Справа № 2-881/2011
Іменем України
(повний текст)
14 червня 2013 року Балаклавський районний суд міста Севастополя
під головуванням судді Гапонова Д.Ю.,
при секретарі Шрам В.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним,
Позивач ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 18 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за №7866. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на положення ст. ст. 58, 59 ЦК УРСР, ст. 234 ЦК України, п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року).
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві, вказуючи на наявність кримінальної справи, реальності погрози конфіскації майна, що обумовило оформлення договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, належного подружжю, в один день з метою недопущення його конфіскації, та збереження майна від конфіскації. Відносно позивача та відповідачки ОСОБА_4 як посадових осіб ВАТ «Севастопольський Маяк» проводилися оперативно-розшукові заходи, вони викликалися на допити, прослуховувалися телефонні розмови, велося зовнішнє спостереження. Всі вищевказані дії слідчих органів свідчили про реальність загрози застосування до подружжя кримінального переслідування і можливості конфіскації належного їм майна. З метою уникнути можливого арешту і конфіскації майна було прийнято рішення провести перереєстрацію нерухомого майна на інших осіб. Позивач укривався від виконання слідчих дій та від слідчого, знаходився у м. Києві, дії з укриття сумісного набутого майна від конфіскації у порядку кримінального провадження обговорювались і приймались за участю батьків відповідачки ОСОБА_8 і ОСОБА_9, її брата ОСОБА_10 та його дружини ОСОБА_11, знайомих подружжя ОСОБА_12 та його дружини ОСОБА_5. В результаті, квартира АДРЕСА_2 була фіктивно оформлена на матір ОСОБА_4 - на ОСОБА_9, квартира АДРЕСА_1 була фіктивно оформлена на подругу ОСОБА_4 - на ОСОБА_5 Позивач зазначає, що ОСОБА_5 є хрещеною матір'ю ОСОБА_13 - сина колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач також наголосив, що в розпорядженні сім'ї завжди було достатньо коштів для придбання та утримання декілька транспортних засобів, придбання та утримання квартир, гаражів. Не рідше одного разу на рік подружжя виїжджало в туристичні поїздки в країни Європейського союзу.
У 2009 році між подружжям стався розрив сімейних відносин, шлюб був розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 квітня 2009 року. 29 серпня 2010 року позивач отримав лист, підписаний від імені ОСОБА_5, в якому повідомляється про намір продати спірну квартиру та про видачу ОСОБА_5 довіреності ОСОБА_4 з повноваженнями, які свідчать про реалізацію домовленостей, досягнутих перед укладенням договору, але вже без участі ОСОБА_3 У листі була викладена вимога до ОСОБА_3 про добровільну виписку з квартири. З цього листа ОСОБА_3 дізнався про те, що порушені його права власника квартири АДРЕСА_1, що біло приводом для звернення до суду за захистом порушеного права. Мотиви для укривання майна від його можливої конфіскації, як вважає позивач, відпали лише 06 червня 2012 році, коли Гагарінським районним судом міста Севастополя по кримінальній справі, порушеної у 2002 році, винесена постанова про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за відсутністю в його діях складу злочину, яка набрала законної сили.
ОСОБА_4 та її представник заперечували проти позову, мотивуючи тим, що метою купівлі-продажу квартири було отримання коштів для оплати послуг в кримінальному провадженні.
ОСОБА_5 до суду не з'явилася, пояснень на адресу суду, своєї правової позиції по справі не надала.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 12 грудня 1992 року. Шлюб розірваний 22 жовтня 2009 року.
Квартиру АДРЕСА_1 подружжя придбало 4 травня 2002 року. У 1998 році подружжя придбало квартиру АДРЕСА_2 та гараж в ГК «Якор». Все майно придбано в період шлюбу та є сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року.
18 жовтня 2002 року зазначені три об'єкти нерухомого майна були відчужені. Зокрема, 18 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_4 як продавець передала у власність покупця ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Право власності було зареєстровано за ОСОБА_5, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської ради, реєстровий номер 709 від 12 листопада 2002 року.
Також 18 жовтня 2002 року подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужено ще два об'єкти нерухомості, які їм належали: квартири АДРЕСА_2, гараж в ГК «Якор».
Квартира по АДРЕСА_1 була відчужена родичці сім'ї подружжя - ОСОБА_5, квартира по АДРЕСА_2 була відчужена матері ОСОБА_4 - ОСОБА_9, гараж був відчужений татові ОСОБА_4 - ОСОБА_10
У період з квітня 2001 року по лютий 2002 року ОСОБА_3 перебував на посаді голови правління ВАТ «Севастопольський Маяк». ОСОБА_4 з квітня 2001 року перебувала на посаді голови ревізійної комісії ВАТ «Севастопольський Маяк» та була директором ТОВ «ЦТЕ № 1».
17 вересня 2002 року слідчим відділом Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в місті Севастополі було порушено кримінальну справу № 425048 за фактом скоєння посадовими особами ВАТ «Севастопольський Маяк» злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України (у редакції від 04 квітня 2002 року), про що була винесена відповідна постанова. У даній редакції санкція ч. 2 ст. 209 КК України передбачала основне покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12 років, та додаткове обов'язкове покарання у вигляді конфіскації майна. На підставі постанови слідчого від 17 вересня 2002 року про проведення обшуку, 18 вересня 2002 року у будівлях ВАТ «Севастопольський Маяк» було проведено обшук та вилучені документи у кабінеті позивача та відповідача ОСОБА_4
Безпосередньо відносно ОСОБА_3 08 жовтня 2002 року слідчим було винесено доручення (у порядку ст. 114 КПК України) щодо встановлення місця його перебування та організацію місцевого розшуку, оскільки ОСОБА_3 укривався від виконання слідчих дій та від слідчого. 14 жовтня 2002 року слідчим винесено постанову про затримання підозрюваного ОСОБА_3 у вчиненні злочину. Після його затримання 30 жовтня 2002 року, міра запобіжного заходу з тримання під вартою була змінена на залог у розмірі 17000 гривень, відповідно до постанови прокурора від 02 листопада 2002 року про звільнення затриманого ІТТ та обрання міри запобіжного заходу.
ОСОБА_4 стосовно кримінального провадження була обізнана, про що свідчать її підписи на процесуальних документах. Вона притягувалося в якості підозрюваної, відносно неї обирався запобіжний захід підписка про невиїзд. Постановою слідчого від 15 листопада 2002 року відносно ОСОБА_4 кримінальна справа за ч. 2 ст. 209 КК України була закрита.
Відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як посадових осіб ВАТ «Севастопольський Маяк» проводились оперативно-розшукові дії, вони викликались на допити, велось зовнішнє спостереження. Всі зазначені дії слідчих органів свідчили про реальність кримінального переслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наслідком якого є конфіскації майна, належного подружжю на праві сумісної власності.
Доводи позивача щодо наявності у нього станом на 2002 рік транспортних засобів знаходять своє підтвердження у відповіді ВДАІ УМВС України в місті Севастополі на запит суду.
Судом встановлено, що на підставі досліджених платіжних даних СФ ВАТ «Укртелеком» за березень та квітень 2010 року, а також з платіжних даних КП РЕП-12 СМР за січень, квітень 2011 року з обслуговування квартири АДРЕСА_1 вбачається, що особисті рахунки оформлені на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно. Тобто, з 18 жовтня 2002 року до 2011 року ОСОБА_5 не переоформила на себе особисті рахунки в обслуговуючих квартиру АДРЕСА_1 житлово-комунальних організаціях.
По квартирі АДРЕСА_2, переоформлення особистих рахунків з продавця квартири ОСОБА_4 на покупця ОСОБА_9 у житлово-комунальних організаціях було проведено лише у 2005 році.
З копії паспорту позивача судом встановлено, що позивач зареєстрований у АДРЕСА_1 з 01 жовтня 2002 року.
Суд аналізуючи всі наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 58, 59 ЦК УРСР (діяв на час укладення правочину) нечинним є правочин, укладений лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки (уявний правочин). Правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його укладення. Відповідно до положень ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, яки обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
При здійсненні мнимого правочину справжня воля сторін приховується самими сторонами й не виявляється при їх волевиявленні, тобто має місце розбіжність здійсненого волевиявлення з дійсною волею сторін. По змісту дані угоди формально відповідають закону, але дійсна воля сторін не відповідає їх волевиявленню.
Об'єктом мнимої угоди є правовідносини, яких сторони прагнуть уникнути, оформлення угоди - договір купівлі-продажу майна, що робить неможливим звернення стягнення на це майно на вимогу кредиторів або його конфіскацію.
Найближча мета мнимої угоди - створити видимість угоди, а віддалена - одержати яку-небудь перевагу для сторін або однієї з них (сховати майно від кредиторів, від конфіскації й ін.). Віддаленої мети мнимої угоди звичайно свідчать: наявність вимог кредиторів, підтверджені виконавчими документами або вироком суду про призначення покарання у вигляді конфіскації, і інші обставини, настання яких сторонам або однієї з них невигідно.
Однією із умов дійсності правочину є волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішньої волі.
Суд робить висновок, що при наявній кримінальній справі, порушеної відносно посадовців ВАТ «Севастопольський Маяк», якими були ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 18 жовтня 2002 року подружжям відчужено три об'єкти нерухомого майна. Суд бере до уваги те, що переоформлення особових рахунків експлуатуючих організації з моменту відчуження квартири, за час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі, на ім'я ОСОБА_5 не відбувалось. Навпаки, особові рахунки залишалися відкритими на ім'я продавця за оспорюваним договором ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_3 понад 8 років після укладення договору купівлі-продажу аж до пред'явлення позову у цій справі. Здійснив правочин з купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 подружжя продовжували користуватись нею на свій розсуд.
Відповідач ОСОБА_5 не надала суду доказів щодо сплати нею коштів з придбання квартири. Як вбачається з тексту доручень від 10 березня 2010 року та 20 грудня 2010 року, які видані ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 на право представляти її інтереси у судових органах, в ньому містяться повноваження ОСОБА_4 повністю на свій розсуд розпоряджатися зазначеною квартирою, у тому числі наділяє правом її продажу, повністю розпоряджатися отриманими від продажу квартири коштами.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що мотивом оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири та іншого нерухомого майна було саме уникнення її конфіскації у порядку кримінального провадження, метою - у майбутньому залишити квартиру у власності подружжя, оскільки відчуження було проведено на членів родини та друзів сім'ї. Відповідач ОСОБА_5 після укладення оспорюваного договору не вступала у фактичне володіння і користування квартирою, не здійснювала ніяких правомочностей (ані прав, ані обов'язків) власника.
За таких обставин слід вважати встановленим факт укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 18 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки.
З огляду на наведене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст..88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 51грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений 18 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №7866.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 51грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.
Рішення може бути оскаржене Апеляційному суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий у справі Д.Ю.Гапонов