79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" червня 2013 р. Справа № 907/68/13-г
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Зварич О.В.,
Хабіб М.І.,
при секретарі Олійник І.О.,
за участю представників:
від прокуратури - не з'явився
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
від третіх осіб - не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, б/н від 05.04.2013 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 року (підписане 25.03.2013 року), суддя Русняк В.С.
по справі № 907/68/13-г
за позовом Заступника Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, м. Київ та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево, м. Мукачево
до відповідача Ужгородської міської ради Закарпатської області, м. Ужгород
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, м. Ужгород
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м. Червоноград
про визнання недійсним частково рішення
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 року по справі №907/68/13-г задоволено позов Заступника Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, заявлений в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево. Визнано недійсним п.1.9 рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.2010 року №1404 „Про надання земельних ділянок" в частині надання ОСОБА_4 в приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га АДРЕСА_1
Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.3, 6, 10 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст.20, 21, 77 Земельного кодексу України, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст.1,2 Закон України «Про використання земель оборони», ст.10 Закону України «Про оборону», п.п.1, 44, 45, 50 Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 року № 406/2011, ч.2 ст.19 Конституції України, ч.3 ст.24, ч.10 сит.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 року №565, яким припинено право користування КЕВ м.Мукачева в/м НОМЕР_1 земельною ділянкою площею 1,3272 га по АДРЕСА_1 та переведено вказану територію до земель запасу міста визнано недійсним, вказуючи про неправомірність передання земельної ділянки ОСОБА_4, згідно рішення Ужгородської міської ради від 16.04.2010 року №1404, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 року по справі №907/68/13-г, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що прокурором неправильно визначено позивача, тобто орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та безпідставно взято до уваги уточнення до позовної заяви, в якому прокурор просить вважати позов поданий в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачеве. Поряд з цим, на думку скаржника, в даному випадку Ужгородська міська рада є суб'єктом владних повноважень, яка виконує владні управлінські функції, зокрема у сфері земельних відносин, а відтак даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Прокурор, представники сторін та третіх осіб в судове засідання 10.06.2013 року не з'явились. Від скаржника до суду надійшло клопотання, в якому останній просить про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів розглянувши зазначене клопотання, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, відхиляє вказане клопотання.
Представник скаржника та прокурор були присутні в попередньому судовому засіданні - 27.05.2013 року, в якому представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі, а прокурор проти вимог апелянта заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Заступник Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево про визнання недійсним п. 1.9 рішення Ужгородської міської ради від 16.04.2010 року №1404 „Про надання земельних ділянок", яким ОСОБА_4 відведена та надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,10 га, що входить до складу земельної ділянки військового містечка НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
За змістом ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише у державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".
Згідно із ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для використання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 року №1752/00 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються у порядку встановленому законодавством.
Згідно із ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затв. Указом Президента України від 06.04.2011 року №406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України та яким реалізується державна політика у сфері використання земель оборони, а КЕВ м.Мукачево є органом влади на місцях в системі Збройних Сил України на який покладено відомчий контроль за використанням та цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік.
Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року №406/2011 встановлено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном.
Як встановлено судом, Закарпатською прокуратурою з нагляду за додержання законів у воєнній сфері проведено перевірку з питань додержання службовими особами КЕВ м. Мукачево вимог Закону України „Про використання земель оборони" стосовно законності використання земель оборони, зокрема, щодо законності використання земельної ділянки загальною площею 15,5528 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 військове містечко НОМЕР_1, право постійного користування якою оборонним відомством посвідчується державним актом від 16.08.2002 року І-ЗК №001247 (акт арк. справи 53-56).
Із врахуванням вимог ст.ст. 20, 21, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, в тому числі земель оборони, в межах населених пунктів здійснюється відповідними сільськими, селищними, міськими радами. Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними відповідних рішень органів державної влади та органів місцевою самоврядування.
Згідно п.п. 44, 45, 50 вказаного Положення згода на припинення права користування землями (земельними ділянками), які не використовуються Збройними Силами України, вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністром оборони України за поданням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень). Передачу землі (земельних ділянок) органам місцевого самоврядування, у разі надання згоди Міністром оборони України, здійснює начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
Міністром оборони України рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки площею 1,3272 га не приймалось та органу місцевого самоврядування квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачево не передавалася, однак, рішенням Ужгородської міської ради від 29.12.2007 року №565 остання вилучена з постійного користування Збройних Сил України.
Слід зазначити, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 року по справі №5008/645/2011 визнано недійсним (нечинним) п. 4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 року №565 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", яким припинено право користування КЕВ м. Мукачева в/м НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 1,3272 га по АДРЕСА_1 та переведено вказану територію до земель запасу міста.
Прокурор просить про визнання недійсним п. 1.9 рішення Ужгородської міської ради від 16.04.2010 року №1404 „Про надання земельних ділянок", яким ОСОБА_4 відведена та надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,10 га, що входить до складу земельної ділянки військовою містечко НОМЕР_1.
Слід зазначити, що на підставі цього рішення 04.06.2010 року Ужгородською міською радою ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №534812, а 02.07.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір-купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Враховуючи наведені вище норми законодавства, позов прокурора є обґрунтованим та правомірно задоволений судом першої інстанції.
Щодо посилань скаржника на те, що прокурором неправильно визначено позивача, тобто орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та безпідставно взято до уваги уточнення до позовної заяви, в якому прокурор просить вважати позов поданий в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачеве, судом відзначено наступне:
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Згідно ч.1 ст. 361 даного Закону, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Частиною 3 ст.361 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Господарський суд, згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у ч. 2 ст. 2 Арбітражного (на даний момент Господарського) процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У позовній заяві прокурором вказано в чому саме полягає порушення інтересів держави, зокрема останній подаючи позов про визнання недійсним п.1.9 рішення Ужгородської міської ради в частині надання ОСОБА_4 в приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га АДРЕСА_1 (враховуючи уточнення до позовної заяви за вих.№2/603-вих.13 від 04.03.2013 року), зазначає, що спір, який виникає внаслідок вилучення земельних ділянок з постійного користування військових частин всупереч вимог чинного законодавства України призводить до порушення інтересів держави у сфері оборони, що у відповідності до вимог ст.121 Конституції України та ст.311 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.
Посилання скаржника на те, що судом неправомірно взято до уваги уточнення до позовної заяви (від 04.03.2013 року за вих.№2/598вих.13, арк. справи 36-37), подане Закарпатським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, є безпідставним. Прокурор посилаючись на ст.361 Закону України «Про прокуратуру», ст.121 Конституції України, ст.ст.1,2,12,15, 22,29,54, ГПК України вказує на те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким реалізується державна політика у сфері використання земель оборони, а згідно із ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», Квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачево є органом влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який покладено відомчий контроль за використанням та цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік, просить суд в подальшому вважати позов прокурора поданим в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачево.
Таким чином, колегія суддів вважає, що прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави та правильно визначено особу, уповноважену державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо посилань апелянта на те, що в даному випадку Ужгородська міська рада є суб'єктом владних повноважень, яка виконує владні управлінські функції, зокрема у сфері земельних відносин, а відтак даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, судом відзначено:
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Виходячи з наведеного, справи в спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин та носять приватно-правовий характер, за відповідності складу сторін спору у випадках передбачених ст. 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.
В постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають, зокрема, категорії спорів про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, доводи скаржника про часткове скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 року по справі №907/68/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя Якімець Г.Г.
Судді Зварич О.В.
Хабіб М.І.