Справа № 159/2135/13-ц
Провадження № 2/159/651/13
м. Ковель 12.06.2013
Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням
судді - Восковської О.А.
за участю секретаря - Конашук М.А.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Екокомунсервіс», з участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Екокомунсервіс», з участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що він, працюючи слюсарем аварійно-відновлювальних робіт УІ - го розряду був звільнений відповідачем з роботи 07.12.0212 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням посади. Вважає, що таке звільнення проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, а саме - підстав для скорочення посади, яку він обіймав на підприємстві не було, жодних змін в організації виробництва на КП «Екокомунсервіс» не відбувалось, крім того, на час його звільнення, як і на даний час, на підприємстві є вакантні посади, у тому числі, і посада слюсаря аварійно-ремонтних робіт, які не були запропоновані йому відповідачем при звільненні. Із урахуванням наведених обставин прохає поновити його на попередньому місці роботи та зобов»язати відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 5000 гривень, при визначенні розміру якої позивач виходив з того, що внаслідок незаконного звільнення переносив моральні страждання, оскільки не має можливості матеріально забезпечувати сім»ю і змушений підшуковувати інші способи заробітку.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені ним позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснив суду, що про наступне його вивільнення з посади у зв»язку із скороченням посади слюсаря аварійно-відновлювальних робіт на водозаборі його було попереджено раніше, однак, іншого місця роботи на підприємстві відповідач йому не пропонував, тоді як на час його звільнення і на даний час є вільні вакансії і необхідності скорочувати його посаду не було. Пояснив також, що працював слюсарем АВР на водозаборі і обіймати таку ж посаду, але на водоканалі позивач не погоджується та просить поновити його на посаді саме слюсаря АВР водозабору, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, оскільки він утримує , крім своєї сім»ї, також сім»ю своєї дочки та її двох дітей, а на даний час позбавлений можливості підшукати собі іншу роботу у зв»язку зі своїм віком. Крім того, пояснив, що тривалий час не звертався до суду з позовом про захист трудових прав, оскільки не знав закону.
Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив, що відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 та не попередив завчасно позивача,- за два місяця до звільнення - про наступне вивільнення у зв»язку із скороченням штату, не запропонував іншого місця роботи в межах підприємства, хоча як на час звільнення ОСОБА_1, так і на даний час на підприємстві є вільні вакансії, у тому числі, і вакансія слюсаря АВР, крім того, необхідності скорочувати посаду, яку обіймав позивач також не було. Із урахуванням наведеного просить задовольнити позов.
Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні 28.05.2013 року позов не визнала та пояснила суду, що на підприємстві дійсно було проведено скорочення певних посад, у тому числі, і посади слюсаря АВР водозабору, яку обіймав ОСОБА_1, якого завчасно було попереджено про наступне вивільнення, однак, останній відмовився підписуватись у такому наказі і про це було складено відповідний акт. Інша посада позивачу також була запропонована, однак, в усній формі і він від неї також відмовився, про що також було складено письмовий акт. Повний розрахунок з ОСОБА_5 було проведено через три дні з дня звільнення і вважає, що підстав для поновлення останнього на роботі немає, у зв»язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_3 пояснив суду, що він, будучи директором КП «Екокомунсервіс», при проведенні скорочення штату працівників на підприємстві, видав наказ про скорочення, у тому числі, і посади слюсаря АВР водозабору, на якій працював позивач, який, із урахування його віку, не справлявся зі своєю роботою і йому ще влітку 2012 року пропонувалась посада слюсаря АВР водоканалу, при цьому, умови праці не змінювались, а заробітна плата навіть була більшою, однак, ОСОБА_1 відмовився від цієї пропозиції. Виходячи з недоцільності перебування у штаті підприємства двох посад слюсаря АВР водозабору, у жовтні 2012 року він видав наказ про скорочення однієї такої посади, про що ОСОБА_1 було повідомлено та запропоновано іншу роботу, однак, від підписів він відмовився, про що було складено відповідні акти. Пояснив також, що на підприємстві на час звільнення позивача була інша вакантна посада слюсаря АВР але водоканалу, на яку ОСОБА_1 не захотів переходити працювати, і така посада є вільною і по даний час. Крім того, пояснив, що КП «Екокомунсервіс» є єдиним підприємством, яке не поділено на цехи, відділи чи підрозділи і поняття слюсаря АВР водозабору та слюсаря АВР водоканалу вони розрізняють за своїми внутрішніми інструкціями, хоча позивач прийнятий був на роботу слюсаря АВР, без вказівки його робочого місця. Чому звільнення останнього проходило саме з посади слюсаря АВР водозабору пояснити не може. Також пояснив, що профспілковий орган на підприємстві відсутній, на даний час залишається одна вільна вакансія слюсаря АВР водоканалу. Вважає позов ОСОБА_1 безпідставним.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача та третьої особи у справі, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних причин.
