36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
04 червня 2013 р. Справа № 917/575/13
За позовом Департаменту житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, 36020, м. Полтава, вул. В.Козака, 1-а
до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", 36000, м. Полтава, вул. П.Комуни, 40-а
про визнання договору недійсним
Суддя Гетя Н.Г.
Представники до перерви:
від позивача: Кузіна А.В.
від відповідача: Осадчий А.В.
Представники після перерви:
від позивача: Кузіна А.В., Семенова Т.Ю.
від відповідача: Осадчий А.В., Васюта А.І.
Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 16.05.2013 року.
В судовому засіданні 04.06.2013 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: розглядається позовна заява про визнання недійсним договору позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року.
Представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача в судових засіданнях та в наданих до суду відзивах на позовну заяву № юр/18 від 25.04.2013 року та № юр/20 від 14.05.2013 року (а.с. 54-55, 70-75) проти задоволення позовних вимог заперечують, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
Між Головним управлінням житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації (позичкодавець), перейменованим відповідно до розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 111 від 27.09.2012 року (а.с. 49) в Департамент житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації (позивач), та Комунальним підприємством Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (відповідач, користувач) був укладений договір позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року (а.с. 13-16), згідно умов якого позичкодавець взяв на себе зобов'язання передати, а користувач - прийняти у строкове безоплатне користування майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, а саме - частину приміщень адміністративного будинку за адресою: 36000, м. Полтава, вул. Козака, 1А, загальною площею 1317,1 м2 (п. 1.1. договору).
У відповідності до п. 6.1. договору позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року(далі - договір) термін дії даного договору встановлено з 16.08.2010 року по 01.08.2013 року.
Згідно приписів п. п. 2.1.-2.3. спірного договору вступ користувача у користування майном настає одночасно з підписанням цього договору, акта приймання-передачі вказаного майна, погодженням і реєстрацією управлінням майном обласної ради. Передача майна не припиняє права власності на нього позичкодавця, а користувач користується ним протягом терміну дії договору позички. Передача майна та повернення його позичкодавцю здійснюється за актом приймання-передачі, підписаним сторонами, за балансовою вартістю на момент передачі відповідно до вимог чинного законодавства.
Після підписання договору, його реєстрації та погодження його начальником Управління майном Полтавської обласної ради Сагайдачним С.Т. сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі майна б/н від 04.08.2010 року (а.с. 17), за яким позивачем передано відповідачеві у безоплатне користування обумовлене договором приміщення балансовою вартістю 4402,51 грн.
23.08.2012 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області провела перевірку фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої був складений відповідний акт за № 06-21/261 (а.с. 30-33). На думку Державної фінансової інспекції в Полтавській області позивачем були допущені порушення чинного законодавства України при укладенні спірного договору, в зв'язку з чим останньому було пред'явлено позивачу вимогу за № 16-06-3-14/7884 від 11.09.2012 року (а.с. 37-40) про усунення виявлених порушень шляхом відображення в обліку дебіторської заборгованості за відповідачем в сумі 179356,16 грн. та її стягнення.
Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач звертався до Полтавської обласної державної адміністрації листами № 05-06/1610 від 30.08.2010 року, № 05-06/479 від 22.02.2012 року, № 05-06/2020 від 06.08.2012 року (а.с. 21-22, 23, 34-35) з проханням вирішити проблемні питання щодо укладеного між сторонами договору і привести договірні відносини в правове русло шляхом вирішення цих питань на сесії обласної ради. У відповідь на вказані звернення позивачем було отримано довідку юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації № 554/01-38 від 20.02.2013 року та лист відділу юридичного забезпечення Полтавської обласної ради № 01-34/105 від 04.03.2013 року (а.с. 46, 47-48), якими відзначено, що спірний договір відповідно до висновків Державної фінансової інспекції в Полтавській області укладено з порушення чинного законодавства України, а вирішення питання, що стосується договірних відносин, можливе лише в судовому порядку.
Листом № 05-34/1190 від 20.04.2012 року (а.с. 24) позивач звернувся до відповідача з пропозицією вважати договір позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року розірваним з 01.04.2012 року. Даним листом позивач також запропонував відповідачеві укласти новий договір на оренду спірного приміщення.
11.03.2013 року позивачем було вручено відповідачеві претензією № 06-44/546 (а.с. 36) про сплату заборгованості в розмірі 179356,16 грн. згідно висновків акта ревізії № 06-21/261 від 23.08.2012 року та вимоги про усунення виявлених порушень № 16-06-3-14/7884 від 11.09.2012 року.
Вищевказані звернення були залишені відповідачем без реагування, правом на звернення до суду з позовом про розірвання спірного договору позивач не скористався.
