Справа № 591/2674/13-ц
Провадження № 2/591/1331/13
10 червня 2013 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Сотник К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області
про визнання дій співробітника міського відділу внутрішніх справ неправомірними
та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду і свої вимоги мотивує тим, що 22.01.2013 року о 07-30 год. до нього додому прийшов старший оперуповноважений ВКР Сумського МВ старший лейтенант міліції ОСОБА_2 та став наполягати аби він пішов з ним до Сумського МВ до слідчого з метою його опитування, без надання повістки про виклик. Коли останній поцікавився з якою метою його викликають, ОСОБА_2 пояснити ясно не зміг. Також своєю поведінкою ОСОБА_2 налякав його онуку і коли ОСОБА_1 попросив його вийти з квартири почав йому перешкоджати, а також висловлювати образи на його адресу. Такі дії ОСОБА_2 спричинили погіршення здоров»я ОСОБА_1 та завдали йому моральних страждань, а тому він просить суд визнати дії оперуповноваженого ВКР Сумського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 протиправним та стягнути з Сумського міського віділу УМВС України Сумській області в рахунок відшкодуваня моральної шкоди суму в розмірі 2000 грн..
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свій позов підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю і пояснив суду, що оперуповноважений ВКР Сумського МВ старший лейтенант міліції ОСОБА_2 діяв у відповідності до положень п.3 ст. 11 Закону України „Про міліцію", відповідно до якого міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право викликати громадян і службових осіб у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні, окрім того представник відповідача зазначив, що пред'явлений позов є необґрунтований оскільки позивач не навів жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, а також не вказав норму закону відповідно до якої дані вимоги підлягають задоволенню, а тому просить суд в позові відмовити.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи зі слідуючого:
Судом при розгляді справи встановлено, що у відповідності до положень п.3 ст. 11 Закону України „Про міліцію" міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право викликати громадян і службових осіб у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні.
Так відповідно до висновку службового розслідування Сумського МВ УМВС Україн в Сумській області від 12.02.2013 року за зверненням громадянина ОСОБА_1 було встановлено, що у провадженні СВ Сумського МВ перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013200440000149. За вказаним кримінальним провадженням слідчим СВ Сумського МВ лейтенантом міліції ОСОБА_3 в порядку ст.40 КПК України надавалося доручення до ВКР Сумського МВ щодо встановлення особи ОСОБА_1 та забезпечення його явки до Сумського МВ для дачі свідчень (доручення №1079д від 21.01.2013 року). Виконання даного доручення заступником начальника сектора ВКР Сумського МВ ОСОБА_4 доручено старшому оперуповноваженому ОСОБА_2.
Опитана слідчий СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області лейтенант міліції ОСОБА_3 пояснила, що 04.01. 2013 року нею, за дорученням заступника начальника відділення СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області підполковника міліції Шендрика C.B. від 04.01.2013 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013200440000149 за заявою ОСОБА_6, яка була передана з прокуратури м.Суми.
У цьому кримінальному провадженні зазначено про те, що в липні 2011 року невстановлена особа отримала в невстановленому місці та не відомим шляхом нотаріально засвідчену копію трудової книжки ОСОБА_6, таким чином незаконно зібрала та зберігала з метою подальшого використання конфіденційну інформацію про особу без її згоди. (ЖЕО № 310 від 04.01.2013 року). Заява надійшла до СВ Сумського МВ 04.01.2013 року. З пояснень ОСОБА_6 та наданих нею документів було встановлено, що копію її трудової книжки без її згоди зробив ОСОБА_1. У зв'язку з цим виникла необхідність допитати ОСОБА_1 у якості свідка.
Оскільки ніяких відомостей потерпілою про ОСОБА_1 надано не було, ОСОБА_3 було надано доручення до ВКР Сумського МВ встановити особу ОСОБА_1 та запросити його до слідчого для проведення допиту, а у разі відмови добровільно з'явитися до слідчого, вручити працівниками ВКР йому під підпис повістку про виклик до слідчого в найближчий термін.
Зі слів ОСОБА_3 надане доручення виконано не було. Допит ОСОБА_1 нею не проводився. Даного громадянина вона ніколи не бачила.
У ході опитування старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку Сумського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, останній пояснив, що 21.01.2013 року начальником сектору ВКР Сумського МВ ОСОБА_4 йому на виконання було надано доручення слідчого СВ Сумського МВ від 11.01.2013 року № 1079д щодо встановлення особи ОСОБА_1 та забезпечення його явки до слідчого у найближчий термін.
З метою виконання доручення 22.01.2013 року він близько 07-50 год. прийшов за адресою: АДРЕСА_1, де як було встановлено мешкає ОСОБА_7.
Коли ОСОБА_2 подзвонив у вхідні двері квартири, йому відповів дитячий голос, після чого він запитав, чи вдома ОСОБА_1. Вхідні двері відчинив незнайомий чоловік віком близько 60 років. Зрозумівши, що це ОСОБА_1, ОСОБА_2 представився та пред'явив службове посвідчення. ОСОБА_1, запросив його увійти до квартири та запитав, з якою метою і до кого його викликають. ОСОБА_2, повідомив на словах, що його викликають до слідчого та назвав його дані, про що ОСОБА_1 зробив відповідний запис. Також за час перебування ОСОБА_2 у квартирі, він бачив онуку ОСОБА_1 два рази, при цьому вона не виявляла ознак хвилювання чи переляку. Зі слів ОСОБА_2 він поводив себе тактовно і ОСОБА_1 нічим не образив.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" спір по відшкодуванню моральної шкоди розглядається у випадку, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством.
Згідно ст. 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Згідно зі статтями 2, 170-176 ЦК України юридичні особи, якими, зокрема, є Кабінет Міністрів України, МВС України, Сумський МВ УМВС України в Сумській області, та держава є різними суб'єктами цивільних правовідносин.
Відповідно до ст. 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Згідно ч. 2 ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Згідно з абзацом 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Згідно з цивільним законодавством держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні.
В абзаці 1 пункті 6 цього рішення Конституційний Суд України вказав на його преюдиціальність. Таким чином, вищезазначений висновок Конституційного Суду України застосовується при розгляді всіх інших судових справ і не підлягає повторному доведенню.
Відповідно до п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
В обґрунтування свого позову позивач спирається зокрема на ст. 23 ЦК України відповідно до норм якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Але позивач не вказує, які саме його права було порушено Сумським МВ УМВС України в Сумській області та в чому дані порушення виразились.
Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність в діях відповідача так званого складу цивільного правопорушення, який включає в себе наступні обов'язкові елементи: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач в своєму позові зовсім не обгрунтовує свої позовні вимоги та ненаводить жодного доказу яким-б ці позовні вимоги моглиб бути підтверджені.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача не грунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Пленумом Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4, ст. ст. 23, 174,176, 1167, 1174 ЦК України,ст. ст.10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в зв»язку з їх необгрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржено до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ КЛИМЕНКО А.Я.