13 червня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
суддів: Хилевича С.В., Рожина Ю.М., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Панас Б.В.
за участю представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 8 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусову передачу майна і акцій,
Рішенням Рівненського міського суду від 8 квітня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про примусову передачу майна і акцій до ОСОБА_2.
На рішення суду позивач подала апеляційну скаргу, де покликається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На її обґрунтування зазначала про розгляд справи у фактично заочному провадженні, оскільки за матеріалами справи участі в судовому засіданні вона не брала. Вважала, що суд вийшов за межі позову, вирішивши спір про примусову передачу майна і акцій. Те ж саме стосується положень ст. 209 ЦК України щодо нотаріального посвідчення правочину. Перевірена в суді довіреність не підтвердила висновків суду про те, що вона не створює відповідних прав і обов'язків.
Суд не врахував того, що між сторонами визначено правовідносини з приводу розрахунку відповідачем коштами за представництво її інтересів. Вона ж підтвердила написання особисто нею розписки. Ці ж обставини засвідчила і ОСОБА_3.
Вважала, що позивач виконала всі обов'язки за довіреністю, відповідач користувалася наданими послугами, одержала спадкове майно у користування і розпорядження. В зв'язку з цим 11 березня 2010 року і було написано розписку, що судом залишено без уваги.
Тому просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 8 квітня 2013 року і ухвалити нове, яким стягнути борг за визначеною ціною позову з відповідача на користь ОСОБА_1.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеною не може бути з таких підстав.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції правильно виходив з необґрунтованості вимог про примусову передачу майна та акцій від відповідача на користь позивача.
Матеріалами справи встановлено, що 18 лютого 2010 року ОСОБА_2 своєю довіреністю, яка нотаріально посвідчена, уповноважила позивача представляти її інтереси як засновника ТОВ - фірми побутових послуг „Україна", ТОВ „Колос", ТОВ „Кортекс ЛТД", ТОВ „Фондова компанія „Паритет", ТОВ „Хлібодар" та акціонера ЗАТ „Транс-Кор", ВАТ „Сарненський хлібзавод", ВАТ „Кузнецовський хлібзавод" на підставі усного та безоплатного договору доручення (а.с. 7-7, зв.). 22 березня 2011 року довіреність скасовано (а.с. 24, 25).
1 березня 2010 року вона ж видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 управляти та розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося (а.с. 8).
11 березня 2010 року відповідач у письмовій розписці зобов'язалась відчужити будинок АДРЕСА_1 і права та акції засновника, що становить 33, 33% статутного фонду ТОВ „Хлібодар", на користь ОСОБА_1 (а.с. 6).
Позивач вважала, що вона сумлінно виконала свої зобов'язання з представництва інтересів відповідача, неодноразово представляла її інтереси як засновника і акціонера в господарських товариствах, державних установах та в інших підприємствах і організаціях, витратила свій час, власні кошти, зверталась за допомогою до правоохоронних органів, державних установ, інших організацій для виконання договору доручення, в зв'язку з чим понесла грошові затрати. Оплату своєї діяльності за час із 2009 року по вересень 2012 року оцінила в 2 000 000 гривень, що є еквівалентним вартості будинку АДРЕСА_1 та 33, 33% акцій в статутному фонді засновника ТОВ „Хлібодар".
Згідно зі ст.ст. 1000, 1002, 1003 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Покликання позивача про відплатний характер представництва за довіреністю від 18 лютого 2010 року спростовуються змістом цієї довіреності, яка видана на виконання усного безоплатного договору доручення між сторонами.
Щодо зобов'язань відповідача за розпискою від 11 березня 2010 року, то колегія суддів знаходить позов про примусову передачу майна і акцій на підставі розписки на користь позивача таким, що задоволенню не підлягає.
Так, норми ст. 16 ЦК України визначають право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, а також встановлюють належні способи їх захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Очевидним є те, що примусова передача майна та акцій як спосіб захисту цивільного права законом не передбачена, а тому ця обставина унеможливлює задоволення вимоги судом.
Доводи апеляційної скарги про порушення правил ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності судочинства та неправильності застосування ст. 209 ЦК України на увагу не заслуговують, оскільки не свідчать про хибність висновків суду.
Крім того, клопотання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі про стягнення боргу згідно з ціною позову не відповідає умовам ст.ст. 295 і 11 ЦПК України, адже її вимога - про примусову передачу майна і акцій в засіданні суду першої інстанції не змінювалася.
Підставами для залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 8 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: