04 червня 2013 р. Справа № 804/5037/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Коренева А.О.,
при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,
за участю
представників позивача - Кашигіна, М.С., Сова Т.В., Федорков В.Л.,
представників відповідача - Косова Н.В., Міщюк В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «НовоФарм» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.12 №0000282220, -
Позивач, ТОВ з іноземними інвестиціями «НовоФарм», звернувся до суду з позовом до Новомосковської ОДПІ Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.12 №0000282220 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914 грн. 41 коп. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення в оскаржуваній частині є протиправним, оскільки відповідачем не враховано, що позивачем до витрат віднесені нараховані відсотки за користування кредитними коштами, які направлені платником на погашення заборгованості за кредитними договорами від 12.05.10 №Н10ЗГ/С в сумі 10 000 000 грн., від 25.03.10 №101Г/С в сумі 10 000 000 грн. та від 12.05.10 №10ЗГ/С в сумі 60 000 000грн., у зв'язку з чим позивач отримав користь від економії на відсотках за користування кредитом, уникнув сплати пені тощо, а отже такі кошти використані позивачем у власній господарській діяльності. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених в позові.
Відповідач, Новомосковська ОДПІ Дніпропетровської області, проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що оскаржуване рішення винесено за результатами проведеної перевірки позивача, якою встановлено, що позивачем кредитні кошти, отримані на поповнення обігових коштів для використання у господарській діяльності, використані на погашення інших кредитів, а не за цільовим призначенням, не для фінансування власної поточної діяльності, отже відсотки за користування такими коштами не можуть бути віднесені до витрат підприємства (том 2 а.с.46-47). Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволені позову, навівши доводи, викладені в акті перевірки позивача та в письмових запереченнях.
Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.
Судовим розглядом справи встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.11 по 31.03.12. Результати перевірки оформлені актом перевірки від 07.07.12 № 141/222/31040792 (том 1 а.с.14-81). В ході розгляду первинної скарги ТОВ з II «НовоФарм» ДПС у Дніпропетровській області для об'єктивного прийняття рішення за розглядом скарги, перевірки аргументів та доводів, викладених у скарзі платника, для уточнення та обґрунтування даних, визначених попередньою перевіркою, призначено проведення документальної позапланової перевірки. За результатами проведеної перевірки складено акт від 04.10.12 № 332/222/31040792 (том 1 а.с.154-182), за висновками якого позивачем порушені, зокрема п.135.2, пп.135.4.1 п.135.1 ст.135, пп.14.1.27, 14.1.36 та 14.1.228 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 38.1.1 п.138.1, пп.138.2., пп.138.10.2, п.138.10.3, 138.10.4, пп.138.10.6, п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.1 ст.141, пп.153.1.3 і 153.4 п.153.1 ст.153 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 752 138 грн., у т.ч. за 2 кв.2011р. в сумі 279 294 грн., за 3 квартал 2011р. в сумі 472 138 грн.
З посиланням на загаданий акт перевірки від 04.10.12 № 332/222/31040792, враховуючи наведені порушення, а також результати розгляду органом державної податкової служби первинної та повторної скарг позивача, відповідачем відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.12 №0000452200, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 752 138 грн. Не погодившись з вказаним рішенням в частині визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914,41 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду. Як з'ясовано судом, підставою для нарахування грошового зобов'язання в розмірі 749 914,41 грн. слугували судження податкового органу, наведені в акті за результатом перевірки відображених у рядку 06.3 Декларацій «Фінансові витрати відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу III Податкового кодексу України» показників за період з 01.01.11 по 31.03.12, у загальній сумі 47 311 852 грн. Так, перевіркою встановлено, що позивачем за отримані у банку кредити нараховувались відсотки. Грошові кошти, які одержані за кредитними договорами з метою фінансування поточної діяльності позивача, використані останнім на погашення кредитів, тобто не за цільовим призначенням, не для фінансування власної поточної діяльності. Позивач не отримав від таких операцій доходу і фактично кредитні кошти були витрачені на погашення боргу за іншими кредитними договорами.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.
Як з'ясовано судом та визнається сторонами у справі, позивач 21.03.11 згідно з Договором від 11.03.11 №Н126 Г/С (том 1 а.с.219) отримав від КБ «Приватбанк» на розрахунковий рахунок кредитні кошти у сумі 26 500 000 грн., цільове призначення яких - поповнення обігових коштів. 22.03.11 частина отриманих коштів в розмірі 10 000 000 грн. направлена позивачем на погашення раніше отриманого від КБ «Приватбанк» кредиту за Договором від 25.03.10 № Н101 г/с (том 1 а.с. 205), а в розмірі 10 000 000 грн. направлена позивачем на погашення раніше отриманого від КБ «Приватбанк» кредиту за Договором від 12.05.10 № Н103 г/с (том 1 а.с.212). Також позивач 16.05.11 згідно з Договором від 10.05.11 №Н130 г/с (том 1 а.с.227) отримано від КБ «Приватбанк» на розрахунковий рахунок кредитні кошти в розмірі 60 000 000 грн., цільове призначення яких - поповнення обігових коштів. Отримані кошти 17.05.11 в розмірі 60 000 000 грн. направлені позивачем на погашення заборгованості за кредитним договором від 12.05.13 №Н103Г/С (том 1 а.с.212). Відповідні платіжні доручення та банківські виписки наявні в матеріалах справи. Враховуючи положення п.141.1 ст.141 ПКУ позивачем за результатами звітних періодів ІІ та ІІІ кварталів 2011р. нараховані відсотки за користування кредитами за Договорами від 11.03.11 за №Н126 г/с та від 10.05.11 за №Н130Г/С віднесені до витрат підприємства.
