Справа № 0417/9374/2012
2/202/233/2013
21 травня 2013 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Колесніченко О.В.,
при секретарі Большакові О.А.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка одночасно є представником відповідача ОСОБА_5, представника відповідачів ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, житлове комунальне підприємство «Північне», про зняття з реєстрації, виселення та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа - житлове комунальне підприємство «Північне», про визнання права на проживання та користування квартирою, -
У липні 2012 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_1 пред'явив зазначений позов, посилаючись на те, що він постійно проживав та був зареєстрований разом зі своїм малолітнім сином в квартирі АДРЕСА_1, в якій також були зареєстровані відповідачі - ОСОБА_3, його бабуся та батько ОСОБА_5, проте на підставі заочного рішення суду від 25 травня 2011 року, яке в подальшому було скасовано, у позові відмовлено і допущено поворот виконання, його було визнано втратившим право користування зазначеною квартирою та знято з реєстрації і в цей час у спірній квартирі без його згоди, як це має бути у відповідності зі ст. 65 ЖК УРСР, враховуючи, що реєстрація його у спірній квартирі була поновлена, зареєструвалася ОСОБА_4, при цьому відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стали чинити йому перешкоди у користуванні, змінили замки на вхідних дверях, відмовляються надати ключі, через що він не може проживати у квартирі, тому позивач згідно уточнених позовних вимог, просив суд зняти з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4, виселити ОСОБА_4 з цієї квартири, вселити ОСОБА_1 у спірну квартиру.
Не погодившись із таким позовом ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1, визначивши третьою особою ЖКП «Північне», з вимогами про визнання за нею права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1, обґрунтовуючи такі вимоги тим, що вона є дочкою основного квартиронаймача ОСОБА_3 і, не маючи іншого житла, вселилася до спірної квартири за письмовою згодою усіх проживаючих членів сім'ї - матері та брата ОСОБА_5, з якими вона веде спільне господарство, здійснює догляд, оскільки мати є людиною похилого 82-річно віку, брат є інвалідом І групи безстроково, при цьому, відповідач ОСОБА_1 у квартирі вже кілька років не проживає і не зареєстрований більше шести місяців, не приймає участі в утриманні санітарно-технічного стану квартири.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України було зупинено та відновлено ухвалою суду від 11 квітня 2013 року.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року позовна заява ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа ГУДМС України м. Дніпропетровська, ЖКП «Північне», в частині вимог про вселення ОСОБА_1 залишена без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги про зняття з реєстрації ОСОБА_4 та її виселення підтримали у повному обсязі з наведених у позовній заяві підстав, зустрічний позов не визнали, заперечуючи тим, що ОСОБА_4 зареєструвалась у спірній квартирі незаконно, без згоди позивача ОСОБА_1, який ніколи не втрачав права користування цією квартирою, а також згідно з судовими рішеннями, був постійно зареєстрованим і його реєстрація відновлена реєстраційною службою з часу незаконного внесення відомостей про зняття з реєстрації. Крім того, ОСОБА_4 у квартирі не проживає, лише іноді приходить туди, має інше житло у АДРЕСА_2, у зв'язку з чим не набула права користування спірною квартирою, тому просили у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4, яка одночасно є представником і відповідача ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_6 позов не визнали у повному обсязі, заперечуючи тим, що ОСОБА_4 вселилася до спірної квартири у відповідності з вимогами ст. 65 ЖК УРСР за письмовою згодою усіх проживаючих членів сім'ї - матері та брата, а позивач у спірній квартирі не проживав та не був зареєстрованим, тому його письмова згода на вселення і реєстрацію в спірній квартирі не потребувалась.
Третя особа - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направив, у поданій поштою заяві клопотав про розгляд справи у відсутності свого представника з ухваленням рішення на розсуд суду.
Третя особа -ЖКП «Північне», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання свого представника не направило, про причини неявки суд не повідомило, що не перешкоджає суду у відповідності зі ст. 36 ЦПК України розглядові справи.
Свідок ОСОБА_9, допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є матір'ю позивача ОСОБА_1 та колишньою дружиною відповідача ОСОБА_5, тому їй відомо, що ОСОБА_1 завжди був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, яка була виділена ОСОБА_10 на сім'ю (дружину, сина та дочку) та після одруження деякий час ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3, його бабусею, та батьком ОСОБА_5, проте через категоричне заперечення ОСОБА_3 спільного проживання з дружиною ОСОБА_1 та його дитиною, за домовленістю із ОСОБА_3 ОСОБА_1 тимчасово став винаймати житло, продовжуючи сплачувати квартплату та комунальні послуги, допомагати батькові в догляді, лікуванні, купував ліки. Останній раз вона була в спірній квартирі у 2007 році, а на даний час зі слів сина відомо, що його не впускають до квартири, змінили замки і там живе ОСОБА_4, дочка ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_11, допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є сусідкою ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 і їй відомо, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі ОСОБА_3 АДРЕСА_1, та і раніше його речей там не було. Приблизно у 2010-2011 році були змінені вхідні двері у тамбур, а у жовтні 2012 року вона заходила у гості і бачила там речі ОСОБА_1, на підставі чого вона зробила висновок, що ОСОБА_1 впустили до квартири, де зараз проживає ще і ОСОБА_4, дочка ОСОБА_3, про те чи надавав ОСОБА_5 згоду на вселення ОСОБА_4 їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_12, будучи допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що знає сім'ю ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 з 1969 року, є їх сусідкою з квартири АДРЕСА_4, зараз працює прибиральницею у під'їзді цього будинку, тому декілька разів на тиждень бачить майже усіх мешканців під'їзду, і бачила, що з червня 2011 року з ОСОБА_3 стала проживати дочка ОСОБА_4, проте ОСОБА_1 протягом останніх років ні разу не бачила. Речі ОСОБА_1 знаходяться у квартирі, зокрема, вона бачила холодильник, коли заходила до ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що остання іноді просить заплатити її за квартиру. Стосовно заміни дверей у тамбур квартири їй нічого не відомо, двері не змінювались. Стосовно згоди ОСОБА_5 на вселення ОСОБА_4 їй нічного не відомо, однак вона бачила, ОСОБА_5 сам нічого не робить, оскільки дуже хворий.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовів, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.
