Справа № 2-4917/12
Провадження №2/369/679/13
іменем України
30.05.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі
головуючої судді Медвідь Н.О. при секретарі Ковтонюк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (малолітній, в інтересах якого діє мати ОСОБА_4) до Дочірнього підприємства «Дніпровський круг», третя особа опікунська рада виконкому Боярської міської ради Києво-Святошинського району про визнання недійсною відмови від договору та визнання майнових прав на квартиру, -
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулись до суду з даним позовом , посилаючись на те, що між сторонами 01 вересня 2007 року за сприяння виконкому Боярської міської ради було укладено договір про передачу майнових прав на квартиру в будинку, що будується, погоджений представником виконавчого комітету Боярської міської ради ОСОБА_8 За умовами договору позивачі взяли на себе обов'язок виселитись не пізніше 20 год. 00 хв. 02 вересня 2007 р. з гуртожитку по АДРЕСА_1, після введення Об'єкту в експлуатацію прийняти квартиру 311 (умовний номер, може змінюватись згідно проектної документації), 8 під'їзд, 16 поверх, загальна площа квартири 124,60 кв.м., а відповідач безоплатно передати позивачам майнові права на квартиру і зобов'язується за свій рахунок вчинити дії, пов'язані з будівництвом Об'єкту і передачею позивачам документів, які необхідні для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку. На період з моменту виселення позивачів з гуртожитку по АДРЕСА_1 до дня, коли ДП «Дніпровський круг» передасть позивачам документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру, відповідач надає про проживання позивачам кімнату АДРЕСА_2, про що укладається договір найму. При цьому відповідно до п.2.6 договору строк запланованого введення Об'єкту в експлуатацію був визначений сторонами до кінця першого півріччя 2009 р. В позові зазначають, що договір виконали, добровільно переселились, а відповідач умови договору не виконав: не уклав з ними договір найму, не передав позивачам документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру, порушив договірний строк введення в експлуатацію житлового будинку та не передав квартиру за актом-прийому передачі, як це передбачено договором, їхнє ж житло по АДРЕСА_1 знищив. Натомість відповідач у травні 2012 року направив позивачам лист, яким повідомив про припинення договору на підставі ст.724 ЦК України, мотивуючи, що дарувальник може відмовитись від передачі дарунку в майбутньому якщо його фінансовий стан істотно погіршився. Вважають, що договір, укладений сторонами за своєю правовою природою відповідає ознакам договору міни. Вказану підставу мотивували тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були працівниками радгоспу «Декоративні культури» та з 1984 року на законних підставах володіли і користувались житлом, на яке отримали ордер №1 від 23.08.1984р., виданий на підставі рішення Боярського міськвиконкому №98/21 від 16.07.1984р. Таким чином вважають, що передали відповідачу своє майно, а він, в свою чергу, зобов'язаний передати їм у власність квартиру відповідно до умов договору. Також позивачі вважають, що відповідач не передаючи їм у власність спірну квартиру , порушує їх право на житло, так як передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_3. Тому просили визнати недійсною відмову відповідача від договору та визнати за ними майнові прав на квартиру АДРЕСА_4. В судовому засіданні позивачі та представник позивача позов підтримали. Представник відповідача проти позову заперечувала, пояснивши, що між сторонами 01 вересня 2007 року було договір про безоплатну передачу майнових прав на квартиру у будинку, що будується, проте умови договору не в повному обсязі відповідають дійсності. Так, Солом'янським районним судом м.Києва 27.07.2007р. по справі № 2-3041-1/07 було постановлено рішення, яким зобов'язано відповідача виконати умови договору про пайову участь у будівництві, розпочати будівництво житлового комплексу, переселити позивачів у кімнати АДРЕСА_2. Вказане рішення суду було виконане, про що ОСОБА_9, державним виконавцем Києво-Святошинського РУЮ у Київській області. Постанова не оскаржувалась. Твердження Позивачів про те, що у них з відповідачем договірні правовідносини з питань забезпечення позивачів житлом - не відповідає дійсності, так як предметом договору відповідно до п.2.1 є не житло і не нерухоме майно, а майнові права вимоги на вчинення дій з будівництва житлового будинку і отримання