13 червня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
суддів: Хилевича С.В., Рожина Ю.М., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Панас Б.В.
за участю ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 18 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Дубенське спеціалізоване автотранспортне підприємство „Дубноагропромтранс" про відшкодування понесених витрат за договором доручення, оплату за виконання договору доручення та відсотків за користування грошовими коштами,
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні зазначеного позову до Відкритого акціонерного товариства „Дубенське спеціалізоване автотранспортне підприємство „Дубноагропромтранс" (далі - ВАТ „Дубноагропромтранс").
На рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.
На її обґрунтування зазначав про хибність висновків суду щодо ненаділення позивача повноваженнями на укладення правочинів, у т.ч. і купівлі-продажу. У межах довіреності він вчинив ряд дій, зокрема уклав договір купівлі-продажу та сплатив за власний рахунок - 104 060, 70 гривень на його виконання. Не заперечуючи проти того, що платником був відповідача, наполягав на тому, що кошти сплачувалися саме ним. Ці гроші не були підзвітними ВАТ „Дубноагропромтранс", а останній зобов'язався їх повернути. Суд, встановивши, що між сторонами не укладено договору доручення, повинен був застосувати вимоги ст. 241 ЦК України щодо схвалення правочину особою, яку представляють, та ч. 2 ст. 1158 цього Кодексу, яка містить аналогічні положення. Також суд з'ясував обставини, які не мають значення для справи, зокрема те, що спірний стенд надано відповідачем у оренду третій особі.
Вважав, що застосуванню підлягали норми ст.ст. 205-208, 237, 241, 244, 625, 1000-1010 і 1158 ЦК України, як передбачають право повіреного на відшкодування витрат і оплату за договором доручення та відсотки за користування чужими грошовими коштами.
З цих міркувань просив скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду від 18 квітня 2013 року, ухваливши нове - про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеною не може бути з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності позивачем обставин понесення власних витрат на виконання договору купівлі-продажу гальмівного стенда, оскільки з перевірених в судовому засіданні засобів доказування вбачається факт оплати стенда виключно відповідачем як контрагентом угоди.
Матеріалами справи встановлено, що 6 жовтня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Радіал-Україна" (далі - ТОВ „Радіал-Україна") та ВАТ „Дубноагропромтранс" в особі Левицького Л.М. укладено договір купівлі-продажу роликового гальмівного стенду BDE 3504 в комплекті (а.с. 41-45). За умовами договору, ТОВ „Радіал-Україна" продало, а відповідач придбав зазначений товар, заплативши за нього 17 290, 00 Євро, з яких 8 645, 00 Євро сплачено як передоплату, а решту 8 645, 00 Євро - протягом наступних 6 календарних місяців відповідно до графіка погашення заборгованості.
ОСОБА_1 вважав, що цей договір укладався ним як представником ВАТ „Дубноагропромтранс" і ним же сплачено на користь продавця в рахунок виконання угоди 104 060, 70 гривень, що становить частину від повної суми оплати. При укладенні договору він діяв на підставі довіреності від 20 червня 2008 року, якою відповідач уповноважив його на представництво інтересів, у т.ч. і укладення господарських договорів (а.с. 11).
На підтвердження своїх вимог покликався на зміст квитанцій №К4/Е131 від 14.10.10 року, №К4/А/220 від 10.06.11 року, №К4/М/187 від 22.06.11 року, №ПН 129 від 05.07.11 року, №ПН 2203 від 12.07.11 року, №К4/D/347 від 13.07.11 року та №371 від 14.07.11 року (а.с. 12-16).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно встановив відсутність доказів про понесення позивачем особистих витрат на виконання договору купівлі-продажу.
Так, доводи ОСОБА_1 спростовуються змістом самого договору і самих квитанцій, на які він покликається як на підтвердження своїх вимог. Інтереси покупця за договором купівлі-продажу представляв Левицький Л.М., а не позивач. У квитанційній графі „Платник" міститься безпосередня вказівка про ВАТ „Дубноагропромтранс", яке провело оплату через позивача.
Ці обставини не дають останньому достатніх підстав стверджувати, що оплата вчинена ним за свої кошти, а відтак має право вимагати їх повернення.
Тому позов про відшкодування 104 060, 70 гривень задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 2 ст. 1002 ЦК України якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Як убачається, довіреність від імені відповідача видана ОСОБА_1 на підставі усного договору доручення, за яким плата повіреному не обумовлювалася. Будь-яких доказів про те, що оплата вчинених дій на цій підставі складає п'ять відсотків від суми витрачених ним коштів, позивачем суду надано не було. Більше того, встановлено, що даних про понесення власних 104 060, 70 гривень на виконання доручення він не представив, а тому вирахування спірних п'яти відсотків не ґрунтується на матеріалах справи.
За таких обставин не може бути задоволеним і позов у частині стягнення плати за виконання доручення.
Щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, то позов про це вбачається похідним від двох попередніх матеріально-правових вимог і є взаємопов'язаним з ними. Оскільки в їх задоволенні відмовлено, тому в задоволенні цієї вимоги також слід відмовити, що з урахуванням обставин справи вірно зроблено судом попередньої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права спростовуються матеріалами справи і вимогами закону.
Підставами для залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є ухвалення його з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Дубенського міськрайонного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: