83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
12.06.2013р. № 905/4201/13
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.
розглянувши матеріали за позовною заявою: Часовоярської міської ради, м. Часів Яр
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Костянтинівка
про визнання укладеним договору оренди та стягнення плати за користування земельною ділянкою
При поданні до господарського суду Донецької області позовної заяви Часовоярської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди та стягнення плати за користування земельною ділянкою, позивачем допущено порушення вимог, визначених розділом VIII ГПК України.
Так, звертаючись до господарського суду з позовом, позивач у відповідному порядку (за встановленими реквізитами для перерахування судового збору по заявам, які розглядаються господарським судом Донецької області) та розмірі сплачує судовий збір до Державного бюджету України.
Пунктами 2.1 та 2.2 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674, встановлені наступні ставки судового збору для звернення до господарського суду, з позовом майнового характеру ( в т.ч. про визнання права власності) 2% від суми позову (але не менше 1702,50грн. та не більше 68820,00грн.); з позовом немайнового характеру в розмірі 1147,00грн.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем заявлені вимоги, як немайнового характеру - визнання договору оренди земельної ділянки укладеним, так і майнового характеру - стягнення плати за користування земельною ділянкою.
Проте, судовий збір не був сплачений позивачем, у відповідному порядку (за встановленими реквізитами для перерахування судового збору по заявам, які розглядаються господарським судом Донецької області) та у встановленому розмірі.
Разом з цим, суд оцінює критично посилання позивача на те, що він звільнений від сплати судового збору, в порядку передбаченому п. 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на таке.
Дійсно, пунктом 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», встановлено, що від сплати судового збору звільняється Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, Державна податкова служба України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.
Відповідно до пункту 36 ст. 2 Бюджетного кодексу України місцевий фінансовий орган - установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету. Для цілей цього Кодексу орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань фінансів віднесено до місцевих фінансових органів. Сільський, селищний голова забезпечує виконання функцій місцевого фінансового органу, якщо такий орган не створено згідно із законом.
Статтею 78 Бюджетного кодексу України встановлено, що місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Місцевий фінансовий орган за участю органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлені вимоги, які не стосуються виконання повноважень останнім, як фінансового органу та не є пов'язаними з тими вимогами, коли вказаний орган може бути звільнений від сплати судового збору, в порядку передбаченому діючим законодавством України.
Така ж правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», а саме статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, зокрема, випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати судового збору як позивачі.
Якщо ж згадані органи звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, або з вимогами, не пов'язаними з тими, за подання позовів щодо яких їх звільнено від сплати судового збору, або коли їх звільнено від такої сплати лише як позивачів, а вони беруть участь у справі не як позивачі, то вони зобов'язані сплачувати судовий збір у загальному порядку.
За таких обставин, позовна заява підлягає поверненню відповідно до п. 4 ст. 63 ГПК України.
Також, звертаючись до господарського суду з позовом, на позивача (особу, яка звертається до суду) покладений обов'язок направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення і представлення доказів вчинення зазначених дій.
Проте, позивачем до позовної заяви доданий опис вкладення цінного листа, з якого вбачається, що відповідачу позов направлений 26.05.2013р., а подана через канцелярію суду позовна заява датована 01.06.2013р. Тобто, не можна вважати, що вкладенням до цінного листа 26.05.2013р. був документ (позовна заява), яка складена пізніше - 01.06.2013р. Зазначені обставини в розумінні Господарського процесуального кодексу України не свідчать про направлення копії саме цієї позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача.
Відповідно до п.6 ст.63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. За змістом абз.1 ч.1 ст.63 ГПК України, ця норма має імперативний характер та покладає на господарський суд обов'язок повернути позовну заяву без розгляду у будь-якому випадку, встановленому в ч.1 ст. 63 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у п.3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», яка зазначає, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК України (документ, позовна заява, яка підписана 01.06.2013р., була складена пізніше ніж направлена відповідачу, про що свідчить опис вкладення цінного листа), тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
З огляду на викладене, факт неподання належних, у розумінні процесуального права (ст.ст.34, 56 ГПК України), доказів надіслання відповідачу копії позовної з додатками, є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
За таких обставин, позовна заява підлягає поверненню відповідно до ст.ст. 34, 54, 56, 57, п. 6 ст. 63 ГПК України.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 34, 54, 56, 57, п.п. 4, 6 ст. 63, ст. 86, 87 ГПК України, суд -
Позовну заяву Часовоярської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди та стягнення плати за користування земельною ділянкою - повернути без розгляду.
Додаток: позовна заява з додатками на 56 аркушах, конверт.
Суддя О.М. Сковородіна