ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 червня 2013 року № 826/6676/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства "Вектор-М"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000115156 від 07.12.2012
07 травня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне підприємство «Вектор-М» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 07 грудня 2012 року № 0000115156.
Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між ним та СТОВ «Мрія». Крім цього, на підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представником позивача зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій вищезазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.
Представник відповідача у судовому засіданні 06 червня 2013 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях проти позову, співпадають з висновками акта від 21 листопада 2012 року № 83/15-6/32492828 про результати документальної позапланової перевірки правомірності нарахування ПП «Вектор-М» (код за ЄДРПОУ 32492828) бюджетного відшкодування податку і додану вартість на розрахунковий рахунок платника за липень, серпень 2012 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
На підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» відповідно до пункту 200.11 статті 200 Кодексу, направлення від 01 листопада 2012 року № 321/15-6 та наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 01 листопада 2012 року № 321 проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування Приватного підприємства «Вектор-М» (ПП «Вектор М») бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у сумі 44 550 886 грн., відображених в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації з ПДВ за липень 2012 року (вх. № 9055066551 від 12 вересня 2012 року) та у сумі 10 651 694, 00 грн., відображених у податковій декларації з ПДВ за серпень 2012 року (вх. № 9057568942 від 20 вересня 2012 року), за результатами якої складено акт перевірки від 21 листопада 2012 року № 83/15-6/32492828.
Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення вимог пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, яке виявилось у завищенні суми бюджетного відшкодування за липень 2012 року в розмірі 707 620, 00 грн.
Податковим повідомлення - рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 07 грудня 2012 року № 0000115156 Приватному підприємству «Вектор-М» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 707 620, 00 грн.
За результатом адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення - рішення від 07 грудня 2012 року № 0000115156 залишено без змін (копія рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги від 23 квітня 2013 року № 1365/6/99-99-10-0115 додано до матеріалів справи).
На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення є неправомірними ат підлягають скасуванню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
За результатом проведеної перевірки, податковим органом встановлено, що згідно з поданою ПП «Вектор-М» до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС податковою декларацією з ПДВ за липень 2012 року та уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до Декларації з ПДВ за липень 2012 року, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника, відображена у рядку 23.1 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, а саме: травень, червень 2012 року, складає 44 550 886 грн.
Згідно з поданою ПП «Вектор-М» до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС податковою декларацією з ПДВ за серпень 2012 року, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника, відображена у рядку 23.1 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, а саме: липень 2012 року, складає 10 651 694 грн.
Висновок податкового органу щодо порушення вимог пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України обґрунтований тим, що згідно акта документальної позапланової перевірки № 44/15-6/32492828 від 06 вересня 2012 року правомірності нарахування ПП «Вектор-М» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за травень 2012 року було встановлено порушення вимог пункту 198.3. статті 198, пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України, ПП «Вектор-М» завищено від'ємне значення за травень 2012 року на суму ПДВ 707 620 грн. по взаємовідносинах із СТОВ «Мрія» (код ЄДРПОУ 052672806069).
Перевіркою визначення частини залишку від'ємного значення, фактично сплаченої ПП «Вектор-М» постачальникам та/або до державного бюджету, яка підлягає бюджетному відшкодуванню встановлено, що на порушення вимог підпункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України ПП «Вектор-М» безпідставно визначено суму бюджетного відшкодування задекларовану в декларації з ПДВ за липень 2012 року в розмірі 707 620 грн.
Позивачем повідомлено суд, що на підставі висновків акту документальної позапланової перевірки № 44/15-6/32492828 від 06 вересня 2012 року правомірності нарахування ПП «Вектор-М» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за травень 2012 року, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби винесено податкові повідомлення - рішення від 24 вересня 2012 року № 0000074156 та № 0000075156, які оскаржені позивачем у судовому порядку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмолено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду Приватним підприємством «Вектор -М» подано апеляційну скаргу, яка станом на момент розгляду даної справи не розглянута апеляційним судом.
За таких обставин, враховуючи, що обставини, які встановлені судом в межах адміністративної справи № 826/1617/13-а не можуть братись судом до уваги, через відсутність відомостей про набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2013 року, суду, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП «Вектор-М» та СТОВ «Мрія» (код ЄДРПОУ 052672806069) у травні 2012 року, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
При цьому, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є передумовою для висновків про наявність порушень податкового законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2011 року між Приватним підприємством «Вектор-М» (за умовами Договору - Покупець) та СТОВ «Мрія» (за умовами Договору - Постачальник) укладено Договір поставки № 270472.
