Справа 206/1196/13-ц
Провадження 2/206/370/13
"11" червня 2013 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий, суддя Сухоруков А.О.,
при секретарі Сядро Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про стягнення невиплаченої заробітної плати, оплати за роботу в понадурочний час, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
22 лютого 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач посилається на те, що з 02.07.2012 року вона працювала продавцем продтоварів у кіоску, що належить ПП ОСОБА_2 З 03.11.2012 року по 26.11.2012 року позивач. Про свою непрацездатність позивач повідомляла начальника кадрової служби - ОСОБА_3 08.11.2012 року позивач отримала заробітну плату за жовтень 2012 року та трудову книжку с записом про прийом на роботу, але без запису про звільнення, в присутності продавців, які її повідомили, що вона звільнена за прогули. Прохання позивачки оплатити їй лікарняний та виплатити заробітну плату і допустити до роботи - по сьогоднішній день товариством не виконано. Незаконне звільнення завдало позивачці моральної шкоди, внаслідок погіршення здоров'я та матеріального стану.
11.03.2013 року позивачем було надано до матеріалів справи уточнюючу позовну заяву, в якій остання зазначила, що на вказану роботу її приймала ОСОБА_4 При прийомі на роботу була досягнута домовленість, що позивач буде працювати 15 робочих днів в місяць, з 8 до 20 години через день, та отримувати заробітну плату у розмірі 1000,00 грн. та премію. А фактично вона працювала 11 годин на день, за що отримувала 55,00 грн. на день, що за місяць складало - 825,00 грн. Так позивач працювала в червні 2012 року - 28 днів, в липні 2012 року - 18 днів, в серпні - 16 днів. 02.11.2012 року в робочу зміну ОСОБА_1 приїздив ОСОБА_3, який погрожуючи, в грубій формі вимагав від неї письмову заяву про звільнення, внаслідок чого остання була змушена звертатися із заявою до Самарського відділу міліції з проханням забезпечити її безпеку.
Відповідно до уточнених позовних вимог позивач просить суд поновити її на роботі на посаді продавця продовольчих товарів; стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на її користь щомісячну заробітну плату за 02.11.2012 року - 60,00 грн., оплатити роботу в надурочний час за червень 2012 року у розмірі 740,00 грн., за липень 2012 року -190,00 грн., за серпень 2012 року - 80,00 грн., а всього 1070,00 грн.; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 27.11.2012 року по час поновлення її на роботі; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі - 5000,00 грн. стягнути кошти за оплату лікарняних листів 1265,00 грн. (а.с.13-18).
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просили задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Пояснила, що трудову книжку їй було передано в період, коли вона перебувала на лікарняному - 08.11.2012 року, без запису про звільнення. Вона працювала з 8 ранку до 7 чи 8 години вечора у вкрай важких умовах підвищеної температури, без змінного працівника. Заробітну плату привозив та видавав ОСОБА_3, через якого вирішувалися всі робочі питання. Вона особисто ніколи не бачила підприємця ОСОБА_2 Також зазначила, що підписи від її імені у відомостях про одержання заробітної плати підроблені, хоча нею ці суми були одержані від ОСОБА_3
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення та надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що ОСОБА_1 була звільнена 30.11.2012 року з роботи за прогули та трудовий договір, укладений з нею був знятий з реєстрації в міському центрі зайнятості з 15.01.2013 року. 02.11.2012 року як звичайно відпрацювала зміну. Ніяких повідомлень про погіршення стану її здоров'я не надходило. 03.11.2012 року була субота і в неї був вихідний. 05.11.2012 року працівники ТОВ «Водолій-3000», у якого відповідач орендує кіоск, побачили що кіоск закритий. На дзвінки позивач не відповідала та в цей же день їй було відправлено про явку в центр занятості. 30.11.2013 року відповідач прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_3 в свою чергу ніякого відношення до трудових відносин сторін не має. Відповідно до копії лікарняного листа позивач повинна була приступити до роботи 27.11.2012 року, але з 27 по 30 листопада 2012 року остання до роботи так і не приступила. В лікарняному листі помилково вказано місце роботи позивача - ТОВ «Водолій», таким чином з'ясувалося, що оригінал належно оформленого лікарняного листа позивач не надала. Тому оплату відповідач проведе після надання належним чином оформленого лікарняного листа. Згідно трудового договору заробітна плата ОСОБА_1 складає 1102,0 грн. за місяць. Що стосується вимоги позивача про сплату їй 740,00 грн. за роботу в надурочний час у червні 2012 року , то слід звернути увагу, що вона прийнята на роботу 02 липня 2012 року (а.с.40-43).