документів для оформлення права власності. Майнові права вимоги, які відповідно до п. 2.1 Договору, повинні були бути передані Позивачам, передаються їм у випадку завершення будівництва і введення об'єкта в експлуатацію. На день прийняття рішення будинок в експлуатацію не введений. Право поселення та прописки позивачів в кімнаті в сімейному гуртожитку або будинку готельного типу по АДРЕСА_1 виникло і підтверджується ордером №1 від 23.08.1984р. виданого радгоспом «Декоративні культури». Вказаний ордер був виданий ОСОБА_1 та членам його сім'ї. для тимчасового проживання на період роботи в системі відомства, яке надало житло, розташоване на території УРСР. При припиненні трудових відносин з вказаним відомством, жильці, які займають кімнату, зобов'язані звільнити її і здати житлово-комунальній конторі того ж відомства». Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_2 23.04.1996р. вона була звільнена з радгоспу «Декоративні культури» за власним бажанням. ОСОБА_1 був звільнений з радгоспу «Декоративні культури» за переведенням 20.10.1984р. Таким чином особи, які отримали Ордер, втратили право проживання в гуртожитку і повинні були звільнити житлову кімнату, відповідно до вимог Рішення Київської облради від 23.04.1970 р. №261.Проте позивачі не виселились із займаного приміщення. Думка Позивачів про те, що вказаний договір за своєю правовою природою відповідає ознакам договору міни, не заслуговує на увагу, оскільки до договору міни застосовуються положення про купівлю-продаж. Для того щоб вчинити юридичні дії з розпорядженням майном - необхідно бути його власником. Відповідач є власником майна відповідно до вимог ст.876 ЦК України, так як є замовником будівництва. Позивачі ж не мали і не мають права власності на майно, яке, на їхню думку, вони передали у власність відповідача. Відповідно рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 27.07.2007р. № 2-3041-1/07 позивачі були переселені із займаного ними приміщення, а отже добровільно нічого не передали відповідачу ні у власність, ні в користування. Проте в п. 2.1 договору про передачу майнових прав на квартиру в житловому будинку, що будується, від 01.09.2007р. вказано, що відповідач, безоплатно передає позивачам, майнові права на квартиру, зазначену в п.2.2 даного договору. Вартість квартири, майнові права на яку повинні були бути передані позивачам, становить 685300,00 гривень. Оскільки договором передбачена безоплатна передача позивачам майнових прав на квартиру, вказаний договір підпадає під дію положень ЦК України про дарування. Тому, відповідачем 08.05.2012 на підставі ч.2 ст.598, ч.1 ст.724 ЦК України та п.7.2 договору, направлено лист Позивачам про припинення договору в частині безоплатної передачі майнових прав на квартиру.Також представник відповідача наголосила, що договір, укладений сторонами є нікчемним, оскільки був направлений на незаконне заволодіння майном особи. Тобто, враховуючи, що відповідач є будівельною компанією і будує за рахунок залучених коштів фізичних, юридичних осіб та держави , а позивачі фактично вимагають визнати за ними майнові права на квартиру, яка збудована за інвестиційні кошти третіх осіб. Крім того, як зазначили Позивачі в позові, договір був укладений за сприяння та підтримки виконкому Боярської міської радиі без втручання виконавчого органу не був би ніколи укладений. За таких обставин вбачається невідповідність волі і волевиявлення сторін під час укладення договору. Правочин направлений на незаконне заволодіння майном, відповідно до положень ст.228 ЦК України є таким, що порушує публічний порядок. Також представник Відповідача заявила про сплив трирічного строкупозовної давності 01.07.2012р.і необхідність застосування її якщо суд визнає позов обґрунтованим. Позивачі не клопотали про продовження строку позовної давності у зв'язку з його пропуском. Представник третьої особи позовні вимоги підтримала і просила суд задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач зобов'язаний виконати умови договору і забезпечити Позивачів житлом. Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав: Судом встановлено, що сторонами 01 вересня 2007 року було договір про безоплатну передачу майнових прав на квартиру у будинку, що будується. Умови договору не відповідають дійсності. Солом'янським районним судом м. Києва 27.07.2007. по справі №2-3041-1/07 зобов'язано відповідача виконати умови договору про пайову участь у будівництві, розпочати будівництво житлового комплексу, переселити позивачів у кімнати №17 та № 19 по АДРЕСА_3. Вказане рішення суду було виконане, про що ОСОБА_9, державним виконавцем Києво-Святошинського РУЮ у Київській області, 03.09.2007 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 656/10-07. Постанова не оскаржувалась. Відтак умова договору про добровільне виселення не відповідає обставинам справи. Право позивачів на проживання в кімнаті в сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1 виникло і підтверджується ордером №1 від 23.08.1984р. виданого радгоспом «Декоративні культури». Ордер був виданий ОСОБА_1 та членам його сім'ї Пунктом 3 ордера №1 від 23.08.1984р зазначено, що «кімната в сімейному гуртожитку або в будинку готельного типу надається для тимчасового проживання на період роботи в системі відомства, яке надало житло, розташоване на території УРСР. При припиненні трудових відносин з вказаним відомством, жильці, які займають кімнату, зобов'язані звільнити її і здати житлово-комунальній конторі того ж відомства». Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_2 23.04.1996р. вона була звільнена з радгоспу «Декоративні культури» за власним бажанням. ОСОБА_1 був звільнений з радгоспу «Декоративні культури» за переведенням 20.10.1984р. Проте позивачі не виселились із займаного приміщення. Посилання позивачів про те, що договір, укладений сторонами, за своєю правовою природою відповідає ознакам договору міни, не заслуговує на увагу і спростовується наступним. До договору міни застосовуються положення про купівлю-продаж. Відповідно до ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Положеннями ст. 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Отже, для розпорядження майном - необхідно бути його власником. Відповідач є власником майна (Об'єкта будівництва) відповідно до вимог ст.876 ЦК України, так як є замовником будівництва. Позивачі ж не мали права власності на майно, яке нібито передали у власність відповідача. Доказів про право власності на кімнату в гуртожитку не надано. Факт належності гуртожитку по АДРЕСА_1 радгоспу «Декоративні культури» встановлено Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27.07.2007р. по справі № 2-3041-1/07. Відповідно до ч.3 ст.61 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 27.07.2007р. № 2-3041-1/07 Позивачі були переселені із займаного ними приміщення, а отже добровільно нічого не передали відповідачу ні у власність, ні в користування. За таких обставин договір, укладений між сторонами не відповідає вимогам, які ставляться до договорів міни. Відповідно до п. 2.1 договору про передачу майнових прав на квартиру в житловому будинку, що будується, від 01.09.2007р. Відповідач безоплатно передає Позивачам майнові права на квартиру, зазначену в п.2.2 даного Договору. Положеннями ч.1 ст.717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Так як Відповідач зобов'язався в майбутньому безоплатно передати майно за договором, до цих правовідносин слід застосувати положення ЦК України про договір дарування. Пунктом 7.2 договору передбачено, що сторони можуть розірвати договір достроково на умовах, передбачених договором та чинним законодавством. Пунктом 8.6 договору передбачено, що усі правовідносини, що виникають у зв'язку із виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України. Відповідно до ч.3 ст. 615 ЦК України, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. З матеріалів справи вбачається, та підтверджено Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.04.2011р. по справі №28/96-б про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Дніпровський круг», поясненнями сторін, відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі та не може виконати зобов'язання із будівництва, введення об'єкта в експлуатацію та передачі майнових прав позивачам.
Відповідно до ч.1 статті 724 ЦК України дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.
Отже, право відмовитись від передання дарунка у майбутньому передбачене ЦК України. Ніхто не може бути примушений до виконання цього обов'язку якщо фінансовий стан дарувальника до моменту дарування погіршився. Законодавець передбачив таку можливість захисту прав дарувальника, тому визнання недійсним відмови від передачі дарунка у майбутньому є нічим іншим як позбавлення його прав, наданих ЦК України.
Гуртожиток по АДРЕСА_1, був знесений на підставі рішення виконкому Боярської міської ради від 04.09.2007р. № 113/31 «Про надання дозволу на знесення будівель в АДРЕСА_1 ДП «Дніпровський круг».
