ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
07 червня 2013 року № 2а-7246/09/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кравчука В.М.,
суддів Лунь З.І., Сподарик Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Степанюка Т.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Свідерського Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України про визнання дій неправомірними та спонукання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України.
Ухвалою від 02.12.2009 р. позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто. Ухвалу скасовано ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 р. та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З урахуванням заяви від 29.04.2013 р., якою ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, він просить суд:
- «визнати дії відповідачів бездіяльністю, неправомірними;
- притягнути до відповідальності Міністра оборони України та спонукати скасувати наказ № 094/99 в частині, що не містить вказівки на відповідальних виконавців наказу, їх зобов'язань вчинити дії (надання житла), законні терміни виконання наказу, хто контролює виконання цього наказу, терміни доповіді про його повне виконання, покарання винних осіб за його невиконання;
- скасувати наказ МО України № 737/11 р. як такий, що затвердив Інструкцію про забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України так і членів їх сімей, яка не відповідає Конституції України, Житловому кодексу України, постановам КМУ, Статутам Збройних Сил України;
- скасувати Інструкцію про забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України так і членів їх сімей, в частині забезпечення громадянам пільгової категорії права мати тимчасове житло;
- на підставі ст. 56 Конституції України, ст.. 25 Закону України «Про звернення громадян» зобов'язати відповідача-2 відшкодувати моральні збитки у виді публікації в часописі «Урядовий Кур'єр» результатів службового розслідування обставин позбавлення ветеранів військової служби законних пільг та житлових прав в період 1999-2013 р.р., з указанням винних уповноважених осіб, та міру їх покарання».
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що Міністерство оборони України та Міністр оборони України порушують права ОСОБА_1 на отримання постійного житла за місцем постійного проживання. Підставами позову є не створення відповідачами гарантованих Конституцією України та Законами умов виконання наказів МО України № 577/06 та № 094/99. ОСОБА_1, пояснює, що Наказом МО України № 094/99 його було звільнено з військової служби на пенсію з умовою залишення на квартирному обліку для позачергового отримання житла, проте жодна посадова особа відповідачів не вчиняє жодних заходів до контролю та виконання цього наказу, а прийняття наказу МО України № 577/06 створює перешкоди в отриманні житла.
На думку ОСОБА_1, незаконність наказу № 577/06 та № 094/99 полягає в його невідповідності Житловому кодексу України, бо не містить положень про відновлення втрачених облікових документів або знищених; не відповідає Закону України «Про звернення громадян», оскільки з приводу житлових питань жодна посадова особа МО України не несе відповідальності за роботу із зверненням громадян; не відповідає Закону № 548 в частині порядку віддання та виконання наказів, бо з приводу житлових питань жодна посадова особа МО України не виконує цього Закону; не відповідає Закону України «Про інформацію», Конвенції про захист прав людини та ряду інших законів, і все це стосується порушення права позивача на першочергове отримання житла. Позивач способами захисту своїх прав вважає скасування зазначених наказів, оскільки іншим чином забезпечити права чи пільги, передбачені цими наказами неможливо.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 надавав додаткові пояснення, в яких зазначав, що на неодноразові звернення до відповідачів, останні відмовляються виконати законні вимоги оскаржуваних наказів.
Клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи на стороні відповідача Генеральної прокуратури України Суд не задовольнив, а тому зазначена особа участі у справі не брала.
Представник відповідачів позовні вимоги заперечив по суті, вважає такі необґрунтованими. Пояснив, що накази, які ОСОБА_1 просить скасувати, жодним чином не порушують його права та інтереси. Пояснив, що наказом № 094/99 ОСОБА_1 було звільнено на пенсію, виключено з списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, направлено на військовий облік та залишено на квартирному обліку для позачергового отримання житла і це лише витяг з наказу № 094/99. Такий видано і відносно інших осіб. В повному тексті наказу вказано осіб, відповідальних за його виконання, терміни виконання. Зазначеним наказом не позбавлено ОСОБА_1 права на житло. Що стосується наказу № 577/06, то ним лише затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, і цей наказ вже втратив чинність у зв'язку з виданням наказу № 733/11. На думку відповідача, чинний та оскаржуваний наказ № 733/11 не поширюється на ОСОБА_1, оскільки почав діяти з 2012 р.
Представник відповідача стверджує, що відсутність в наказі № 733/11 норм, які б забезпечили право ОСОБА_1 та членів його сім'ї на отримання житла, не є підставою скасування цього наказу, оскільки по-перше, скасовувати наказ, який не передбачає певних прав чи пільг немає ніякого змісту, а відсутність в ньому бажаних для позивача норм не свідчить про його протиправність.
Відповідно, ці два накази № 094/99 та № 733/11 не містять таких положень, які б порушували житлові права позивача, а те, чого не передбачено, не свідчить про порушення прав позивача та невідповідність актів законодавству.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Наказом заступника Міністра оборони України № 094 від 29.03.1999р. ОСОБА_1 був звільнений у запас за пунктом 65 підпункт «Б» (за віком) з посади заступника начальника з виховної роботи 117 авіаційного ремонтного заводу 14-го Авіаційного корпусу. В наказі зазначено, що він звільняється із залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини.
