33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 червня 2013 року Справа № 6/128-38
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 24 січня 2013 року в справі №6/128-38 (суддя Бондарєв Сергій Васильович)
за позовом Державного підприємства "Волиньторф"
до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_3
про стягнення в сумі 182 762 грн. 96 коп.
Приватний підприємець ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) звернувся до господарського суду Волинської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року № 6/128-38.
Рішенням господарського суду Волинської області від 24 січня 2013 року (том 1, а.с. 167-170) скасовано рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року № 6/128-38 в частині стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_3 (надалі - Позивач) на користь Державного підприємства «Волиньторф» (надалі - Відповідач) 2 268 грн. штрафних санкцій.
Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 4-6) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить дане рішення змінити, і за наслідками перегляду справи за нововиявленими обставинами змінити судове рішення суду першої інстанції № 6/128-38. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 14 лютого 2013 року (том 2, а.с. 2), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10 квітня 2013 року об 14 годині 50 хвилин.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.c. 9-10; 15-16), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.
Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 9 квітня 2013 року (том 2, а.с. 19), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Юрчук М.І., судді Крейбух О.Г..
Ухвалою апеляційного господарського суду від 10 квітня 2013 року (том 2, а.с. 13), за заявою Відповідача (том 2, а.с. 21) розгляд справи було відкладено на 10 червня 2013 року.
Представник Позивача в судове засідання від 10 червня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2, а.с. 14). Причини неявки своїх представників Позивач не повідомив. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, підтримав доводи висвітлені в апеляційній скарзі, в судовому засіданні від 10 червня 2013 року та надав пояснення в обгрунтуванні своєї позиції.
Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 24 січня 2013 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому, суд виходив з наступного.
Рішенням господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року у справі № 6/128-38 (том 1, а.с. 43-45) було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 145 050 грн. основного боргу, 3626 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 2181 грн. 71 коп. річних, 2268 грн. штрафних санкцій. Судові витрати покладено на Відповідача (1 735 грн. 38 коп. витрат по оплаті державного мита, 236 грн. витрат на ІТЗ). В позові на суму 2 9637 грн. відмовлено.
Дане рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року оскаржувалось в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2010 року (том 1, а.с. 61-64) залишене без змін та набрало законної сили.
Згідно ухвали Вищого господарського суду України від 25 травня 2010 року (том 1, а.с. 69-70) касаційну скаргу Відповідача на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2010 року у справі № 6/128-38 повернуто скаржнику без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. При цьому заява про перегляд судового рішення господарського суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 112 цього Кодексу, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням господарського суду законної сили.
Згідно частини 1 статті 112 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26 грудня 2011 року N 17 (з змінами та доповненнями) до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
Ваховуючи те, що стаття 112 Господарського процесуального кодексу не містить конкретного переліку обставин, які слід вважати нововиявленими, а також не визначає, які обставини мають істотне значення для справи, під час вирішення цих питань, суди повинні керуватися правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Водночас, нововиявленими можуть бути визнані лише істотно значимі, суттєві обставини, тобто, такі обставини, обізнаність суду відносно яких при розгляді справи, забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.
При цьому, колегія суду наголошує на тому, що результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Тому результат перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами залежить від того, чи спростовують ці обставини факти, які було покладено в основу судового рішення.
Також, суд зауважує, що законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.
Рівненським апеляційним господарським судом при розгляді апеляційної скарги та заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами встановлено, що під час розгляду справи № 6/128-38 в основу рішення покладено те, що між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 228 від 19 серпня 2008 року (надалі - Договір; том 1, а.с. 5). Водночас, в рішенні від 1 лютого 2010 року суд, задовольнив позов та стягнув з Відповідача на користь Позивача заборгованість по Договору в сумі 14505 грн, та нарахованих на заборгованість по Договору інфляційних в розмірі 3626 грн. 25 коп., річні в розмірі 2181 грн. 71 коп. та штрафних санкцій в розмірі 2268 грн..