Пунктом 2.4 договору зазначено, що на період з моменту виселення Позивачів з гуртожитку по АДРЕСА_1 до дня, з якого відповідач передасть позивачу документи для оформлення права власності на квартиру, відповідач надає для проживання позивачам приміщення (кімнати №16 площею 29,70 кв.м та №17) в будинку по АДРЕСА_2, про що укладається договір найму.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач направив позивачам листи з пропозиціями укласти договір найму, що підтверджується оригіналами рекомендованих повідомлень про вручення поштової відправлення, виплату поштового переказу № Р0101904223370 (отримано 19.04.2012р.) та № Р-0101904223388 (отримано 14.04.2012р.). Таким чином твердження позивачів, що відповідач порушив умови договору і не уклав з ними договір найму, не відповідають дійсності.
Пунктом 2.11 договору передбачено, що відповідач дає згоду на проживання і гарантує реєстрацію місця проживання позивачів в приміщенні будинку Б по АДРЕСА_2 на тимчасовій основі з дати прийняття Рішення Боярською міською радою про надання статусу жилого будинку будівлям по АДРЕСА_2 і до дати одержання документів для подальшого оформлення права власності на квартиру. Позивачі ж не вчинили дій щодо реєстрації свого місця проживання, чим порушили ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»., що підтвердила , Представник третьої особи пояснила, що опікунська рада виконкому Боярської міської ради не контролювала дотримання Позивачами, зокрема ОСОБА_4, матір'ю неповнолітнього ОСОБА_7, обов'язків по реєстрації місця проживання неповнолітнього сина, 2002 р.н. Отже, позивачі не вчинили жодних дій з реєстрації місця проживання. Відтак суд не вбачає дій відповідача, які б порушили права позивачів щодо реєстрації місця проживання.
Стосовно порушення житлових прав Позивачів у зв'язку із передачею житлового будинку по АДРЕСА_2 в іпотеку, то суд не знаходить такого порушення, адже право реєстрації в гуртожитку по АДРЕСА_3 передбачено п.2.11 договору і може бути реалізоване позивачами.
В матеріалах справи міститься копія інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 798ю/832 від 15.03.2012, видана КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», відповідно до якої підтверджено право власності ДП «Дніпровський круг» на домоволодіння по АДРЕСА_2.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і недотримання яких, відповідно до статті 215 ЦК України, є підставою недійсності.
Частиною 3 пункту 2 Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства,яке діяло на момент вчинення правочину. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Як зазначено в Узагальненні Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р., недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Позивачами не доведено в чому суперечність повідомлення відповідача від 08.05.2012 року про припинення договору, Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не надано доказів та обґрунтувань з урахуванням яких це повідомлення Відповідача має дефекти, а надані ним обґрунтування не можуть застосовуватись до даних правовідносин, так як регулюють інші правовідносини, відмінні від правовідносин дарування. Судом не приймаються до уваги пояснення Позивачів щодо втраченого права на приватизацію гуртожитку по АДРЕСА_1, так як Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» був прийнятий 04.09.2008р., а набрав чинності з 01.01.2009 р., тобто після укладення сторонами договору. Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Також не заслуговують на увагу посилання позивачів що відмова від передачі у власність квартири є порушенням права на житло, передбаченого Конституцією України, так як позивачі на підставі рішення Солом'янського суду м.Києва від 27.07.2007р. отримали право проживання в житловому приміщенні по АДРЕСА_2. Право власності на майно відмінне від майнових прав та права на житло. Особа не зобов'язана мати право власності на нерухомість з метою проживання в ньому. Суду надана копія довідки №343 від 28.09.2001р., видана виконкомом Боярської міської ради про те, що ОСОБА_1 згідно з рішенням виконкому №45/2 від 05.02.2001р. перебуває на квартирному обліку за місцем проживання зі складом сім'ї 5 осіб (він, дружина, дві дочки, зять), а рішенням №59/5 від 19.02.2001 р. включений в пільгову чергу першочергових (згідно ЗУ «Про міліцію»). Листом від 26.07.06 №К3/40-1244.2 міський голова м. Боярки Добрівський Т.