У позовній заяві позивач просить суд визнати договір позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року недійсним, посилаючись на ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України та ст. ст. 180, 207, 208 ГК України.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Положення аналогічного змісту містяться у ст. 207 ГК України.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема, на те, що чинним законодавством, яке регулює правовий режим майна спільної власності територіальних громад (Закон України "Про місцеве самоврядування"; Закон України "Про оренду державного і комунального майна"; Порядок передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, затверджений рішенням сесії Полтавської обласної ради п'ятого скликання від 28.02.2007 року, тощо), не передбачає можливості передання такого майна у безоплатне користування (позичку), тоді як істотною умовою договорів оренди є орендна плата.
Крім того, позивач зазначає, що в порушення вимог Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 829 ЦК України спірний договір був укладений за відсутності відповідного рішення Полтавської обласної ради та без згоди власника майна.
Також позивач звертає увагу суду на те, що договір позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року укладений до надання Комісією з питань бюджету, підприємництва та управління майном Полтавської обласної ради відповідних рекомендацій від 13.08.2010 року (а.с. 18-20).
Однак із наведеними позивачем доводами погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом. При цьому згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ч. ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Згідно ч. 2 ст. 827 ЦК України користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Таким чином, відсутність у нормативних актах, які регулюють правовий режим майна спільної власності територіальних громад, положень щодо договору позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад жодним чином не може свідчити про неможливість укладення такого договору позивачем як суб'єктом цивільно-правових відносин. Можливість укладення подібного правочину (договору позички) передбачено іншими нормами чинного законодавства України, зокрема главою 60 ЦК України. Відтак дані обставини, як і факт відсутності затвердженого рішенням сесії органу місцевого самоврядування порядку укладення договорів позички та типового договору позички, свідчать лише про те, що відповідні відносини мають регулюватися загальними положеннями цивільного законодавства України, про що вказується і самим позивачем у наданих до суду письмових запереченнях № 06-44/1286 від 27.05.2013 року (а.с. 100-105).
Відповідно до ч. 1 ст. 829 ЦК України позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника.
Як вбачається з матеріалів даної справи, договір був погоджений начальником Управління майном Полтавської обласної ради Сагайдачним С.Т. та скріплений печаткою Управління майном Полтавської обласної ради. При цьому останнє згідно Положення про Управління майном Полтавської обласної ради є органом Полтавської обласної ради, їй підпорядкованим та підзвітним, і здійснює повноваження з управління майном підприємств, установ і організацій, заснованих на спільній власності територіальних громад області. Даним Положенням Управління майном Полтавської обласної ради наділене правом оформлювати як договори оренди, так і договори користування нежитловими приміщеннями, цілісними майновими комплексами, обладнанням, іншим майном комунальної власності територіальних громад.
Слід зазначити, що договір позички окремо індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад Полтавської області б/н від 04.08.2010 року виконувався сторонами протягом значного періоду часу: спірне майно перебувало у відповідача в безоплатному користуванні 2,5 роки та використовувалось виключно за його цільовим призначенням (під службові приміщення), відповідачем укладалися договори страхування запозиченого майна, сплачувались комунальні послуги (а.с. 65-65).
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що власником приміщення, яке є об'єктом позички, в особі уповноваженого органу - Управління майном Полтавської обласної ради було надано згоду на укладення спірного договору позички. При цьому подальшими діями власник спірного майна фактично підтвердив свою згоду на укладення договору.
У відповідності до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" (№ 280/97-ВР від 21.05.1997 року) в редакції станом на момент укладення спірного договору вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад та перебувають в управлінні районних, обласних рад, придбання таких об'єктів в установленому законом порядку здійснюється на пленарних засіданнях районної, обласної ради.
Будь-яких положень щодо необхідності прийняття відповідною радою рішення про надання майна спільної власності територіальних громад у безоплатне користування (позичку) ані Закон України "Про місцеве самоврядування", ані інші нормативні акти, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування, не містять. Відтак, посилання позивача на відсутність рішення Полтавської обласної ради про надання спірного майна відповідачу в безоплатне користування жодним чином нормативно не обгрунтовані та не можуть бути прийняті судом до уваги.
Так само не приймаються судом до уваги доводи позивача щодо укладення договору до моменту надання Комісією з питань бюджету, підприємництва та управління майном Полтавської обласної ради відповідних рекомендацій, оскільки фактично надання зазначених рекомендацій передувало набранню чинності укладеним між сторонами договором.
Інших доводів на підтвердження підставності заявлених позовних вимог позивачем не наведено.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що спірний договір укладений на підставі вільного волевиявлення сторін з метою отримання реальних господарських результатів та настання певних правових наслідків, обумовлених договором, підписаний повноважними представниками сторін, погоджений з власником майна, що є об'єктом позички, та оформлений з дотриманням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.
У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 10.06.2013 року.
Суддя Гетя Н.Г.