Справа: № 2а-12131/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качура І.А. Суддя-доповідач: Федотов І.В.
Іменем України
04 червня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів Аліменко В.О. та Кучми А.Ю.,
при секретарі Меєчко К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Громадянина Сирії ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення № 333-12 від 26.07.2012 року, -
Громадянин Сирії ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення № 333-12 від 26.07.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається наявність підстав для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, матеріали справи не містять дані про утиски позивача в країні походження.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до особової справи позивача, копія якої є в матеріалах справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби, він пояснив, що в березні 2011 року разом з друзями приймав участь у мітингу в центрі м. Хомс під час якого вимагали відставки губернатора провінції Хомс через корупційні схеми збагачення, зокрема примушували підписувати згоду на відчуження землі на користь держави під будівництво автостради або продавали за півціни знайомим губернатора нове житло без підведених комунікацій. Служба безпеки Сирії розігнали мітинги, деяких знайомих почали арештовувати, тому позивач прийняв рішення залишити Сирію.
За наслідками розгляду заяви позивача рішенням Державної міграційної служби України № 333-12 від 26.07.2012 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців» біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закону України від 08.07.2011 року № 3671-IV «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Зазначене рішення відповідачем було винесено на підставі п. 6 ст. 8 Закону, у зв'язку з відсутністю умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону.
Повідомленням від 16.08.2012 року № 85 позивачу повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивач Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві було продовжено йому термін перебування в Україні до 22 вересня 2011 року, але за порушення вимог чинного міграційного законодавства йому було анульовано зазначену реєстрацію та зобов'язано виїхати за межі України до 15 серпня 2011 року, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що несвоєчасне звернення позивача до суду пов'язане з візою, яка діяла до 22 вересня 2011 року, а тому перебування позивача з 16 серпня 2011 року в Україні було нелегальним.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
При цьому посилання позивача, як на підставу задоволення позову, на те, що він був змушений прибути в Україну та залишитись в Україні внаслідок загрози його життю, спростовується його заявою, в якій він зазначив, що підставою прибуття в Україну, було проходження лікування проблем зі спиною.
Разом з тим, як вбачається з копій наданих позивачем медичних документів, у нього діагностовано зміни дисків поперекового відділу хребта та остеохондроз без рекомендацій обов'язкового стаціонарного їх лікування, що на переконання колегії суддів, не може свідчити про обґрунтованість підстав для задоволення позову.
Крім того, за час перебування в країні свого походження переслідуванням та катуванням позивач не піддавався, погроз на його адресу не надходило, що підтверджується матеріалами протоколу співбесіди з останнім, а також жодних документів, що підтверджують факт його участі у демонстраціях взагалі відсутні в матеріалах справи, а тому зворотне твердження позивача в апеляційній скарзі колегія суддів вважає необґрунтованим.
З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення № 333-12 від 26.07.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, діяв у відповідності та на підставі наданих йому чинним законодавством повноважень.
За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Громадянина Сирії ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: В.О. Аліменко
А.Ю. Кучма
.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Аліменко В.О.
Кучма А.Ю.