Г. повідомив ОСОБА_1, що відповідно до ст.111 ЖК України, «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР», він отримає житлову площу відповідно до чинного законодавства. Отже, відповідач не мав обов'язку забезпечення житлом Позивачів відповідно до договору. Ці ж обставини підтверджені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.01.2007р., де вказано: «Посилання ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на те, що вони перебувають на квартирному обліку і їм повинні бути надані квартири, не заслуговують на увагу, оскільки квартири повинні бути їм надані виконкомом місцевої ради, де вони перебувають на квартирному обліку, в порядку черговості, а не підприємством, до якого вони не мають відношення і яке будує квартири за рахунок інших інвесторів». Позивачі, представник позивача та представник третьої особи проти доводів представника відповідача про нікчемність договору не заперечували. Натомість підтвердили, що відповідач повинен виконати умови договору і передати їм у власність квартиру навіть якщо вона збудована за рахунок інших інвесторів - фізичних осіб, державні кошти, які були виділені СБУ та Пенсійному фонду України для придбання квартир. Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання підтвердив, що договір між сторонами було укладено без попередніх переговорів і домовленостей, так як позивачі залучили до укладання договору виконком Боярської міської ради. 01 вересня 2007р. Договір між сторонами був укладений під тиском, і що без участі виконкому такий договір відповідач не уклав би ніколи, що не оспорювалося в судовому засіданні. Крім цього позивачі підтвердили, що договір ними був укладений з метою безоплатного отримання у власність квартири і, не зважаючи на високу вартість квартири, 685300 грн., вважають, що виключно безоплатно їм має бути передана у власність квартира. Також судом встановлено що позивачі, в порушення п.4.3 договору, без оформлення Акту прийому-передачі квартири, який надає право проводити ремонтні та оздоблювальні роботи в квартирі, без будь-якого іншого дозволу ДП «Дніпровський круг» проникли на Об'єкт, замінили в квартирі № 92 двері і замки, проводять ремонтні роботи, що підтверджено актом перевірки квартири № 92 від 01 листопада 2012 року, складеним директором ДП «Дніпровський круг», директором ТОВ «ЖКП «Дніпрожитлосервіс» та охоронцем будинку ОСОБА_12 та свідчить про намір заволодіти майном без достатніх правових підстав. За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачі не мали права власності на кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1, а тому не передавали її у власність відповідача, а виконали рішення суду, отримали для проживання житло, яке знаходиться в межах одного населеного пункту. Поряд з тим позивачі мали і мають намір заволодіти спірною квартирою , що підтверджується цим позовом про визнання за ними майнових прав після припинення відповідачем правовідносин та незаконним проникненням у квартиру №92 без отримання необхідних документів замінили замки чим чинять перешкоду відповідачу здійснювати свої права і обов'язки як замовника і власника будівництва. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і недотримання яких відповідно до статті 215 ЦК України є підставою недійсності. Враховуючи, що договір від 01.09.2007 був укладений під примусом, направлений на заволодіння майном, яке будувалось за рахунок інших осіб, без відповідної правової підстави, такий договір є укладений з порушенням ч.3 ст.203, ч.1 ст. 228 ЦК України. Як зазначено в Узагальненні Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р., нікчемні та оспорювані правочини розрізняються: ступенем важливості дефектів у складі правочину; характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину; судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення; строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним. Відповідно до ст. 228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Положеннями ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачі, представник позивача не довели тих обставин, на які посилались як на підставу позовних вимог про визнання недійсною відмови від договору та визнання майнових прав, не надали докази в обґрунтування цих вимог, не спростували тих обставин, на які послалася представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є їх обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу, роз'яснював позивачам, представнику позивача, представнику третьої особі їх права та обов'язки. Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивачів оскільки вони не відповідають вимогам ст.ст. 57-59ЦПК України. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 203, 215-216, 228, 316-317, 319, 321, 326, 328, 331 ЦК України,ст.ст.10-11, 209, 212-214, 215 ЦПК України суд,-
В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (малолітній, в інтересах якого діє мати ОСОБА_4) до Дочірнього підприємства «Дніпровський круг», третя особа опікунська рада виконкому Боярської міської ради Києво-Святошинського району про визнання недійсною відмови від договору та визнання майнових прав на квартиру, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: