11 червня 2013 року Справа № 144412/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
25 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати дії управління Пенсійного фонду в м. Тернополі Тернопільської області (далі - УПФ України в м. Тернополі) щодо перерахунку його пенсії протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 вересня 2011 року позовні вимоги позивача у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 28 лютого 2011 року залишено без розгляду.
Постановою того ж суду від 13 вересня 2011 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вказаний позов задоволено та зобов'язано УПФ України в м. Тернополі нарахувати та виплатити позивачу передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 29 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Крім того, на користь позивача з Державного бюджету України присуджено судові витрати в сумі 3,40 грн.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Тернополі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом та залишенням його позовних вимог без розгляду, апеляційний суд приходить до переконання про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог позивача за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року, а не за період з 29 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року, як це помилково зазначає суд першої інстанції.
Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в м. Тернополі Тернопільської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачу судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується виходячи з положень ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області задовольнити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2011 року у справі № 2а-20812/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області у нарахуванні та виплаті позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області провести нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленого виходячи з вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року з урахуванням проведених виплат.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп.
Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
В.В.Клюба