Вислухавши доводи та пояснення сторін та їх представників сторін, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.07.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений трудовий договір, згідно з яким остання зобов'язалась виконувати обов'язки продавця продовольчих товарів, а ОСОБА_2 - сплачувати 1100,00 грн. на місяць (а.с.5).
Відповідно до записів трудової книжки серії БТ-1 №6388831 ОСОБА_1 - 02.07.2012 року прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів (а.с.6).
Згідно листка непрацездатності серії АВЮ №309109, виданого 03 листопада 2012 року ОСОБА_1 хворіла гіпертонічною хворобою ІІ кризи з 08.11.2012 року і по 23.11.2012 року (а.с.7).
13 листопада 2012 року ОСОБА_2 було складено повідомлення для позивачки, з проханням останню з'явитися до Дніпродзержинського міського центру зайнятості 19 листопада 2012 року (а.с.8).
Відповідно виписного епікризу з історії хвороби №400 ОСОБА_1 хворіла на гіпертонічну кризу ІІ ступеню з 08 листопада 2012 року по 26 листопада 2012 року (а.с.32).
Копій квитанцій та рецептів вбачається, що позивач в листопаді 2012 року придбавала ліки на суму 18,23 грн., 73,29 грн. та 54,68 грн. (а.с.29-31).
14.01.2013 року був складений акт про відсутність робітника на робочому місті в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким зафіксовано, що робітник продовольчих товарів ОСОБА_1 була відсутня на робочому місті з 05.11.2012 року по 14.01.2013 року без поважних причин (а.с.56).
15.01.2013 року відповідач звертався до директора Дніпродзержинського міського центру зайнятості із заявою з проханням розірвати трудовий договір, укладений з ОСОБА_1 (а.с.57).
Відповідно до розрахунків заробітної плати, за липень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та видано аванс у розмірі 490,20 грн. та заробітна плата - 1283,11 грн. (а.с.60-62).
З табелю №1 обліку робочого часу за липень 2012 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 22 дні (176 годин) (а.с.63).
Відповідно до розрахунків заробітної плати, за серпень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та видано заробітну плату у розмірі 499,81 грн. За серпень 2012 року було нараховано аванс та розрахункові при звільненні 490,20 грн. (а.с.64-66).
З табелю №2 обліку робочого часу за серпень 2012 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 22 дні (175 годин) (а.с.67).
Відповідно до розрахунків заробітної плати, за жовтень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та видано аванс у розмірі 498,36 грн. та аванс у розмірі 499,84 грн. (а.с.73-74).
З табелю №10 обліку робочого часу за жовтень ОСОБА_1 було відпрацьовано 23 дні (184 годин) (а.с.71).
Відповідно до розрахунків заробітної плати, за вересень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та видано аванс у розмірі 495,02 грн. та заробітну плату у розмірі 494,99 грн. (а.с.72-74).
З табелю №9 обліку робочого часу за вересень ОСОБА_1 було відпрацьовано 20 днів (160 годин) (а.с.75).
Відповідно до розрахунків заробітної плати, за листопад 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та видано заробітну плату та розрахункові при звільненні у розмірі 324,50 грн. (а.с.76-77).
З табелю №11 обліку робочого часу за листопад 2012 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 2 дні (16 годин) (а.с.78).
З табелю №12 обліку робочого часу за грудень 2012 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 0 днів (0 годин) При цьому в табелі у робочі дні з понеділка по п'ятницю кожного тижня стосовно ОСОБА_1 стоять позначки «пр» (прогул) (а.с.79).
При цьому в примірнику трудового договору, наданого відповідачем, міститься запис про його розірвання сторонами 30 листопада 2012 року згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України - за прогули (а.с.44 з об.)
При цьому доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 не має жодного відношення до регулювання трудової діяльності працівників ПП Яковенко, спростовуються розпорядженням ТОВ «Водолій-3000», згідно якого з 01.07.12 року керівником кадрової служби призначений ОСОБА_3, визначено здачу щоденних звітів наприкінці робочого дня ланковими, в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 20). В сукупності з тією обставиною, що ФОП ОСОБА_2 орендує у ТОВ «Водолій-3000» кіоски для продажу і тимчасового зберігання артезіанської води згідно договору оренди від 25 травня 2012 року №25/05/12-5 (а.с. 45-46), існує певний зв'язок ОСОБА_3 та виконанням трудових обов'язків ОСОБА_1
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 дала суду покази, що вона також працювала у ОСОБА_2. Оформленням займався ОСОБА_3, працювала через 4 дні. При звільненні нічого не підписувала, з нею також не розрахувалися повністю за відпрацьований робочий час.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що за усною домовленістю з ОСОБА_2 він набирав працівниуів у кіоски з продажу артезіанської води, в тому числі ОСОБА_9 Вона була працевлаштована у червні 2012 року, спочатку працювала добре, потім почала відлучатися з робочого місця. З 05 листопада 2012 року взагалі не вийшла на роботу, про лікарняний не повідомляла. Лікарняний закінчувався 26 листопада 2012 року, проте ОСОБА_10 все одно не вийшла на роботу, у зв'язку з чим поставлено питання про її звільнення. Проте розірвання трудового договору потребує реєстрації у Центрі зайнятості, куди ОСОБА_10 з'являтися не бажає. Свідок займався розвозом товару, виплатою заробітної плати, про що ОСОБА_1 розписувалася у відомостях ОСОБА_2. По заробітній платі з ОСОБА_1 розрахувалися повністю.
