Справа № 1570/6140/2012
03 червня 2013 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Токмілової Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Музика А.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - Ващіліна Н.С.
представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 виданої громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 та зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання без необхідності проходження додаткових процедур,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області в якому з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог просив суд скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1, виданої громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 та зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання без необхідності проходження додаткових процедур.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що у 1988 році він прибув на Україну в якості працівника Одеського взуттєвого об'єднання, відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам від 02.04.1981 року "Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР". За час проживання в Україні між позивачем та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю в сфері роздрібної торгівлі непродовольчими товарами відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку Серія НОМЕР_2. Позивачу 25.02.2009 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3, яка діє безстроково на підставі Закону України «Про імміграцію», раніше була отримана Посвідка Серії НОМЕР_4. Відповідачем 18.09.2012 року прийнято рішення про скасування вказаної посвідки на проживання в Україні. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованими таким, що порушує його права та права його дитини. Позивач зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст.12 Закону України "Про імміграцію", є вичерпним. Відповідач, як підставу для скасування дозволу на імміграцію зазначив абз. 4 п.V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Відповідно до вказаної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР" від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в України. Як вказує позивач, зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
Під час надання посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу, відповідач керувався п. 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", тобто, проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання. На думку позивача, відсутні будь-які факти, які б могли свідчити про те, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові (а.с.3-7).
Представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області проти позову заперечувала та просила суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на обставини викладені в запереченнях на позову заяву (а.с. 42-44).
Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 27 березня 2013 року судом замінено відповідача - відділ у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області на належного - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та про наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР"від 02.04.1981 року, прибув в 1988 році до м. Одеси та працював в Одеському взуттєвому підприємстві до вересня місяця 1991 року, що підтверджується Архівною довідкою ВАТ «Альбатрос» від 18.06.2003 року (а.с. 8).
Позивач зареєстрував шлюб з громадянкою Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_4. За час проживання в Україні у подружжя народився син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, який на теперішній час навчається у 1-му класі Одеської СШ № 54, що підтверджується Довідкою виданою Одеською спеціалізованою школою № 54 від 01.10.2012 року (а.с. 21). Також, позивачем разом з його дружиною придбано квартиру на підставі договору купівлі-продажу р№ 2468 від 24.09.2008 року в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-26). 08.11.01 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні згідно Закону України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 року (надалі за текстом - Закон № 2491-III) (а.с. 112).
За результатами розгляду поданої позивачем заяви ВГПІС УМВС України в Одеській області прийняло рішення щодо документування ОСОБА_3 тимчасовою посвідкою на проживання в Україні (а.с. 124). 11.02.2002 року позивачу видано посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_5, терміном дії - безстроково, нового зразка (а.с. 131). 25.02.2009 року ОСОБА_3 отримав новий бланк посвідки на безстрокове мешкання в Україні серії НОМЕР_1.
17.08.2011 року (а.с. 135) ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області складено висновок про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СР В'єтнаму - ОСОБА_3, в якому відповідач дійшов висновку: в паспортному документі громадянина В'єтнаму ОСОБА_3 штамп «дозволено постійне проживання в Україні» - анулювати, посвідку на постійне проживання визнати недійсною та вилучити для знищення в установленому порядку; на громадянина СР В'єтнаму - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 виставити контрольну картку АДБ при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області; громадянину СР В'єтнаму - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити виїзд на батьківщину.
Як підставу для скасування посвідки відповідач у висновку зазначає п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до абз. 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу, ВГПІС УМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону № 2491-III, тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".
Суд вважає, що висновок ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1988 року і відповідачем наданням двох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача -при видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході перевірки виданих документів відповідачем до суду не надано; несвоєчасно: посвідка на проживання серії НОМЕР_1 оформлена 25.02.2009 року, тоді, як висновок про скасування посвідки на постійне місце проживання винесений 17.08.2011 року.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що відповідач - суб'єкт владних повноважень - ГУМВС України в Одеській області приймаючи висновок від 17.08.2011 року, яким, зокрема визнає недійсною та вилучає для знищення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, видану 25.02.2009 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на те, що висновком відповідача від 17.08.2011 року про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СР В'єтнаму - ОСОБА_3 фактично визнано недійсною посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, видану 25.02.2009 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, суд вважає його правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимоги про зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнаму ОСОБА_3 шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання без необхідності проходження додаткових процедур, з огляду те, що під час розгляду справи судом було встановлено, що посвідку на постійне місце проживання видану позивачу з терміном дії безстроково, станом на час розгляду справи за рішенням ВГІРФО не знищено та її оригінал знаходиться в матеріалах особової справи позивача, а тому у суду відсутні підстави зобов'язувати ГУ ДМС України в Одеській області видавати позивачу інший документ, що підтверджує його право як іноземця на постійне проживання в Україні.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду правомірність своїх дій та прийнятих ним рішень.
У відповідності із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку всім наданим сторонами на час розгляду справи доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню частково.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 03 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 виданої громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 та зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання громадянину В'єтнаму ОСОБА_3 шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання без необхідності проходження додаткових процедур - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_6 виданої громадянину СР В'єтнаму ОСОБА_3.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянина СР Вєтнам ОСОБА_3.
В решті позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 07 червня 2013 року.
Суддя Л.М. Токмілова