Згідно з Випискою з наказу командира військової частини 36983 від 27.04.1999р. № 42, ОСОБА_1 з 10.06.1999 р. виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення. На примірнику наказу, копія якого наявна в матеріалах справи, є резолюція такого змісту: «Зняти з квартирного забезпечення: виключити воду, електрику, газ». Позивач стверджує, що на підставі цієї резолюції помешкання по вул. Авіаційній, 3/7, де він мешкає з сім'єю, у 1999 році було від'єднане від централізованого водопостачання, газу та електрики. З цього часу ОСОБА_1 неодноразово звертався із скаргами до Міністерства оборони України, правоохоронних органів та із позовними заявами до судів, в яких покликався на порушення адміністрацією авіаційно-ремонтного заводу його житлових та соціальних прав.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.05.2005 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до житлової комісії в/ч 36983, Львівського державного авіаційно-ремонтного заводу МОУ, та ін.. про забезпечення житловою площею направлено цивільну справу прокурору Франківського району м.Львова для вирішення питання про порушення кримінальної справи за неналежне забезпечення житловою площею.
23.03.2013 р. Залізничний РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області повідомив ОСОБА_1 про початок досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 за кваліфікацією дій по ч.1 ст. 199 КК України.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до Міністерства оборони України, Міністра оборони України та інших органів влади із проханням видати йому довідку про перебування його на квартирному обліку встановленого взірця.
Зокрема, в матеріалах справи наявні відповідь ДП МОУ «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» від 26.05.2004 р. про те, що житлом ОСОБА_1 не забезпечений у зв'язку з ненабуттям ним черговості та відсутності надходжень житла. Управління ЖКГ Львівської міської ради листом від 28.02.2006 р. інформувало ОСОБА_1 про те, що на квартирному обліку він перебув, однак справа перебуває в суді.
В обґрунтування правомірності позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказ № 094/99 гарантує йому право залишитись на квартирному обліку у Львівському гарнізоні та забезпечити його житлом позачергово. Міністерство оборони України надало йому з сім'єю тимчасове житло в якому він проживає і досі. Однак всупереч наказу № 094/99 було видано наказ № 42 від 27.04.1999р. по стройовій частині підприємства, яким його знято з квартирного забезпечення, а чинний на теперішній час наказ № 737 МО України взагалі забороняє надавати військовим пенсіонерам тимчасове житло, і не передбачає їх права на отримання постійного житла взагалі.
Представник відповідачів вважає, що ні Міністерство оборони України, ні Міністр оборони України не повинні бути відповідачами за даним позовом, оскільки наказ № 094/99 від 29.03.1999 р. та наказ № 42 від 27.04.1999р. та про зняття з квартирного забезпечення відповідачами не видавався, а відсутність бажаних для ОСОБА_1 положень в наказі № 737 про отримання житла не є підставою його скасування. Також, на думку відповідача, позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки скасування зазначених наказів не призведе до відновлення прав, а також не доцільним є скасування тих положень яких немає, однак мали б бути, як бажає того ОСОБА_1
Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, висловлені в ході судового слідства та судових дебатів, Суд дійшов висновку про безпідставність позову з наступних міркувань.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність з чинним законодавством наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577 було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за № 1171/13045, яка визначала організацію забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил України, у тому числі які проходять військову службу у військових частинах, закладах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, у його структурних підрозділах, а також особам, звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
30 листопада 2011 року наказом Міністра оборони України № 737 було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за № 24/20337 (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 2 наказу Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011 року наказ Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577 "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за N 1171/13045 (із змінами), втратив чинність з 06.02.2012 року.
Як зазначено в п. 1.1 Інструкції, така визначає організацію: обліку військовослужбовців Збройних Сил України та осіб, звільнених в запас або у відставку, що залишилися на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у ЗС України; забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України (крім військовослужбовців строкової військової служби), а також осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов; порядку надання жилої площі в гуртожитках; порядку оренди і оплати житла у ЗС України; порядку надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини; порядку створення та роботи житлових комісій; контролю за розподілом жилих приміщень у гарнізонах ЗС України, перевірки правильності оформлення облікових справ військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей під час вирішення житлових питань.
Пунктом 1.3 Інструкції передбачено порядок забезпечення жилими приміщеннями, а житло, зазначене в абзацах другому, п'ятому та шостому цього пункту, становить фонд службового житла гарнізону.
Згідно з п. 1.4 Інструкції військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24.06.2004 № 1865-IV "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.
Як зазначає позивач, саме ці норми наказу № 737 позбавили його права на забезпечення постійним житлом як колишнього військовослужбовця, бо він знятий з квартирного забезпечення одним наказом № 42, а згідно з іншим № 094/99 має право на першочергове отримання житла.
Оцінюючи правомірність вимоги позивача про скасування наказу № 737, Суд вважає таку безпідставною.
За нормами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні завдання, повноваження, функції Міністерства оборони України встановлені Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 406/2011.
Відповідно до підпунктів 76, 128 п. 4 Положення Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань затверджує Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил та членам їх сімей житлових приміщень; затверджує інструкцію з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міноборони України.
