Іменем України
12 червня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.
суддів : Ігнатюка Б.Ю., Кондора Р.Ю.
з участю секретаря : Сочка І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 березня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
У серпні 2009 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд із вище вказаним позовом. При цьому, посилався на те, що 2.6.2004 року було укладено з ОСОБА_1 кредитний договір № MKH0G000000964 на загальну суму 15860.00 доларів США. У забезпечення виконання зобов'язання позичальника за цим договором, було укладено 2.6.2004 року з ОСОБА_1 договір іпотеки. В іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 139,40 кв.м., з якої житлова площа становить 69,10 кв.м., початковою вартістю у розмірі 114490,00 грн.. Через невиконання та порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань, передбачених Кредитним договором, виникла заборгованість по платежам на загальну суму 12059,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить суму в розмірі 92855,14 гривень. На підставі ЗУ "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, стягувач вправі задовольнити свої вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Так-як має місце заборгованість ОСОБА_1 по основному зобов'язанню, ПАТ КБ "Приватбанк" набув, право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28 березня 2013 року в задоволенні позову, відмовлено.
ПАТ КБ "Приватбанк" подав на рішення суду, апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено вимоги норм процесуального законодавства та неправильно застосовано норми матеріального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції, представник апелянта в особі ОСОБА_3 підтримала, доводи апеляційної скарги й просила задовольнити таку.
Представник ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 заперечила, вимоги скарги, оскільки апелянт не повідомляв сторін про звернення стягнення та виселення. А тому, не набув, права на звернення до суду.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є, рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є, рішення, ухвалене на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених, тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, рішення суду не відповідає даним вимогам у цілому, та через це підлягає скасуванню в частині відмови в зверненні стягнення на предмет іпотеки.
За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що у відповідності до статей 33, 39 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки з моменту невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Письмова вимога про усунення порушень була надіслана ОСОБА_1, яку 01.09.2012 року отримав особисто. Разом із цією вимогою, ОСОБА_1 була направлена вимога про виселення із предмету іпотеки. Проте, зазначені вимоги залишились без задоволення. А надати докази реєстрації та проживання мешканців у квартирі, Банк не мав можливості, оскільки не має права на отримання таких даних.
Зазначені доводи, частково узгоджуються з матеріалами справи.
Так, п. 2.3.6. Кредитного договору передбачено, що Банк має право стягнути кредит до дати, передбаченої п. 1.1. цього Договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.2. Однією з таких умов є порушення Позичальником зобов'язань, передбачених умовами цього Договору.
А згідно статей 526, 527 і 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.
ОСОБА_1 свої зобов'язання виконав частково, а не в повній мірі, що призвело до утворення заборгованості, яка стверджується розрахунком.
Та ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно абзацу 7 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодавець це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 пояснила, що Договір іпотеки укладено без згоди відповідачки ОСОБА_2 як співвласника іпотечного майна, а тому на нього не може бути звернено стягнення. Проте, також пояснила колегії суддів, що договір іпотеки не оскаржувався ОСОБА_2 ними, як такий, що укладений із неграмотною особою та внаслідок обману із цих підстав.
А виходячи із презумпції правомірності правочину передбаченої ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсний.
За цих обставин, договір іпотеки є правомірним, а доводи представника відповідача із цих підстав не можуть бути взятими до уваги колегією суддів.
Окрім звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач також заявив вимоги про виселення відповідачів.
А звідси як передбачено ч. 2 ст. 39 ЗУ "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
За змістом частин 1 і 2 ст. 40 ЗУ "Про іпотеку", виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця із дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У даному випадку законодавець вимагає від іпотекодержателя вчинення дій після прийняття рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення, що полягають у надісланні всім мешканцям письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Зазначене письмове попередження повинно бути надіслано в такий спосіб, який би свідчив про отримання такого всіма мешканцями, і з цього можна зробити беззаперечний висновок про їх належне повідомлення щодо добровільного ними звільнення житлового приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. А в разі невиконання такої вимоги всіма мешканцями добровільно, їх примусового виселення на підставі рішення суду.
Зазначений висновок узгоджується та не суперечить роз'ясненням, які містяться в п. 43 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".
На час прийняття Банком рішення (липень 2009 року) про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення, відповідачам як мешканцям житлового приміщення не надсилались письмові вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги.
Тільки 23.08.12р. за № 30.1.0.0/2-710 Банк у ході вже судового розгляду підготовив письмову вимогу ОСОБА_1, яку відправив 28.08.12р.. Даних про те, що цю письмову вимогу отримав ОСОБА_1 не має, а також копії цієї вимоги на якій би було власноручно написано ОСОБА_1, що "отримав особисто" із зазначенням власних ініціалів, дати і підпису, також не надано, хоча про це зазначається з самій письмовій вимозі банку, а.с. 108, 111. Посилання Банку на результат пошуку від 05.04.13р. поштового відправлення не підміняє собою розписку про отримання письмової вимоги, яка є належним доказом підтвердження отримання такої відповідачем, а.с. 148.
Що стосується відповідачки ОСОБА_2 то їй Банк не відправляв взагалі жодної письмової вимоги і такий висновок суду не спростовано представником апелянта.
Вищенаведені порушення є підставою для скасування рішення суду в частині звернення стягнення на майно, а не для відмови позивачу в задоволенні позову в цілому, оскільки з боку ОСОБА_1 наявні порушення щодо не належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, та у свою чергу це є підставою для звернення стягнення на предмет забезпечення, встановлений договором іпотеки.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, а це у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування в частині відхиленої вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ураховуючи вищенаведене та керуючись вимогами статей 307, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд -,
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задоволити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 березня 2013 року в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.
Звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № MKH0G000000964 від 02 червня 2004 року укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1, на суму 12059,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить суму в розмірі 92855,14 гривень, яка складається з : 11458,27 доларів США заборгованості за кредитом; 575,55 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом і 25,29 доларів США по пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором :
на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 02 червня 2004 року, який складається з : квартири АДРЕСА_1, загальною площею 139,40 кв.м., з якої житлова площа становить 69,10 кв.м., та яка на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року зареєстрованого в реєстрі під № 1984, яка також зареєстрована в Мукачівському МБТІ та ЕО 01.06.2004 року, початковою вартістю у розмірі 114490,00 грн., шляхом застосування процедури продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд за початковою іпотечною ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але у будь-якому разі не менше за вартість визначену в іпотечному договорі, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
У решті вимог, рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - 1422,83 гривні судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________