Справа № 1304/9097/12 Головуючий у 1 інстанції: Курилець А.Р.
Провадження № 22-ц/783/2710/13 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
Категорія: 19
23 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Гриновця Б.М., Шашкіної С.А.
При секретарі: Рванцовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2013 року, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, КП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання договорів недійсними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що у разі коли квартира приватизується в межах норм безоплатної передачі на одного з подружжя, така квартира є його чи її приватною, особистою власністю, якщо ж квартира приватизувалася із надлишковою площею (за яку особа здійснює доплату), має місце укладення договорів дарування та купівлі - продажу. Стверджує, що вона набула право власності на спірну квартиру на виконання закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та на підставі розпорядження Личаківської районної адміністрації №677 від 16.07.1997 року "Про передачу житла у власність громадян" затвердженого розпорядженням Львівської міської ради №469 від 17.07.1997 року. При цьому така передача (приватизація) відбулась з межах норм безоплатної передачі. Таким чином спірне нежитлове приміщення не підлягало поділу як спільна сумісна власність подружжя, а її дії направлені на поділ такого майна були вчинені нею внаслідок помилки у визначенні об'єкта спільної сумісної власності подружжя.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними: договору про поділ майна подружжя та договору дарування.
В обґрунтування заявлених вимог покликалася на те, що відповідач є її колишнім чоловіком під час перебування в шлюбі з яким нею та її сином ОСОБА_7 було приватизовано квартиру АДРЕСА_1. В подальшому отримано дозвіл на використання даної квартири як нежитлового приміщення.
Не будучи юридично грамотною та помиляючись у визначенні об'єкта спільної сумісної власності (думала, що спірна квартира є майном подружжя), при розірванні шлюбу з відповідачем нею було укладено договір поділу майна подружжя, у відповідності до якого ОСОБА_3 набув право власності на ? частину спірного приміщення. В подальшому на підставі договорів дарування ОСОБА_3 відчужив свою частку матері - ОСОБА_4, а та в свою чергу відчужила цю частку дочці відповідача - ОСОБА_8
Просила визнати недійсним договір поділу майна подружжя, оскільки такий вчинено під впливом помилки, а договори дарування вважала такими, що вчинені з порушенням вимог закону (укладені особами, які не набули права власності на спірне майно, а отже відповідно і не могли його відчужувати).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що первинний договір був укладений позивачем добровільно, такий правочин не суперечить вимогам ЦК України та іншим актам цивільного судочинства. Вважав, що підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.
Крім того, суд зазначив, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду.
Однак з такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна.
Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правочин може бути визнаний недійсним тільки з підстав визначених законом.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України.
Судом достовірно встановлено, чого не заперечують і сторони, що ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_7 у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизували квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 17,6 кв.м. з коморою в підвалі площею 3,5 кв.м. В подальшому, у встановленому законом порядку їм було дозволено використовувати дану квартиру як нежитлове приміщення та видано свідоцтво про право власності на магазин від 11 жовтня 2007 року (а.с. 16). Дане свідоцтво було зареєстровано в БТІ як приватна спільна сумісна власність.
У відповідності до п. 4 ч.1 ст. 57 СК України дане майно (1/2 частина спірного приміщення магазину) є особистою приватною власністю ОСОБА_2, і не підлягало поділу як майно подружжя.
Відтак, заслуговують уваги пояснення позивача щодо її помилки у визначенні об'єкта спільної сумісної власності, яка має істотне значення.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору про поділ майна подружжя з підстав вчинення даного правочину під впливом помилки доведеними і такими, що підлягають до задоволення.
Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови цих позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Що ж стосується інших позовних вимог про визнання недійсними двох договорів дарування, які були укладені після договору про поділ майна подружжя, який визнається недійсним, то такі задоволенню не підлягають. В даному випадку майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2013 року в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, КП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Визнати недійсним договір про поділ майна подружжя від 20 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зокрема щодо ? ідеальної частини магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: