33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 червня 2013 року Справа № 2/5025/675/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Чижевська Р.В.;
від відповідача: Пільчевський А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 19 квітня 2013 року в справі №2/5025/675/11 (суддя Музика М.В.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до відповідача Шепетівського підприємства теплових мереж
про стягнення в сумі 2 663 677 грн. 56 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шепетівка енергоінвест» (надалі - Заявник) звернулося в господарський суд Хмельницької області із заявою (том 2, а.с. 122-125) про визнання наказу (виданого на підставі рішення господарського суду Хмельницької області від 22 червня 2011 року по справі № 2/5025/675/11 (за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі -Позивач) до Шепетівського підприємства теплових мереж (надалі - Відповідач)) про стягнення в сумі 2663677 грн. 56 коп. таким, що частково не підлягає виконанню.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 19 квітня 2013 року (том 2, а.с. 206-207), з підстав вказаних у даній ухвалі, в задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із винесеною ухвалою господарського суду Заявник, звернувся з апеляційною скаргою (том 3, а.с. 2-5) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить ухвалу господарського суду Хмельницької області від 19 квітня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Заявник як на підставу скасування ухвали суду першої інстанції, посилається на те, що він є правонаступником Відповідача та заява подана від імені Відповідача в інтересах останнього та самого Заявника.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 3, а.с. 14-16) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити ухвалу господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник Відповідача в судове засідання від 10 червня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 3, а.с. 22). Причини неявки своїх представників Відповідач не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Представник Заявника в судовому засіданні від 10 червня 2013 року підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні від 10 червня 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Заявника необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення Заявника, представника Позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Заявника слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 червня 2011 року (том 1, а.с. 106-109) частково задоволено позов Позивача до Відповідача, а саме в сумі 2541316 грн. 72 коп.. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011року (том 1, а.с. 175-178) апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Хмельницької області від 22 червня 2011року залишено без змін.
11 жовтня 2011 року на виконання рішення господарського суду від 16 травня 2011року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2011року було видано відповідний наказ.
28 грудня 2011 року господарським судом винесено ухвалу і видано наказ (том 1, а.с 186) на стягнення з Відповідача на користь Позивача 2171066 грн. 69 коп. боргу за поставлений природний газ по Договору, 5176 грн. 03 коп. пені, 244 256 грн. 64 коп. інфляційних нарахувань, 80817 грн. 36 коп. річних, 5500 грн. витрат по оплаті державного мита і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
18 березня 2013 року Заявник подав до господарського суду заяву (том 2, а.с. 122-125) про визнання наказу господарського суду по справі № 2/5025/675/11 таким, що частково не підлягає виконанню. Заява обгрунтовується тим, що 2 грудня 2011 року між Шепетівською міською радою (концесієдавець) та Заявником (концесіонером) укладено концесійний договір (том 2, а.с. 131-137), за яким в концесію на 12 років передано цілісний майновий комплекс Відповідача, а по акту від 24 травня 2012 року передано дебіторську та кредиторську заборгованість Відповідача (том 2, а.с. 138-159) , що існувала на дату передачі, з зазначенням, що Заявник набуває всіх прав та обов'язків щодо її погашення.
Крім того, Заявник посилається на положення статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", відповідно до якого підлягають списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, зазначеним в статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними в період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, пунктом 6 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2011року № 894. Зазначає, що відповідно до вищезазначених норм Відповідачем було проведено процедуру списання (том 1, а.с 12) пені, 3% річних та інфляційних відповідно до протоколу Комісії з питань списання заборгованості № 1 від 3 листопада 2011 року, який було отримано Позивачем 7 листопада 2011 року, тому Заявник вважає , що заборгованість перед Позивачем була списана, що є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення.
Відповідно до статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом; господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково; якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Отже, проаналізувавши вищевисвітлені положення колегія суду зауважує, що із заявою до господарського суду про визнання наказу про примусове виконання рішення таким, що частково не підлягає виконанню, можуть звернутися лише стягувач або боржник.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи на час звернення із заявою про визнання наказу господарського суду Хмельницької області від 28 грудня 2011 року про примусове виконання рішення таким, що частково не підлягає виконанню по справі № 2/5025/675/11, стягувачем є Позивач, а боржником саме Відповідача, а не Заявник.
Крім того, колегія суду зауважує, що матеріали справи містять докази (том 2, а.с. 197-203), дослідивши які Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку, що боржником та стороною у виконавчому провадженні на даний час є саме Відповідач, а саме: постанова про відкриття виконавчого провадження від 26 березня 2012 року щодо виконання наказу господарського суду Хмельницької області по справі № 2/5025/675/11; про арешт коштів боржника від 11 червня 2012 року; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 4 травня 2012 року.
Поряд з тим, в матеріалах справи відсутні докази (не подані вони ані місцевому, ані апеляційному господарському суду), котрі б свідчили про заміну сторони у виконавчі провадженні та здійснення процесуального правонаступництва в розумінні статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 25 Господарського процесуального кодексу України (з Відповідача на Заявника).
Аналіз наведеного вище свідчить про те, що суду не подано належних та допустимих доказів того, що Заявник є боржником у справі № 2/5025/675/11 та наділений повноваженнями саме щодо звернення із заявою про визнання наказу таким , що не підлягає виконанню.
Таким чином, виходячи із зазначеного законодавець у будь-якому випадку пов'язує звернення до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню з процесуальним статусом такої особи, при цьому чітко визначаючи осіб, наділені правом такого звернення (стягувач, боржник).
Встановлення та підтвердження факту процесуального становища особи, яка має право звертатися до суду із даною заявою, можливо лише внаслідок звернення до суду Заявника з відповідною заявою в сукупності з доказами щодо наявності зазначених обставин (правонаступництва), що безпосередньо надасть Заявнику можливість (в разі задоволення такої заяви та заміни сторони правонаступником) звернутися в подальшому до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи наведені положення законодавства в сукупності з дослідженими доказами, колегія суду констатує факт відсутності у Заявника правових підстав на звернення до суду з відповідною заявою. Дане, в свою чергу, підтверджено матеріалами справи. Відповідно, колегія суду констатує недоведеність підставності апеляційної скарги, поданої Заявником.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що належність доказів, це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
В свою чергу, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що з матеріалів справи не вбачається та Заявником всупереч зазначеним нормам взагалі не надано місцевому та апеляційному господарському суду будь-яких доказів на підтвердження своєї вимоги щодо визнання наказу таким , що не підлягає виконанню.
Все вищевказане свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги.
З огляду на усе зазначене вище Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Заявнику в задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Заявника без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Заявником.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест" - залишити без задоволення
2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 19 квітня 2013 року в справі №2/5025/675/11 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 2/5025/675/11 повернути господарському суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.