В обґрунтування заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року у справі № 6/128-38 Відповідач посилається на рішення господарського суду Волинської області від 12 листопада 2012 року у справі № 5004/1165/12 (том 1, а.с. 78-84; за позовом Відповідача до Позивача (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4) про визнання недійсним Договору) визнано недійсним даний Договір.
Дослідивши дане рішення суду в сукупності з матеріалами справи, колегія суду зазначає наступне. Рішенням господарського суду Волинської області встановлено, що фактично договірні зобов'язання виконував підприємець ОСОБА_4, який шукав бувші у використанні підкладки і поставляв їх за власні кошти для Позивача. Оспорюваний Договір Відповідачем особисто не підписувався та не укладався, підпис було вчинено ОСОБА_4.
Згідно статті 234 Цивільного кодексу України: фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Нормами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Відповідно, визначаючи наявність умислу в сторін Договору суд констатує, що вироком суду у кримінальній справі вина директора Позивача (ОСОБА_5.) доведена, оскільки він визнаний винним у вчинені злочинів, передбачених частиною 3 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд бере до уваги і те, що в ході розгляду даної кримінальної справи встановлено й умисел Відповідача щодо укладення даного фіктивного Договору. Отже, даним вироком суду встановлено умисел та вину як з боку Позивача так і з боку Відповідача.
Дане рішення господарського суду Волинської області у справі № 5004/1165/12 від 12 листопада 2012 року не оскаржувалось в установленому законом порядку та набрало законної сили.
Водночас, ще однією фактичною підставою для перегляду рішення суду за нововиявленою обставиною (окрім рішення по справі № 5004/1165/12), на яку посиляється Відповідач, є вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2011 року у кримінальній справі № 1/0306/6/11 (вирок описаний і у вищезгаданому рішенні господарського суду по справі № 5004/1165/12) про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 3, 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (том 1, а.с. 102-156).
Колегія Рівненського апеляційного господарського суду дослідивши даний вирок в сукупності з матеріалами справи зауважує, що даним вироком встановлено, що між Позивачем та Відповідачем реальних господарських відносин не виникало. Щодо фактичних обставин, то такі відносини мали місце між Позивачем та ОСОБА_4, а оспорюваний Договір зі сторони Відповідача не підписувався та не укладався. Підпис на Договорі було вчинено ОСОБА_4, який показав, що саме він вніс недостовірні дані в Договір Відповідача. Крім того, встановлено, що на підставі наданих ОСОБА_4 реквізитів Відповідача ОСОБА_5 з метою покриття недостачі по поставці підкладки рейки Р-24 ПП «Енергоресурси» на суму 179556 грн. 22 коп. уклав фіктивний Договір, хоча фактично договірні зобов'язання виконував підприємець ОСОБА_4., який шукав бувші у використанні підкладки і поставляв їх за власні кошти для Позивача. Крім того, даним вироком встановлено, що будь-яких матеріалів, відповідно до Договору від Відповідача для Позивача не було поставлено. Згідно бухгалтерського обліку за Відповідачем облікувалася дебіторська заборгованість на суму 145050 грн., оскільки дана сума була перерахована на рахунок Відповідача Позивачем.
Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що матеріалами кримінальної справи встановлено, що набувачем вказаних грошових коштів в сумі 145050 грн. є Підприємець ОСОБА_4 (тобто не Відповідач був їх реальним отримувачем, а ОСОБА_4.).
З огляду на вищевказане колегія суду констатує, що вироком суду встановлено фіктивний характер Договору, оскільки останній не містить дійсного волевиявлення однієї із сторін - Відповідача.
Поряд з тим, колегія суду зауважує, що в ході розгляду даної кримінальної справи судом встановлено умисел Відповідача щодо укладення даного фіктивного Договору. А тому, суд визнав Договір недійсним.
З наведеного вище вбачається, що встановлення рішенням господарського суду Волинської області від 12 листопада 2012 року у справі № 5004/1165/12 недійсності Договору впливає на юридичну оцінку інших обставин у справі № 6/128-38 та спростовує інші факти, які було покладено в основу рішення.
Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що доводи Позивача, висвітлені у позовній заяві, відзиві на апеляційну скаргу, в сукупності з матеріалами справи , щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу в сумі 145050 грн., інфляційних втрат в розмірі 3626 грн. 25 коп., трьох відсотків річних в сумі 2181 грн. 71 коп. та штрафних санкцій в сумі 2268 грн. в зв'язку з невиконанням умов Договору (щодо оплати коштів за отриманий товар), не знайшли свого підтвердження ні в судовому засіданні, ні належними та допустимими доказами в розрізі статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Що ж до несприйняття Позивачем встановленої правової позиції, висвітленої в інших за змістом судових рішеннях у господарській та кримінальній справах, то колегія суду вважає безсумнівними встановлені рішеннями в вищеописаних господарській та кримінальній справах факти. При цьому Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.
Водночас, Позивачем у цій справі, факти, викладені у позовній заяві у загальному порядку не спростовані. В той же час, норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаних вище справах.
При цьому, колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
При цьому Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та зміст самої "Конвенції про захист прав та свобод людини" згадані судові рішення є пріоритетним джерелом права для національного суду.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судами у вищезазначених справах.
Дана правова позиція (щодо застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України шляхом визнання фактів, встановлених судовими інстанціями у інших справах такими, що не потребують доказування) висвітлена і в постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2012 року по справі № 10/28/2011/5003.
Отже, проаналізувавши вищенаведене, колегія суду зазначає, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, рішення суду, що набрали законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
З рішення господарського суду Волинської області № 5004/1165/12 та вироку суду № 1/0306/6/11 вбачається, що судом було встановлено недійсність даного Договору, на підставі якого Позивач звертався в господарський суд першої інстанції про стягнення заборгованості. При цьому, вказані судові рішення є фактичною та правовою підставою для звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Поряд з тим, колегія суду звертає увагу на те, що даний Договір є правовою підставою позову в даній справі. Приймаючи рішення від 12 листопада 2012 року, суд обґрунтував підставність задоволення позову (визнання Договору недійсним), дане свідчить про істотність цих обставин.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З урахуванням усього вищевказаного суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу Відповідача (з огляду на те, що Відповідач у ній просив змінити рішення господарського суду Волинської області від 24 січня 2013 року), приймає нове рішення, яким скасовує судове рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року, та відмовляє Позивачу в задоволенні позову повністю.
Поряд з тим, колегія суду зауважує, що Відповідач просив суд в пункті 2, поданої ним, апеляційної скарги (том 2, а.с. 6) визнати наказ, виданий на підставі рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року по справі № 6/128-38, таким, що не підлягає виконанню повністю. В зв'язку з чим колегія суду констатує наступне.
16 лютого 2010 року господарським судом Волинської області було видано наказ № 6/128-1 про примусове виконання рішення суду (том 1, а.с 46).
Водночас, пунктом 3.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 визначено, що: суд також вправі (за умови подання відповідної заяви чи клопотання) одночасно із скасуванням чи зміною рішення за результатами перегляду його за нововиявленими обставинами одночасно визнати наказ, раніше виданий на підставі цього рішення, таким, що не підлягає виконанню повністю або в певній частині.
Враховуючи вищеописане, норми статті 117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суду вважає вимогу Відповідача підставною та такою що підлягає до задоволення, відповідно Рівненський апеляційний господарський суд визнає наказ, виданий на підставі рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року по справі № 6/128-38, таким, що не підлягає виконанню повністю.
Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Позивача.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 - задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 24 січня 2013 року в справі № 6/128-38 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким скасувати рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року, та відмовити Державному підприємству "Волиньторф" в задоволенні позову.
4. Визнати наказ, виданий на підставі рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2010 року по справі № 6/128-38, таким, що не підлягає виконанню повністю.
5. Стягнути з Державного підприємства "Волиньторф" (44614, с. Прилісне, Маневицького району, Волинської області, код 00426302) на користь приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) 1532 грн. 00 коп. судового збору за подачу заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, та 860 грн. 25 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
6. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
9. Справу №6/128-38 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.