Вказані вище спірні відносини регулюються КЗпП України, Законом України «Про оплату праці».
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У відповідності до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Доводи відповідача про те, що позивач була звільнена правомірно за прогули, суд до уваги не бере, оскільки позивач до 26 листопада 2012 року перебувувала на лікарняному. При цьому запис про розірвання трудового договору датований 30 листопада 2012 року, що відповідає лікарняному та акту про відсутність на робочому місці. Але у табелі виходу на роботу за грудень 2012 року стосовно ОСОБА_1 стоять позначки як прогули, що недоречно стосовно звільненого працівника. Також щодо відсутності певної дати звільнення і належного оформлення звільнення взагалі, свідчить лист ФОП ОСОБА_2 від 05 грудня 2012 року вих. №19 на адресу ОСОБА_1, в якому повідомляється зокрема, що і в цей час (станом на 05 грудня 2012 року) ОСОБА_1 є співробітником ОСОБА_2 (а.с. 51)
Отже, як встановлено судом, позивача незаконно звільнено із займаної посади та позбавлено засобів для існування. У відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, суд виходить із загальних правил обчислення середнього заробітку, виходячи із середнього заробітку за останні два календарних місяці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 зі змінами. Так, за період з 30 листопада 2012 року до дня ухвалення рішення заробіток позивача, виходячи з мінімального розміру заробітної плати 1102 грн. та 1147 грн. у 2013 році за час вимушеного прогулу складає понад 6000 грн., проте оскільки позивач заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4000,00 грн., суд вирішує це питання у межах заявленої вимоги .
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Так, за два робочих дні в листопада 2012 року позивачці нараховано 324,50 грн. (а.с. 77), жодних доказів про виплату цієї суми суду не надано. Проте позивач заявила вимогу про стяггнення 60 грн. за роботу 2 листопада 2012 року, що підлягає задоволенню у межах заявленої суми.
Що стосується вимог про стягнення сум за роботу в понадурочний час, які за твердженнями позивача складали за червень - 740 грн., за липень -190 грн., за серпень - 80 грн., суд вважає їх недоведеними, оскільки у табелях виходу на роботу зазначено 8-годинний робочий день, позивачем не надано доказів про роботу понад цей час.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з відповідача, суд виходив з наступного.
Суд вважає, що має місце порушення трудових прав позивача внаслідок незаконного звільнення у зв'язку з чим їй було завдано моральну шкоду згідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, але розмір відшкодування моральної шкоди позивачка зазначила занадто завеликий, що не відповідає обставинам справи.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.
Приймаючи до уваги положення наведених вище норм співвідношуючи їх з встановленими в судовому засіданні фактами, суд вважає, що сума моральної шкоди в розмірі 5000 грн. не обґрунтована, завелика та не відповідає дійсності, доказів спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу саме на таку суму не надано, Суд, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, оцінює спричинену моральну шкоду позивачці незаконним звільненням на суму у розмірі 1000 гривень.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом роз'яснювались сторонам, представникам сторін, положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.
Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що в діях відповідача вбачається порушення законодавства про працю.
Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору, вказані судові витрати слід стягнути з відповідача в дохід держави відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 40, 42, 43, 235, 2371 Кодексу законів про працю України, ст. 23 Цивільного кодексу України, п.2, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, ст.ст.4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 130, 205, 208, 209, 212-215, 218, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді продавця продовольчих товарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 27 листопада 2012 року.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неотриману заробітну плату за листопад 2012 року в розмірі 60,00 грн., 4000,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000,00 грн. моральної шкоди, загалом - 5060 (п'ять тисяч шістдесят) гривень.
Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 здійснити оплату тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 за період з 03 листопада 2012 року по 26 листопада 2012 року включно.
Допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати в розмірі 60 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 344 грн. 10 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.О. Сухоруков