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно частини 2 цієї ж норми Закону, звільнення з підстави, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з Статуту Комунального підприємства «Екокомунсервіс», останнє є окремою юридичною особо, не має у своєму складі інших юридичних осіб, не поділене на цехи, відділи чи будь-які інші підрозділи(а.с.56-60). Згідно п.5.2.Статуту, директор підприємства здійснює управління справами, а згідно п.5.3 цього ж Статуту, встановлює штати на підприємстві, приймає і звільняє працівників підприємства (а.с.58).
Факт звільнення позивача з роботи з 08 грудня 2012 року у зв»язку із скороченням штату працівників встановлений судом згідно до наказу по КП «Екокомунсервіс» від 07 грудня 2012 року №19-К і даний наказ видано директором підприємства ОСОБА_3 Згідно зазначеного наказу, позивача було звільнено з посади слюсаря АВР водозабору на підставі п.1 ст.40 КЗпП України(а.с.9).
Факт скорочення на підприємстві однієї посади слюсаря аварійно-відновлювальних робіт підтверджено наказом №130 від 08 жовтня 2012 року за підписом директора КП «Екокомунсервіс», згідно якого таке скорочення мало б відбутись з 08 грудня 2012 року.
Та обставина, що відповідач завчасно та належним чином - шляхом видачі відповідного наказу - попередив ОСОБА_1 про наступне його вивільнення у зв»язку із скороченням штату підтверджується наказом від 08.10.2012 року № 16-К за підписом директора підприємства ОСОБА_3 Відсутність підпису самого позивача у згаданому наказі обумовлено відмовою останнього від його вчинення, що підтверджено актом від 08 жовтня 2012 року (а.с.8).
Такі дії відповідача при звільненні позивача були вчинені відповідно до вимог КЗпП України і порушення норм трудового законодавства у цій частині відсутні.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач перед звільненням позивача з роботи запропонував останньому іншу посаду в межах цього ж підприємства. Наявний у справі акт від 05 грудня 2012 року про те, що ОСОБА_1 відмовився від запропонованої йому роботи слюсаря АВР водопроводу і відмовився підписувати згаданий акт не є належним доказом пропозиції роботи позивачу, а свідчить лише про відмову у вчинення ОСОБА_1 підпису у такому акті(а.с.12). Як пояснив суду директор підприємства - третя особа у справі - пропозиція іншого місця роботи ним була зроблена ОСОБА_1 в усній формі, а акт про відмову - в письмовій.
Крім того, як встановлено судом, - і дана обставина не оспорюється учасниками судового розгляду, - на підприємстві як на час звільнення ОСОБА_1 з роботи, так і на даний час, існує вакансія слюсаря АВР У1-го розряду на водовідведенні (що підтверджено і штатним розписом на 2013 рік), а, отже, скорочуючи одну штатну одиницю слюсаря АВР У1-го розряду, відповідач мав можливість не звільняти позивача з роботи, перемістивши його лише на інший об»єкт роботи ( з водозабору на водовідведення), не змінюючи, при цьому, істотних умов праці ОСОБА_1 та не здійснюючи переведення позивача до іншого підрозділу на підприємстві, оскільки, як встановлено судом вище, такі підрозділи на КП взагалі відсутні. Чому відповідач не зробив цього - ні представник відповідача, ні третя особа (директор підприємства) суду пояснити не змогли, як і не змогли пояснити того, яка ж була необхідність за наявності вільної вакансії, аналогічної тій, яку обіймав позивач, звільняти позивача з роботи взагалі.