Згідно пункту 1.1. Договору поставки № 270472 Постачальник передає, а Покупець приймає та оплачує соняшник, що відповідає якості ДСТУ 7011:2009 та не перевищує по якості показники, визначені у п. 2.6. Договору, у кількості 800,00 т. за ціною 3950,00 грн. за одиницю товару на загальну суму 3160000,00 грн.
Згідно умов поставки, що визначені розділом 2 цього Договору, товар за Договором поставляється Покупцю партіями на умовах DDU з доставкою на ПрАТ «Мелітопольській МЕВ» за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Луночарського 108/1. Термін поставки всієї партії товару встановлено до 23 вересня 2011 року.
При цьому, аналогічні за змістом Договори поставки соняшнику укладені між позивачем Приватним підприємством «Вектор-М» (Покупець) та СТОВ «Мрія» (Постачальник) від 20 вересня 2011 року № 270734 та 24 вересня 2011 року № 270625.
На підтвердження поставки товару згідно умов вищезазначених договорів надано суду копії видаткових накладних №№ 1, 2, 9 від 21 вересня 2011 року; №№ 3, 4, 11 від 22 вересня 2011 року; №№ 5, 6, 8, 10, від 23 вересня 2011 року; № 7 від 24 вересня 2011 року які містять підписи уповноважених осіб на прийняття товару, що відповідно закріплені печатками підприємств та копії товарно-транспортних накладних, виписаних у вересні 2011 року.
СТОВ «Мрія» виписало Приватному підприємству «Вектор-М» податкові накладні на загальну суму 4 245 720, 61 грн., в тому числі податок на додану вартість - 707 620, 08 грн.
Позивач зазначає, що оплата за поставлені товар та роботи здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку шляхом надання контрагенту простих векселів.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - СТОВ «Мрія» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Слід зазначити, що податковий орган не посилається на відсутність реєстрації податкових накладних у встановленому порядку, що виписані СТОВ «Мрія», на підставі яких позивачем нараховано податок на додану вартість.
Суд звертає увагу, що надана суду первинна документація належним чином оформлена, використана податковим органом під час проведення перевірки, що свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту платником податку на додану вартість.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та СТОВ «Мрія», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.
У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.
До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.
Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 17 червня 1999 р. N 996 встановлює, що первинним документом є "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.
Як вже зазначалось, матеріали справи копії договорів, податкових та видаткових накладних, товарно - транспортних накладних, які, у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.
Вирішуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.
Матеріали справи містять копії квитанцій, виписаних у вересні 2011 року ПрАТ «МОЕЗ» позивачу.
За умовами Договору № 22/09-2011 від 19 вересня 2011 року про надання послуг зі збереження насіння соняшникових культур, позивач зобов'язується передати насіння, а Зберігач - Командатне товариство «Желев С.С.» та компанія «Мелітопольський елеватор» прийняти на збереження товар - соняшник.
При цьому, згідно Договору про надання послуг по переобробленню насіння соняшника від 25 серпня 2011 року № 06М-004 позивач ПП «Вектор-М» (Замовник) доручає, а ПрАТ «Мелітопольський маслоекстракційний завод» (Виконавець) надає послуги з переробки насіння соняшника.
Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та СТОВ «Мрія», суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на час здійснення спірних господарських операцій СТОВ «Мрія» було зареєстроване як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 07 грудня 2012 року № 0000115156.
При цьому, вирішуючи позовну заяву по суті заявлених вимог, суд не бере до уваги посилання податкового органу на акт перевірки Баранівської МДПІ від 07 серпня 2012 року № 407/221/05267280 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки СТОВ «Мрія», код ЄДРПОУ 05267280 на підставі бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ на рівні ДПС України з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на дану вартість на предмет нікчемності правочинів з підприємствами - контрагентами за період з 01.01.2010 року по 31.05.2012 року, оскільки такий висновок не стосується діяльності позивача та впливає на право останнього формувати податковий кредит, а несплату податків продавцем, не тягне за собою відсутність права позивача на податковий кредит.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного підприємства «Вектор-М» підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Приватного підприємства «Вектор-М» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 07 грудня 2012 року № 0000115156.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда
Повний текст постанови виготовлено 11.06.2013