Справа № 667/4630/13-ц
14 червня 2013 року Суддя Комсомольського районного суду м. Херсона Дзиговський Ю.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Херсонської обласної Кредитної спілки «Благо», третя особа ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними,
встановив:
Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, в якому просять визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачами та Херсонською обласною Кредитною спілкою „Благо” від 18.12.2007 року, та визнати недійсним договір купівлі-продажу предмету іпотеки, укладеного між Херсонською обласною Кредитною спілкою „Благо” та ОСОБА_4 від 23.09.2010 року.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, необхідним повернути матеріали за зазначеним позовом, оскільки у відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину дійсним чи недійсним, є сторони правочину.
Сторонами договору купівлі-продажу предмету іпотеки від 23.09.2010 року, є Херсонська обласна Кредитна спілка „Благо” та ОСОБА_4, отже саме вони можуть бути сторонами по визнанню данного договору недійсним. Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є сторонами даного правочину, вони не можуть оспорювати данний договір шляхом визнання його недійсним.
У відповідності до Цивільного кодексу України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 338 ЦК України).
Однак, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
В ст.215 ЦК України зазначається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зі змісту ч.1 ст.388 ЦК України вбачається, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Із судової практики Верховного Суду України вбачається, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо для цього є підстави, встановлені в ст.388 ЦК України.
Позивачам потрібно уточнити свої позовні вимоги, тому що вони не є сторонами за договором купівлі-продажу предмету іпотеки від 23.09.2010 року, і не можуть визнавати цей договір недійсним.
Також зазначаємо що у відповідності до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, судовий збір по не майновим позовам складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, тобто в даному випадку позивачам необхідно сплатити судовий збір у суммі 114, 70 грн., це випливає із судової практики розгляду цивільних справ, що застосування ЗУ „Про захист прав споживачів” до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору, між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини.
Також це підтверджується, Рішенням Конституційного суду України 10.11.2011 року по справі №15-рп/2011 визначено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вiд 12.05.1991 року N 1023-ХII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини мiж кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як пiд час укладення, так i виконання такого договору. При цьому застосування iнших положень Закону України «Про захист прав споживачів» після фактичного укладення кредитного договору є необґрунтованим.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 121 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Херсонської обласної Кредитної спілки «Благо», третя особа ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними з усіма доданими до неї матеріалами повернути позивачу.
На ухвалу протягом п'яти днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Комсомольський районний суд м. Херсона. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
СуддяОСОБА_5