Покликання сторони відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу слюсарем АВР У1-го розряду саме водозабору, і переведення його в межах цього підприємства на таку ж посаду але на водовідведенні (водоканалі) не можливо було провести без згоди позивача, а останній від такої пропозиції відмовився, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки, як вбачається з трудової книжки ОСОБА_6, останній був прийнятий на роботу 01.12.2011 року слюсарем аварійно-ремонтних робіт У1-го розряду, без вказівки робочого місця (запис №19 від 01.12.2011 року) (а.с.6-7). Факт відсутності поділу КП «Екомкомунсервіс» на підрозділи , - водовідведення, водозабор і таке інше - підтверджено Статутом підприємства, про що вже зазначено вище. Наданий суду штатний розпис працівників КП на 2012, 2013 роки, де зазначено про штат та кількість працюючих на підприємстві осіб на різних об»єктах - водопроводі, домоуправління, водозаборі і т.д. - не спростовують встановлених обставин, оскільки такий розподіл не передбачений ні Статутом КП «Екокомунсервіс», ні трудовими договорами, ні іншими угодами на підприємстві.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач при звільненні позивача з роботи грубо порушив вимоги трудового законодавства України, а саме - ст.40 ч.1 та ч.2, ст.49-2 КЗпП України, і ОСОБА_1 підлягав би поновленню на попередньому місці його роботи - слюсаря АВР У1-го розряду - з виплатою йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - з 08.12.2012 року по 12.06.2013 року ( по день прийняття судом рішення у справі). Порушення відповідачем вимог ст.43 КЗпП України, у даному випадку, не допущено, оскільки, згідно довідки КП «Екокомунсервіс» профспілкова організація на підприємстві відсутня.
Разом з тим, статтею 233 КЗпП України встановлено місячний термін для звернення працівника до суду з вимогою про його поновлення на роботі. Як вбачається з наказу №19-К від 07.12.2012 року ОСОБА_1 того ж дня дізнався про його звільнення, про що розписався у самому наказі (а.с.9) і дана обставина не оспорюється самим позивачем та його представником, а, згідно довідки КП «Екокомунсервіс», повний розрахунок при звільненні був проведений з позивачем 11 грудня 2012 року.
Згаданою нормою Закону - ст.233 КЗпПУ - передбачено,що з заявою про вирішення трудового спору працівник можу звернутись безпосередньо до суду в тримісячний строк з того дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права. Можливість поновлення таких строків звернення до суду передбачена ст.234 КЗпП України у разі пропуску цих строків з поважних причин.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 01 квітня 1994 року №4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 травня 1998 року № 15), «Встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору… Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав… Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін…».
Судом встановлено, що звільнення позивача з роботи мало місце 07 грудня 2012 року і останній того ж дня дізнався про таке звільнення, - що вже зазначено вище, тоді як до суду з позовом про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернувся лише 15.04.2013 року (а.с.1), - тобто, більше як через чотири місяці від того дня, як він дізнався про порушення своїх трудових прав.
Саттею 60 ЦПК України обов»язок доказування покладається на сторін та інших осіб у справі.
Стороною позивача не представлено суду доказів поважності пропуску встановлених статтею 233 КЗпПУ строків звернення до суду з заявленими позовними вимогами, а не знання позивачем законів, - про що пояснив позивач в суді, як про причину пропуску ним вказаних строків, - не може розглядатись як поважна підстава для поновлення таких строків.
Із урахуванням наведеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити у зв»язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду з такими вимогами без поважних причин.
Крім того, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у зв»язку із незаконним звільненням, із урахуванням вимог ст.237-1 КЗпПУ, також підлягала б до часткового задоволення, оскільки факт незаконного звільнення (відповідно, порушення трудових прав) позивача відповідачем встановлено судом вище, і, як наслідок таких дій відповідача, заподіяння позивачеві моральної шкоди, про яку останній зазначив у своїх поясненнях також встановлено, однак, заявлена до стягнення сума такої шкоди (5000 гривень) не відповідає у повній мірі характеру та ступеню перенесених позивачем моральних страждань і розмір такої шкоди підлягав би зменшенню судом. Разом з тим, із урахуванням вимог ст.233 КЗпП України, а також відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року, № 1 від 27.02.2009 року), яким до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством встановлюється тримісячний строк позовної давності, - у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди також слід відмовити у зв»язку із пропущенням строку звернення до суду з даною вимогою без поважних причин.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-11,15,30,60,61,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст.40,49-2,233,234 КЗпП України, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 01 квітня 1994 року №4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 травня 1998 року № 15), та до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року, № 1 від 27.02.2009 року), суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Екокомунсервіс», з участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення - в цей же строк з дня отримання ними копії цього рішення суду.
ГоловуючаО. А. Восковська