕР_2, а відповідно і про розмір компенсації вартості частки позивача суд в основу покладає висновок експерта від 15.03.2013р. №8319. Допитаний в ході розгляду справи експерт ОСОБА_5 переконав суд в обґрунтованості свого висновку та в тому, що цей висновок ґрунтується на безпосередньому дослідженні даного автомобіля. Висновком експерта підтверджено, що ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2 на момент огляду становить 83600грн., а вартість ? частки у праві власності на цей автомобіль складає 41800грн.
Суд відхиляє поданий стороною позивача висновок спеціаліста-автотоварознавця від 20.11.2012р. про те, що середньоринкова ціна транспортного засобу «Volkswagen» моделі Т5, 2006 року випуску становить 113580, 53 грн. і не приймає його для визначення розміру присуджуваної грошової компенсації позивачу, оскільки цей висновок спеціаліста не ґрунтується на дослідженні спірного автомобіля.
Отже, в користь позивача із відповідача є підстави присудити 41800грн. грошової компенсації вартості ? частки у праві власності на автомобіль НОМЕР_2.
Крім того, позивачем понесені судові витрати в загальній сумі 1446, 90 грн. (650 грн. судовий збір та 796, 90 грн. витрати на проведення експертизи). Позов ОСОБА_1 задоволений на 64%, тому сума судових витрат, що має бути стягнута із відповідача становить 926, 01 грн. (1446, 90 грн. х 64% = 926, 01 грн.).
Решта вимог позивача є безпідставними.
Керуючись ст.ст.1, 8, 10, 11, 60, 88, 212, 209, 215 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 41800 (сорок одну тисячу вісімсот) гривень компенсації вартості ? частки у праві власності на автомобіль «VOLKSWAGEN» моделі Т5, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та 926(дев'ятсот двадцять шість) гривень 01 копійка судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, - відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.