Згідно з п. 8, 9, п. п. 1, 22 п. 10 Положення Міноборони України очолює Міністр, який у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання; очолює Міноборони України, здійснює керівництво його діяльністю; підписує накази Міноборони України.
З урахуванням вищенаведених правових норм помилковим є твердження позивача, що відповідач діяв поза межами своєї компетенції всупереч Конституції України, Житловому кодексу України, постановам Кабінету Міністрів України, Статутам Збройних Сил України, не встановивши в наказі № 737 норми, яка передбачає право на забезпечення постійним житлом військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби.
Норми Інструкції упорядковують організацію роботи у військових частинах щодо обліку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби з приводу забезпечення їх житловими приміщеннями і жодним чином не порушують прав позивача на отримання ним житла.
Інструкція не встановлює будь-яких нових правил чи обов'язків, які б позбавляли чи обмежували права ОСОБА_1 на отримання житла, оскільки п. 1.4 передбачено право на його отримання військовослужбовцями, що перебували на обліку відповідно до раніше встановленого законодавством порядку
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Із системного аналізу статті 6 КАС України вбачається, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Отже, для того щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені саме відповідачем у справі
Позивач зазначає, що застосування до нього норм Інструкції, яку він оскаржує за відсутності в ній правового положення, яке гарантує йому право на отримання постійного житла, є порушенням його прав і він додатково буде змушений відстоювати свої права в суді. Однак, Суд не погоджується з такими доводами позивача і вважає, що таке твердження свідчить лише про бажання, про наміри ОСОБА_1, щоб таке право було гарантовано в наказі № 737. Таким чином він припускає, що його права в майбутньому можуть бути відновлені лише у цей спосіб. Скасування самого наказу № 737/11, як цього вимагає позивач, не призведене до захисту його житлових прав.
Що стосується вимог про скасування наказу № 094/99, від 29.03.1999 р., яким ОСОБА_1 був звільнений у запас із залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини, то підстав для його скасування з причин, які наводить позивач, немає.
Як зазначає сам позивач, наказом № 094/99 його право на отримання постійного житла гарантовано. Однак, на його ж погляд, ніхто цього не забезпечує і не виконує, а причиною є відсутність в наказі вказівки на відповідальних осіб виконавців наказу, їх зобов'язань вчинити дії (надати житло), законні терміни виконання наказу, хто контролює його виконання, термін доповіді про його повне виконання, покарання винних осіб за його невиконання.
Суд бере до уваги, що оскаржуваний наказ № 094/99 є лише витягом з наказу, виданого заступником Міністра оборони України - командувача військово-повітряних сил України «по особовому складу». Як пояснив представник відповідача, наказ в цілому стосується не лише ОСОБА_1, а й інших осіб. Наказ належить до таємних документів. Відповідно, як зазначає відповідач, в наказі обов'язково зазначаються ті реквізити, які мають бути, а це і особи відповідальні за його виконання, строки виконання. В матеріалах справи наказу № 094/99 в цілому немає, однак і в Суду відсутні підстави не брати до уваги пояснення відповідача.
Разом з тим, відсутність в оскаржуваному наказі вказівки на відповідальних осіб виконавців наказу, їх зобов'язань вчинити дії (надати житло), законні терміни виконання наказу, хто контролює його виконання, термін доповіді про його повне виконання, покарання винних осіб за його невиконання, саме по собі не може призвести до позбавлення ОСОБА_1 права на отримання житла. Відтак, наведені позивачем доводи не є підставою для скасування наказу як акту індивідуальної дії.
Суд враховує і те, що наказ № 094/99, виданий заступником Міністра оборони України - командувача Військово-повітряних сил України в м. Вінниця, а відповідачами позивач за даним позовом зазначає Міністерство оборони України, Міністра оборони України, які такий наказ не видавали.
У зв'язку із відсутністю протиправних рішень, відсутні фактичні підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди у визначеному ним розмірі 340 грн., а також для зобов'язання Міністерства оборони України відшкодувати моральні збитки у виді публікації в часописі «Урядовий Кур'єр» результатів службового розслідування обставин позбавлення ветеранів військової служби законних пільг та житлових прав в період 1999-2013 р.р., з указанням винних уповноважених осіб, та міру їх покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятих ним рішень (наказів).
На підставі викладеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак в задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю.
Незважаючи на відсутність підстав для скасування наказів № 737 від 30.11.2011 р. та № 094/99 від 29.03.1999 р., Суд звертає увагу, що право позивача на залишення на квартирному обліку для позачергового отримання житла передбачено наказом № 094/99 від 29.03.1999 р., а житло ОСОБА_1 досі не отримав. З цією метою Суд вважав за необхідне постановити окрему ухвалу для з'ясування причин та умов, які перешкоджають виконанню наказу № 094/99 від 29.03.1999 р., в частині залишення ОСОБА_1 на квартирному обліку для позачергового одержання житла за рахунок житлового фонду військової частини.
Судові витрати в справі відсутні, тому питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено 12 червня 2013 р.
Головуючий-суддя В.М.Кравчук
Суддя З.І.Лунь
Суддя Н.І.Сподарик