Номер провадження № 22-ц/785/4443/13
Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.
Доповідач Сватаненко В. І.
5 червня 2013 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Сватаненка В.І.,
суддів - Черевка П.М.,
- Артеменко І.А.,
за участю секретаря - Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 - «Про витребування майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу», -
04.09.2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який у подальшому був уточнений, про витребування майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 27.08.2010 року між нею та ОСОБА_5, витребувати вказану квартиру від набувача ОСОБА_6, визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилалась на те, що у серпні 2010 року до неї звернулась ОСОБА_7 з проханням позичити гроші. Але у зв'язку з відсутністю коштів, вона її відмовила, однак відповідач пояснила, що кошти які необхідні її для бізнесу, вона поверне через місяць. Надалі ОСОБА_8 позивачу пояснювала, що нічого не трапиться, якщо остання під договір застави, під нерухоме майно, а саме квартири, позичить для неї кошти, але інвестор який позичає кошти, під договір застави, не має наміру укладати цей правочин, кошти інвестором позичаються тільки під договір купівлі-продажу майна позивача. 27.08.2010 року між ОСОБА_9 та позивачем був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого, позивач, як продавець, передала у власність, а покупець прийняв однокімнатну квартиру, розташовану за вищезазначеною адресою, вартість проданого майна складає 5145 грн. Усною домовленістю між сторонами була умова - не реєструвати відповідачем цього договору в органах державної реєстрації та, після повернення коштів ОСОБА_10, цей правочин по купівлі-продажу буде вважатися недійсним. Але через місяць, позичені кошти відповідачу повернуті не були та вищезазначений договір, всупереч попередній домовленості, був зареєстрований в МБТІ та РОН, а через де який час, позивачу стало відомо від ОСОБА_3, представника за довіреністю від ОСОБА_9, що ОСОБА_7 позичала під цей договір купівлі-продажу ще кошти.
Позивач зазначає, що відповідач не отримав від неї документи на квартиру, ключи, тому вважає, що зазначений договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки у неї не було наміру продажу квартири, її ввели в оману, що стало причиною для звернення до суду.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсяз.
Представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, у позові просила відмовити, наполягала на тому, що сторонами при укладанні договору купівлі-продажу були виконані всі умови, передбачені законодавством та договір був власноручно підписаний позивачем, до того ж умови договору були нотаріусом зачитані вголос сторонам, при укладанні угоди.
Відповідач ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, надала до суду заяву, в якій позовні вимоги не визнала та просила справу розглядати за її відсутністю.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.02.2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.
01.03.2013 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить скасувати рішення районного суду, ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків районного суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивач не довів наявність підстав витребування майна - квартири від добросовісного набувача.
Судом встановлені такі обставини по справі.
27.08.2010 року був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2.
Відповідно до вказаного договору покупцем в зазначеній угоді зазначений ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_3, а продавцем ОСОБА_4
Районним судом було встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем не надано жодного доказу, підтверджуючого доводи позивача, що вище вказана угода була вчинена позивачем під впливом обману, у зв'язку із навмисним введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи у судовому засіданні не було доведено: під впливом якої саме омани позивач уклала договір та стосовно, яких фактичних обставин правочину, позивач не була повідомлена.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи районним судом, представник позивача наполягав саме на здійснений обман, як на підставу визнання договору недійсним.
Не доведено суду позивачем та її представника взагалі можливість вчинити обман при укладенні договору купівлі-продажу стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням
Крім того, районним судом було правильно встановлено, що позивачем та її представником не надано доказів того, що договір купівлі-продажу квартири був укладений фактично замість договору застави по договору позики між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, на пропозицію останньої.
У судовому засіданні, районним судом були дослідженві: нотаріально посвідчені пояснення свідка ОСОБА_7, яка наполягала, на тому, що була особисто присутня, як свідок при укладенні саме договору купівлі-продажу квартири, та ніяких грошей від ОСОБА_4, в якості позики, не отримувала, та не просила її отримувати гроші для неї.
Співвідповідач ОСОБА_11 у своїй письмовій заяві до суду зазначила, що до укладення договору купівлі-продажу, оглянула квартиру, яку купувала, бачила у квартирі ОСОБА_4, яка не заперечувала проти того, що мешкає у квартирі та знала про те, що квартира продається.
У відповідності до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, що сторонами було здійснено.
Згідно до ст. 210 та ч. 3 ст. 640 ЦК України договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що після укладання угоди, яка відбулась 27.08.2010 року, позивач не зверталась до суду з приводу визнання угоди купівлі-продажу недійсною.
ОСОБА_9, як вбачається витягу з державного реєстру правочинів, є набувачем майна, а позивач в свою чергу відчужувачем. В подальшому ОСОБА_9 скористався своїм правом власності та здійснив відчуження квартири на підставі договору купівлі- продажу 10.08.2012 року та власником даної квартири стала ОСОБА_6
Відповідно до вимог ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріусом дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатим договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння: 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння: 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільно-правовий договір є способом набуття права власності. Таким договором визнається домовле ність позивача та відповідача, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В аспекті виникнен ня права власності - це домовленість, направлена на виникнення права власності у відповідача - покупця, та отримання грошових коштів вартості квартири - продавцем.
Ци вільно-правовий договір є похідним способом виникнення права власності, бо разом з квартирою до нового власника - відповідача, перейшли також права і обов'язки попереднього власника - позивача, стосовно цієї речі.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України одним із юридичних фактів, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Правочином (різновидом яких є договори) є дії особи, безпосередньо спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.
Так під час укладання договору купівлі-продажу воля позивача на продаж квартири була реальною, відповідала дійсності.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Вказана норма забороняє зловживання правом, розрізняючи види останнього, а саме навмисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права та зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права.
Зловживання правом тягне за собою застосування санкції, яка передбачає відмову у охороні неналежно здійснювального права.
Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.
Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у зв'язку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Апеляційна скарга не містить доводів, які мають бути підставами для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області В.І. Сватаненко
І.А. Артеменко
П.М. Черевко
05.06.2013 року м. Одеса