Справа № 187/489/13-ц
2/0187/202/13
"11" червня 2013 р. смт. Петриківка
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участю секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Встановив:
17.04.2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ "Приватбанк", позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21.08.2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на загальну суму 4 158,00 грн. з кінцевим терміном повернення 21.06.2009 року та з сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Оскільки боржник ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29.03.2013 року становить 48 940,65 грн., яка складається: заборгованість по кредиту - 3 326,74 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1,57 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 42 805,64 грн., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) 2 306,70 грн.
В судовому засіданні, позивач вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі просить їх задовольнити. Не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про час та день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Справа призначена в порядку заочного розгляду, що відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.
З'ясувавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 526, 530, 599 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним .
Виходячи з положень статей 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що 21.08.2008 року між ПАТ КБ " Приватбанк" та відповідачем укладений договір № DZXRR 504510028 про надання кредиту, згідно з яким останній отримав кредит на загальну суму 4 158.00 грн. з кінцевим терміном повернення 21.06.2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1.0 % на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом.
На виконання умов договору позивач надав відповідачеві кредит у сумі 4 158,00 грн.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначено вище між сторонами укладено кредитний договір № DZXRR 504510028 від 21.08.2008 року, в якому визначені умови за якими такий кредит надається позичальнику. Зазначений договір підписаний сторонами.
Згідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 50 років, застосування пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, а також штрафи (фіксована частина та процентна складова) позивачем надані "Условия и правила предоставления банковских услуг" викладені на окремих аркушах (а.с. 8-26) і підписані позивачем ПАТ КБ "Приватбанком".
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. У цьому ж Законі чітко прописана процедура укладання договору, в якій йдеться й про питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип процентної ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.
Так у своєму рішення від 10.11.2011 № 15-рп/2011, Конституційний Суд України зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Конституційний Суд України бере до уваги також положення актів міжнародного права. Так зокрема за змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.
"Условия и правила предоставления банковских услуг" підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника, а ні тих умов що були долучені до позовної заяви, а ні тих які були надані в судовому засіданні. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до "Условий и правил предоставления банковских услуг", у Заяві є посилання на умови лише щодо сплати за користування відсотків в розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.
Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_1 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позивальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений по 21.06.2019 року. Також з огляду на вказане, у суду немає підстав вважати, що між сторонами укладено договір про збільшення позовної давності до 50 років відповідно до п.п.1.7.31 наданих Умов.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підпис відповідача, в кредитному договорі, як доказ ознайомлення та підтвердження свого бажання укласти споживчий кредитний договір саме на умовах, які надані позивачем та долучені до матеріалів справи, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 не є беззаперечним доказом укладення споживчого кредитного договору саме на тих умовах, які надані позивачем та долучені до матеріалів справи.
Таким чином, позивачем не доведено обставин того, що відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі "Условия и правила предоставления банковских услуг", чим не виконав вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Виходячи з положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Статтями 256, 257, 258 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність встановлюється в один рік зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки кредитним договором № DZXRR 504510028 від 21.08.2008 року визначено кінцевий термін повернення та сплати всіх плат не пізніше 21.06.2009 року, то з 22.06.2009 року почався перебіг строку позовної давності за цим договором.
Суд зазначає, що перебіг позовної давності починається зі спливом визначеного строку виконання зобов'язання та не пов'язується з терміном дії договору.
Таким чином, враховуючи встановлений договором кінцевий термін повернення та сплати всіх плат не пізніше ніж 21.06.2009 року, а також дату звернення до суду - 17.04.2013 року, строки давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом минув, поважні причини для поновлення позивачу строку для звернення до суду відсутні, а отже позовні вимоги слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 214-215, 226-228, ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Повний текст заочного рішення буде виготовлено та підписано 17.06.2013 року.
Суддя:(підпис)
ОСОБА_2
з оригіналом згідно:
суддя І.М.Соловйов