ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№910/9062/13 05.06.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ»
до Публічного акціонерного товариства «Київський санітарно-технічний завод»
про стягнення 9 246,00 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Цалко В.П.
від відповідача: Остапенко В.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ» звернулось до Господарського суду міста Києві з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київський санітарно-технічний завод» про стягнення передплати у розмірі 9 246,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, оплаченого позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 р. порушено провадження у справі №910/9062/13, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.06.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
04.06.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив, в якому заперечив проти заявлених вимог, зазначивши, що строк виконання зобов'язання щодо поставки товару сторонами був визначений, а саме до 09.10.2008 року включно, проте позивач не звертався з вимогою про поставку товару до відповідача або повернення грошових коштів, а тому останній вважає, що станом на даний час позовна давність для звернення до суду з вимогою про виконання зобов'язання сплинув.
Також 04.06.2013 р. представник відповідача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про застосування строку позовної давності.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих представниками сторін, оригінали яких оглянуто судом та копії яких долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 05.06.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
У вересні 2008 року відповідач надав позивачеві рахунок-фактуру №936 від 23.09.2008 р. щодо дефлектора 900 та вузла проходу типу УП2 900 на суму 9 246 грн. з терміном оплати - 7 діб та строком виконання замовлення 15 днів з моменту перерахування коштів на рахунок підприємства.
24.09.2008 року на поточний рахунок відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ» було перераховано передплату в розмірі 9 246 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку, оригінал якої оглянуто у судовому засіданні, належним чином копія якої міститься в матеріалах справи.
Листом № 688 від 25.11.2011 р. позивач просив відповідача повернути грошові кошти за відвантажену продукцію.
Станом на день прийняття рішення відповідач кошти в сумі 9246 грн. позивачу не повернув.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання ані щодо поставки товару, оплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ», ані щодо повернення передоплати, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути вищевказані кошти в судовому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Проаналізувавши надані судом докази, суд приходить до висновку, що сторони обумовили строк виконання зобов'язань відповідача з поставки товару, узгодивши його безпосередньо в рахунку-фактурі №936 - 15 днів з моменту перерахування коштів на рахунок підприємства.
В свою чергу, позивач не звертався до Публічного акціонерного товариства «Київський санітарно-технічний завод» з вимогою про передання товару або повернення попередньої оплати.
У даному випадку сторонами було погоджено в рахунку-фактурі №936 від 23.09.2008 р. строк поставки Публічним акціонерним товариством «Київський санітарно-технічний завод» товару, оплаченого позивачем, а саме - 15 днів з моменту перерахування коштів.
Оскільки 24.09.2008 р. позивачем було перераховано на адресу відповідача передоплату в сумі 9 246 грн., прострочення відповідача з поставки товару виникло з 10.10.2008 р.
Тож, суд приходить до висновку, що відповідачем порушені зобов'язання щодо перерахування коштів позивачеві в сумі 9246 гр.
Разом з тим суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня коли особа, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом виконання.
Здійснивши оцінку доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що внаслідок нездійснення поставки товару відповідачем в строк до 09.10.2008 р., з наступного дня, тобто з 10.10.2008 р., позивачу стало відомо про порушення його прав, у зв'язку з чим саме з цієї дати починається обчислення трьохрічного строку для захисту порушеного права.
В той же час, позов у даній справі поданий позивачем 15.05.2013р., тобто, поза межами встановленого трирічного строку, а отже позовна давність є такою, що сплинула.
При цьому, суд враховує, що жодних доказів в порядку ст.ст. 259, 263, 264, п.5 ст. 267 Цивільного кодексу України сторонами не подано та судом не встановлено.
Відповідно до ч. ч.3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Тож, проаналізувавши положення чинного законодавства України, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що строк у межах якого позивач міг звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, сплинув.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.06.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.