Суд зазначає, що особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями визначені положеннями ст.141 ПКУ. Так, за приписами пп.141.1 ст.141 ПКУ до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. Під господарською діяльністю платника податків слід розуміти діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14).
В ході розгляду справи судом з'ясовано, що кредитні кошти, отримані за Договорами від 25.03.10 № Н101 г/с та від 12.05.10 № Н103 г/с, які погашені за рахунок кредитних коштів, отриманих за Договорами від 11.03.11 №Н126 г/с та від 10.05.11 №Н130 г/с, направлені для розрахунку з постачальниками сільськогосподарської техніки, придбаної задля провадження господарської діяльності позивача, що не спростовано відповідачем та не враховано останнім при винесені оскаржуваного рішення. Зі змісту вказаних кредитних договорів вбачається, що кошти надані позивачу на такі цілі як поповнення оборотних коштів. За Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку оборотні кошти - це грошові кошти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або дванадцяти місяців від дати балансу. Як вбачається зі змісту Договорів від 25.03.10 №Н101Г/С строк повернення кредиту - 24.03.11, а від 12.05.10 №Н103/Г/С - 11.05.11. Також як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем кредитні кошти за Договорами від 11.03.11 №Н126 г/с та від 10.05.11 №Н130 г/с надані позивачу за ставкою 12% річних, а за Договорами від 25.03.10 № Н101 г/с та від 12.05.10 № Н103 г/с - 14% річних.
Враховуючи наведені законодавчі приписи, за якими обов'язковою умовою включення витрат, пов'язаних з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу витрат платника податків є їх зв'язок з господарською діяльністю такого платника, а також з огляду на встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку, що фактично спірні кредитні кошти використані позивачем для погашення своєї заборгованості, виникнення якої безпосередньо пов'язано з господарською діяльності позивача та строк погашення якої настав, а отже також пов'язані з господарською діяльністю платника.
До того ж, варто зазначити, що положеннями ПКУ не передбачено обов'язковості отримання доходу від кожної окремої операції, позаяк саме діяльність як сукупність операцій має бути направлена на отримання доходу. Конкретна операція може не мати всіх ознак господарської діяльності, її не можна розглядати окремо від інших операцій. Наведене підтверджується положеннями ст.134 та ст.135 ПКУ. Так за змістом ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті; - інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у ст.136 ПКУ. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань (п.135.4 ст.135). З огляду на положення ст.134 ПКУ законодавець передбачає розрахунок прибутку від господарської діяльності платника за певний період (тобто враховуючи сукупність операцій, з яких деякі могли і не бути прибутковими), а не з окремої операції.
Доводи відповідача, наведені на обґрунтування своєї позиції, що аналіз операцій з одержання та використання кредитних ресурсів свідчить про відсутність економічної доцільності, не приймаються судом до уваги. Адже, економічна доцільність одержання позивачем кредитних коштів та спрямування їх на виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами, строк виконання яких настав, тобто з метою зменшення власної кредиторської заборгованості, може бути зроблена лише за наслідками проведення експертного дослідження щодо з'ясування понесених позивачем витрат у зв'язку з виконанням названих операцій та одержаних ним економічних та інших вигод, у тому числі і в майбутньому. Податковим органом відповідних висновків експертного дослідження в обґрунтування своєї позиції не надано.
З приводу твердження відповідача щодо безпідставності укладення кредитних договорів за наявністю у позивача значної суми дебіторської заборгованості та відсутністю проведення позовної роботи з її стягнення, суд зазначає, що податковим законодавством не обмежено право платника податків на віднесення витрат, пов'язаних з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу витрат за наявністю у такого платника податку непогашеної дебіторської заборгованості.
За викладених обставин суд доходить висновку, що позивачем обґрунтовано віднесено до витрат нараховані відсотки за кредитними коштами, отриманими за Договорами від 11.03.11 №Н126 г/с та від 10.05.11 №Н130 г/с.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Відповідач правомірність своїх висновків та винесеного на його підставі податкового повідомлення-рішення належним чином не довів. Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки стосовно спірного питання, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
Беручи до уваги наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «НовоФарм» підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення Новомосковської ОДПІ Дніпропетровської області від 23.10.12 №0000282220 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914 грн. 41 коп. - скасуванню.
Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області 23.10.12 №0000282220 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 749 914 грн. 41 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «НовоФарм» (код ЄДРПОУ - 31040792) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст.186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 10.06.13.
Суддя А.О. Коренев