Як вбачається з ордеру Виконавчого комітету Індустріальної районної ради народних депутатів трудящих м. Дніпропетровська №589 від 17 жовтня 1969 року, поданого суду в копії (а.с.40-41), ОСОБА_10 у складі сім'ї з 4 осіб: нього, дружину ОСОБА_3, дочку ОСОБА_15, сина ОСОБА_5 надано право на вселення до квартири АДРЕСА_1.
Позивач проживав з народження та був зареєстрований у спірній квартирі як неповнолітній син ОСОБА_5, члена сім'ї наймача - ОСОБА_10, згідно зі ст. 65 ЖК УРСР, з 28 жовтня 1994 року, про що свідчить відмітка в паспорті і дані поквартирної картки (а.с.11, 133).
За рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної Ради народних депутатів від 21 жовтня 1997 року №358 умови договору найму спірної квартири були змінені у зв'язку зі смертю ОСОБА_10 і наймачем квартири АДРЕСА_1 була визнана згідно ст.106 ЖК УРСР ОСОБА_3 зі складом сім'ї з 4 осіб: син ОСОБА_10, невістка ОСОБА_9, онук ОСОБА_1 (а.с. 6).
До часу розгляду даної справи спірна квартира залишається приналежною до державного житлового фонду.
За даними поквартирної картки та карток прописки, наданих Індустріальним ВР у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 14 листопада 2012 року та залучених до матеріалів справи в копії (а.с.133-134) в спірній квартирі зареєстровані були: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 27 листопада 1969 року по 05 червня 1997 року (знятий з реєстрації у зв'язку зі смертю); ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (основний наймач) - з 27 листопада 1969 року по даний час; син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 з 16 грудня 1975 року; невістка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 24 березня 1978 року по 02 серпня 2007 року (знята з реєстрації на підставі рішення суду); онук ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 28 жовтня 1994 року по 17 червня 2011 року (знятий з реєстрації на підставі рішення суду); правнук ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_7, з 03 квітня 2009 року; дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 з 14 липня 2011 року.
Також судом встановлено, що підставою для зняття з реєстрації позивача за первісним позовом у вказаній квартирі стало заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2011 року, яким позов ОСОБА_3 був задоволений, ОСОБА_1 був визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Разом з тим, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2011 року вказане заочне рішення від 25 травня 2011 року було скасоване.
За результатами розгляду в загальному порядку позовних вимог ОСОБА_3 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 30 січня 2012 року було ухвалено рішення, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2012 року та ухвалою Верховного Суду України від 08 грудня 2010 року, яким відмовлено у задоволенні вимог про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування та поновлено реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі (а.с.8, 19).
Питання дати поновлення реєстрації було предметом судового розгляду і додатковим рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року (а.с.130), визначено, що реєстрація ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 підлягає поновленню з 17 червня 2011 року.
Додаткове рішення суду від 21 листопада 2012 року було виконане КП «Північне» 21 лютого 2013 року, після набрання з ухвалою апеляційного суду від 17 січня 2013 року законної сили, про що свідчить лист-відповідь КП «Північне» від 18 березня 2013 року за вих. №85 (а.с. 142) та відмітка про поновлення реєстрації з 17 червня 2011 року у паспорті позивача (а.с. 141)
Відповідно до вимог ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, слідуючи роз'ясненням, наданим Пленумом Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", суд приймає до уваги, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Враховуючи наведене, суд зважає на те, що письмова згода на вселення наймачем до квартири інших осіб вимагається від повнолітніх не тільки зареєстрованих, але й в першу чергу спільно проживаючих членів сім'ї наймача, якими є особи, визначені ст.64 ЖК УРСР.
Суд приймає до уваги поважність причин непроживання позивача у спірній квартирі на час зняття його з реєстрації 17 червня 2011 року, що встановлено рішенням суду від 30 січня 2012 року і доказуванню за правилами ст.61 ЦПК України не підлягає, проте такі обставини мають правове значення для захисту права позивача на користування спірною квартирою і за умов його фактичного непроживання на час вселення і реєстрації в цьому житловому приміщенні відповідача ОСОБА_4, не вимагають обов'язкового одержання його письмової згоди за ст.65 ЖК УРСР на вселення і реєстрацію у спірне житло.
При цьому, в судовому засіданні встановлено і визнано відповідачем ОСОБА_3, що нею та її сином ОСОБА_5, як єдиними проживаючими та зареєстрованими особами, була надана письмова згода на вселення та реєстрацію дочки ОСОБА_4 до спірної квартири та вона була там зареєстрована з 14 липня 2011 року, про що свідчить дані паспорта (а.с.30-30зворот). Вказане узгоджується з відповідями ЖКП «Північне» від 12 вересня 2011 року за №1224 (а.с. 9), від липня 2012 №381 (33, 34).
Таким чином, враховуючи, що інших повнолітніх осіб, окрім ОСОБА_3, ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_14, фактично проживаючими та зареєстрованими у спірній кватирі станом на 14 липня 2011 року не було, письмова згода на вселення та реєстрацію інших осіб згідно з вимогами ст. 65 ЖК УРСР вимагалась лише від ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а відтак, реєстрація та вселення ОСОБА_4 була проведена у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи позивача за первісним позовом про те, що ОСОБА_4 фактично не проживає у спірній квартирі, буваючи там лише іноді, в судовому засіданні підтвердження доказами не знайшли, оскільки позивачем таких у відповідності з вимогами ст.10, 60ЦПК України подано не було.
Одночасно, за розгляду справи встановлено, що починаючи з вересня 2011 року, тобто з часу, коли сусідами були змінені двері тамбуру на нові, позивач не мав безперешкодного доступу до квартири і відповідачі ключі від цієї двері позивачу не надавали, відмовляючи з надуманих підстав, звідси, за правилами ст.71 ЖК УРСР за позивачем зберігалося право користування спірної квартирою. Фактично відповідачі припинили чинити перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою і допустили його до проживання 29-30 квітня 2013 року, коли йому передали ключі від вхідних дверей тамбуру та вхідних дверей квартири, що надало можливість ОСОБА_1 вселитися, розмістити речі.
Вказані обставини в ході судового розгляду були визнані сторонами у судовому засіданні, а відтак, за правилами ст.61 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягають, зокрема, актами про непроживання в квартирі ОСОБА_1, проживання та ведення господарства в цій квартирі ОСОБА_4, від 07 липня 2012 року (а.с.38), без дати (а.с.57), 15 жовтня 2012 року (а.с.107), від 26 квітня 2013 року (а.с.155), які, окрім іншого, не відповідають вимогам до форми та змісту таких актів, оскільки складені начальнику ЖКП «Північне» від ОСОБА_4, а не відповідною уповноваженою комісією; стосовно обставин непроживання ОСОБА_1 з 2004 року, тоді як акт є засобом фіксації подій та обставин лише на час його складення, а не за минулий час, а також деякі акти не містять навіть дати складення. Так само суд не приймає до уваги показання свідків стосовно обставин непроживання ОСОБА_1, вчинення перешкод у доступі до квартири, проживання там ОСОБА_4, з підстав визнання таких обставин сторонами, а також враховуючи те, що частина обставин цим свідкам відома зі слів відповідачів, а обставини щодо причин непроживання, додержання порядку реєстрації при вселенні ОСОБА_4 свідкам взагалі не відома.
Разом з тим, наведені перешкоди стали вчинятися позивачу у користуванні квартирою вже після вселення у спірну квартиру відповідача ОСОБА_4, а тому не можуть бути підставою для визнання реєстрації та вселення останньої неправомірними.
При цьому, розв'язуючи вимоги позивача за первісним позовом про виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом у зв'язку з чим виселення може бути проведено лише з підстав, визначених ЖК УРСР, з наданням іншого житлового приміщення, або без такого (ст.ст. 116, 117 Кодексу), разом з тим, таких правових підстав, в тому числі для виселення без надання іншого житлового приміщення, позивачем не наведено та в судовому засіданні таких обставин не встановлено.
Одночасно розв'язуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, суд виходить з того, що згідно з ст.ст. 3, 4 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси, який здійснюється судом у способи, визначені законами України, зокрема, ст.16 ЦК України, проте як встановлено у судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 вже набула права користування спірним житловим приміщенням, користується ним, перешкоди у цьому їй не чиняться, вона там зареєстрована компетентними державними органами згідно з вимогами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», тому не підлягає додатковому визнанню таке право користування у судовому порядку, у зв'язку з чим належить у цих позовних вимогах відмовити.
За з'ясованих обставин, суд за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у судовому засіданні, оцінених кожний окремо та в своєму взаємозв'язку, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовів як первісного, так і зустрічного.
За правилами ст. 88 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 214,215, 88, 222 ЦПК України, суд, -
ОСОБА_1, що діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_7 в задоволенні позову до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, житлове комунальне підприємство «Північне», про зняття з реєстрації та виселення - відмовити в повному обсязі.
ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1, третя особа - житлове комунальне підприємство «Північне», про визнання права на проживання та користування квартирою - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.В. Колесніченко