Справа № 437/4683/13-ц
« 14 червня 2013 року» місто Луганськ
Ленінський районний суд м. Луганська
в складі: головуючого - судді Кравченко Н.О.,
при секретарі: Савченко Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Артемчука Т.В.,
Представник Заявника звернувся до суду зі скаргою на дій старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС МУЮ) про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 11.03.2013 та зобов'язання поновити виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ВАТ комерційний банк «Надра» на користь заявника залишку боргу в розмірі 298503,15 грн.
В обґрунтування скарги вказав, що згідно судового наказу № П-949/09 від 22.09.2009, виданого Ленінським районним судом м. Луганська, ВАТ КБ «Надра» повинно сплатити на користь ОСОБА_2 суму боргу по депозитному вкладу в розмірі 500850,56 євро (в іноземній валюті). У зв'язку з тим, що державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав того, що відповідно до ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України зобов'язання в іноземній валюті повинно мати еквівалент грошової суми у національній валюті. Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 17.02.2011 було задоволено заяву її представника та змінено спосіб виконання судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінський районний судом м. Луганська, а саме зазначено еквівалент грошової суми в національній валюті, а саме 5920053,61 гривень. Боржником в добровільному порядку повернуто їй суму боргу, еквівалентну у національній валюті 5621550,46 грн. 26.07.2011 ВДВС МУЮ було відкрито виконавче провадження про стягнення з ВАТ КБ «Надра» на її користь залишку боргу в розмірі 298503,15 грн. 11.03.2013 старшим державним виконавцем ВДВС МУЮ Артемчуком Т.В. виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінським районним судом м. Луганська, було закрито з підстав повного та фактичного виконання судового наказу, але з часу відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не було вчинено жодних виконавчих дій та залишок суми боргу не сплачено. У зв'язку з цим, просив визнати неправомірними дії ВДВС МУЮ по закінченню виконавчого провадження та скасувати постанову старшого державного виконавця ВДВС МУЮ про закінчення виконавчого провадження від 11.03.2013 та зобов'язати поновити виконавче провадження та забезпечити виконання судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ВАТ комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_2 залишку боргу в розмірі 298503,15 грн.
У судовому засіданні представник заявника доводи скарги підтримав та просив її задовольнити.
Старший державний виконавець ВДВС МУЮ у судове засідання не з'явився, на адресу суду було надіслано заяву про розгляд скарги у його відсутність та надано копію виконавчого провадження.
Представник боржника - ВАТ КБ «Надра» у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, надав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що 15 лютого 2011 року між заявницею та банком була досягнута згода про добровільне виконання банківською установою рішення суду шляхом поступової виплати суми боргу та підписана Угода про виконання рішення суду. Згідно з умовами вищевказаної умови банк визнав, що заборгованість перед клієнтом становила 509882 євро та гарантував, що вся заборгованість буде погашена поступово, починаючи з дати підписання угоди до 1 липня 2011 року. Замість цього, ОСОБА_2 гарантувала, що вона буде вживати заходи щодо закінчення судового провадження. На виконання угоди та досягнутої домовленості банком було сплачено суму боргу. Загальна сума виплати склала 509882 євро, тобто банківська установа в повному обсязі сплатила суму боргу, що свідчить про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу, та підтверджується заявою ОСОБА_2 про повне та фактичне виконання судового наказу. У зв'язку з цим, просив у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення представника заявника, представника ВАТ КБ «Надра», перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає, що скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що 22 вересня 2009 року судом було винесено судовий наказ, яким стягнуто з ВАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_2 суму боргу 500850,56 .(п'ятсот тисяч вісімсот п'ятдесят євро 56 євроцентів).
Постановою державного виконавця від 13.12.2010 було відмолено у відкритті виконавчого провадження (відмовлено у прийнятті виконавчого документу) у зв'язку з тим, що сума грошового зобов'язання не містить еквіваленту грошової суми у національній валюті.
З огляду на те, що ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає обов'язкове зазначення грошового зобов'язання у національній валюті, ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 17.02.2011 було змінено спосіб виконання судового наказу та зазначено еквівалент грошової суми в розмірі 508550,56 євро у національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на 13 жовтня 2009 року - 5920053,61 гривень /а.с. 68/.
15 лютого 2011 року між сторонами спору була досягнута згода про добровільне виконання банківською установою рішення суду шляхом поступової виплати суми боргу та підписана Угода про виконання рішення суду (далі - Угода).
Відповідно до п. 2 цієї Угоди банк визнав суму заборгованості перед заявницею у сумі 509 882 євро, яку гарантував сплатити до 1 липня 2011 року. Пунктом 4 цієї Угоди передбачено, що заявниця у випадку належного виконання цієї Угоди не матиме жодних майнових претензій до банку та гарантує вжиття заходів, спрямованих на закінчення судового провадження.
Як вбачається з вищевказаної Угоди, сторони самостійно врегулювали питання виконання судового наказу № П-949/09 від 22.09.2009, але при цьому угодою було змінено суму зобов'язання, яку повинен був банк сплатити на користь заявниці.
Згідно з наданих квитанцій вбачається, що банком частинами було сплачено суму боргу, визначену Угодою сторін - 509 882 євро. Разом з тим, сума грошового зобов'язання у національній валюті склала 5621550,46 гривень, що є менше ніж сума боргу у національній валюті, яка вказана в ухвалі Ленінського районного суду м. Луганська від 17.02.2011. Таким чином, існує різниця між сумою коштів, сплачених на підставі угоди, та сумою коштів, які банк зобов'язаний сплатити на користь заявниці у національній валюті за ухвалою суду від 17.02.2011.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути визначено у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті.
Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто чинним законодавством передбачено виконання грошового зобов'язання виключно у грошовій одиниці України - гривні.
Керуючись ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу, Ленінський районний суд м. Луганська своєю від 17.02.2011 визначив суму грошового зобов'язання у національній валюті, яка має бути сплачена банком, яка була визначена за офіційним курсом євро на день платежу - 13.09.2009.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сума боргу має бути сплачена у сумі, визначеній у національній валюті України - гривні, яка відповідно до ухвали суду від 17.02.2011 складає 5920053,61 гривень.
Сторонами було досягнуто згоди про добровільне виконання судового наказу, але це не є за своєю суттю мировою угодою.
Крім того, жодної відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за цією Угодою не передбачено.
26.07.2011 державним виконавцем за заявою представника стягувача було відкрито виконавче провадження про стягнення залишку суми боргу в розмірі 298503,15 грн.
Судом встановлено, що вищевказану постанову боржник - банк ВАТ КБ "Надра" мав можливість оскаржити в адміністративному порядку, але таким правом не скористався, тобто фактично погодився з тим, що виконавче провадження щодо стягнення залишку боргу відкрито правомірно.
Пояснення про необізнаність щодо існування ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 17 лютого 2011 року про зміну способу виконання не може бути прийнята до уваги, оскільки згідно листа представника ПАТ «КБ «Надра» від 22.08.2011 року банк повідомляє, що постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення на користь ОСОБА_2 отримано 11.08.2011 року (а.с.78).
11.03.2013 старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав повного та фактичного виконання судового наказу, але грошові кошти в цьому виконавчому провадженні не надходили на рахунок державної виконавчої служби.
Законом України «Про виконавче провадження» визначені умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Частиною третьою статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
З частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню, у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених вищезазначеним Законом заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Суд вважає, що державний виконавець не перевірив фактичне виконання судового наказу в повному обсязі, оскільки не врахував, що сума боргу повинна сплачуватися в національній валюті у розмірі, визначеному ухвалою суду від 17.02.2011 року.
Заява позивачки про закриття виконавчого провадження не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) визнання боржника банкрутом;
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;
14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Цією нормою не передбачено закриття виконавчого провадження на підставі заяви стягувача про сплату боргу, оскільки згідно ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен переконатися у фактичному виконанні виконавчого документу. Вищевказані дії не були здійснені державним виконавцем, що має наслідком безпідставне закриття виконавчого провадження.
Щодо вимог заявника про зобов'язання поновити виконавче провадження та забезпечити виконання виконавчого документу, суд приходить до висновку, що в цій частині скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
У зв'язку з вищевикладеним, чинним законодавством передбачено таку підставу відновлення виконавчого провадження як визнання судом незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження. Оскільки відновлення виконавчого провадження належить до компетенції органів державної виконавчої служби, суд не може виконувати функції щодо відновлення виконавчого провадження, які йому не притаманні.
Щодо вимог забезпечення судом виконання судового наказу, то головною метою судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах є, насамперед, реалізація основних завдань цивільного судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а передбачає також його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
В розділі VII ЦПК міститься визначення та правове регулювання окремого різновиду провадження, здійснюваного судом у порядку проведення контролю за діями державного виконавця під час здійснення ним примусових дій з виконання ухвалених судових рішень у порядку цивільного судочинства.
Судовий контроль полягає у розгляді судом скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, які виникають в процесі виконання судових рішень. У зв'язку з вищевикладеним, суд може забезпечувати виконання рішення суду, не інакше ніж шляхом розгляду судом скарг на рішення, дії бо бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби в процесі виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 87, 383 - 387 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.
Визнати дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Артемчука Т.В. щодо закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ВАТ комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_2 залишку боргу в розмірі 298503,15 грн. неправомірними.
Визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.03.2013 щодо примусового виконання судового наказу № П-949/09, виданого 17.11.2010 Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ВАТ комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_2 залишку боргу в розмірі 298503,15 грн.
В іншій частині скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська потягом п'яти днів з дня винесення ухвали.
СУДДЯ: Н.О. Кравченко