ун. № 2-111/11
пр. № 2/759/19/13
06 червня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого - судді Лопатюк Н.Г.,
при секретарі - Васильченко Я.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням,
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про вселення та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2008 року, шлюб між ними було розірвано. Від даного шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім спільної з відповідачем дитини, разом з позивачем проживає її син від першого шлюбу - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позивач зазначила, що за час шлюбу з відповідачем, вони придбали земельну ділянку, площею 1, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та побудували в 2006 році незавершений двоповерховий житловий будинок (95% готовності) з підвальним та чердачним приміщеннями, з двома окремими входами в будинок, розміром 10,5 х 15,52 кв.м. та прилеглими забудовами, а саме: сарай та альтанка.
Позивач у своїй позовній заяві пояснила, що після розірвання шлюбу з відповідачем, вона та діти залишились проживати у незареєстрованому житловому будинку АДРЕСА_1, в якому відповідач проживає на першому поверсі та користується особисто усім майном, а також користується особисто підвальним приміщенням. В свою чергу, позивач разом із дітьми проживає на другому поверсі зазначеного будинку та користується усім майном, а також чердачним приміщенням.
01 червня 2009 року, позивач разом з дітьми виїхала на відпочинок до Криму, залишивши в спірному будинку особисті речі, які належать їй особисто та дітям.
Однак, повернувшись додому 09 серпня 2009 року, до будинку вони не потрапили, так як відповідач заблокував двері присадибної огорожі та не впустив позивача з дітьми до даного житла, а також пояснив, що він не впустить їх до будинку до вирішення судом питання щодо розподілу майна.
Позивач повідомила, що дійсно в провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа про поділ майна, набутого під час шлюбу, однак дана матеріали даної цивільної справи направлені до КНДІСЕ для проведення судової експертизи на предмет визначення готовності побудованого спірного житлового будинку та розділу земельної ділянки.
Оскільки, проведення експертизи може затягнутись на невизначений термін, вона була змушена звернутись до суду з даним позовом, а тому просить суд ухвалити рішення про вселення їх з донькою в спірний будинок та встановити конкретний порядок користування даним будинком.
Позивач в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Суд, вислухавши думку позивача, відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі осбавини справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно вимог статті 60 ЦПК України. кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Частиною третьою статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №102 від 05 лютого 2009 року (а.с. 7 - копія свідоцтва про розірвання шлюбу).
Згідно свідоцтва про народження, копія якого міститься в матеріалах даної справи, вбачається, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась донька - ОСОБА_3, про що в Книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний актовий запис за №1159 (а.с. 8 - копія свідоцтва про народження).
В матеріалах даної справи міститься копія акту про право власності на земельну ділянку, який видано ОСОБА_2, який проживає в АДРЕСА_1 і на підставі рішення Київської міської ради від 30 січня 2003 року №249/409 є власником земельної ділянки, площею 0, 1000 га у межах, згідно з планом. Дана Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.11 - копія державного акту та плану меж земельної ділянки).
Згідно з розпорядженням Святошинської РДА в м. Києві від 15 березня 2005 року за №383, ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 12 - копія розпорядження).
Також, в матеріалах даної справи містяться копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1, який виготовлено 27 червня 2008 року, згідно якого власниками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є дядьком та матір'ю відповідача.
З договору дарування квартири від 19 жовтня 1996 року, копія якого міститься в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_7, мати відповідача, подарувала ОСОБА_1, позивачу у справі, квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 31 - копія договору дарування квартири).
Також, в матеріалах справи містяться копії змін до технічного звіту від 2009 року по встановленню зовнішній меж землекористування земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, згідно яких замінено користувача земельної ділянки з ОСОБА_8 на ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2009 року, провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та встановлення порядку користування жилим приміщенням було зупинено до набрання законної сили рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 квітня 2011 року, частково задоволені основний та зустрічний позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ спільного майна подружжя та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, та визнано гаражний бокс НОМЕР_2 розташований у АРК Крим в АДРЕСА_3, автомобіль "Шкода Октавія", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, телевізор "Самсунг", хлібопіч та ноутбук спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Зазначений гаражний бокс поділено між ними у рівних частках по 1/2 частині кожному від 51/100 частини, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на автомобіль "Шкода Октавія", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, по 1/2 кожному, а також поділено спільне сумісне майно подружжя. В решті основних та зустрічних позовних вимогах було відмовлено.
Вищезазначене судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили, а тому ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2013 року було відновлено провадження у даній справі та призначено до судового розгляду.
Згідно ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину
будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право ренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною другою статті 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, впоруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, вищезазначеним судовим рішенням від 04 квітня 2011 року жодним чином не встановлено, що будинок АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, натомість з даного рішення є зрозумілим, що даний будинок, в який просить вселити її позивач, є недобудованим, право власності на нього на зареєстровано, а проектна документація взагалі відсутня.
Крім того, судом достовірно встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_2, тобто відповідачу у даній справі, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, яка набута за рішенням Київської міської ради від 30 січня 2003 року.
Так, позивач просить суд вселити її в будинок АДРЕСА_1, який вважає спільною сумісною власністю подружжя, однак даний будинок взагалі недобудований, натомість є інший будинок за НОМЕР_3 що знаходиться за тією ж адресою і на який позивач особисто надала в розпорядження суду технічний паспорт, але цей будинок належить на праві приватної власності матері відповідача, ОСОБА_7 та дядьку відповідача, ОСОБА_6
Таким чином, судом достовірно встановлено, що вимоги позивача ОСОБА_1 є необгрунтованими та не доведеними в ході судового розгляду, так як рішенням Святошинського районного суду м. Києва чітко встановлено, що спірний будинок, в який позивач просить суд її вселити не є спільною сумісною власністю подружжя, є не добудованим, право власності на нього не зареєстровано, а проектна документація на даний час відсутня, в зв'язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність відмовити останній у задоволенні її позову повністю.
На підставі наведеного та керуючись ст.150 ЖУ України, ч.1 ст.125 ЗК України, ст.ст.16, 331 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 292, 294, 296 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: