11.06.2013
Справа № 1203/7897/2012
Провадження № 2/434/389/13
іменем України
31 травня 2013 року Артемівський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого судді - Река А.С.,
при секретарі - Малько А.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8, третя особа - друга Луганська державна нотаріальна контора, Міське комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м.Луганська, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
встановив:
У вересні 2012 року позивач звернулась до суду з дійсним позовом, який заявою від 01.10.2012 року уточнила. В обґрунтування вимог посилається на те, що її батьку ОСОБА_7, на підставі договору купівлі - продажу від 10.12.2003 року, належала квартира АДРЕСА_1. Після смерті батька їй стало відомо, що в 2010 році він подарував належну йому квартиру відповідачу. Посилаючись на різке обмеження життєдіяльності ОСОБА_7 за загальним захворюванням, прийом сильних знеболюючих препаратів, зловживання спиртними напоями, на час укладення спірного договору дарування він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Зазначивши, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги за законом після смерті батька, просила суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 09.07.2010 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 недійсним, визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7
В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та просили їх задовольнити. Вказували на те, що з 01.02.2005 року ОСОБА_7 встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням через різко виражене обмеження життєдіяльності, він страждав на травму шийки тазостегнового суглобу, у зв'язку з чим був вимушений приймати сильнодіючі знеболюючи препарати, а коли вони не діяли зловживав алкогольними напоями. Оскільки ОСОБА_7 був одинокою людиною та інших дітей крім позивача не мав, ОСОБА_1 здійснювала догляд за ним, сплачувала комунальні послуги, доглядала за батьком коли він був госпіталізований до лікарні. Після смерті батька відкрилась спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1, і вона як спадкоємець першої черги за законом мала намір прийняти спадщину. Між тим, одразу після похорон ОСОБА_7 невідома жінка за допомогою працівників МНС проникла до спірної квартири, пояснивши сусідам, що на підставі договору дарування від 2010 року вона є законним власником. Про даний договір дарування ані їй ані іншим родичам не було відомо, оскільки ОСОБА_7 вважав квартиру своєю власністю, був зареєстрований та мешкав в ній, передавав грошові кошти позивачу для сплати комунальних послуг. Вважають, що договір дарування спірної квартири, укладений 09.07.2010 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є недійсним, оскільки на момент його укладення він не міг керувати своїми діями та розуміти їх значення або внаслідок застосування до нього психологічного впливу.
Представник відповідача позов не визнала, вважала його повністю необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, просила відмовити у задоволенні позовних ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, надала письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, з огляду на наступне. З 1998 року по 05.09.2012 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 За час спільного сімейного життя ними була придбана квартира АДРЕСА_1, при цьому право власності було зареєстровано за ОСОБА_7 Останній дійсно був інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням через різко виражене обмеження життєдіяльності, страждав на подагру поліартричного варіанту, між тим як догляд та піклування здійснювала саме вона. Також вони з ОСОБА_7 за сумісні кошти здійснювали оплату комунальних послуг. Між тим, як позивач протягом їх фактичного подружнього життя взагалі не відвідувала батька, не піклувалась про нього через напружені стосунки з ним. Посилання позивача на те, що договір дарування спірної квартири був укладений під психологічним тиском чи під впливом сильнодіючих препаратів є необґрунтованими, і доказів у підтвердження цього позивачем також не надано. 06.09.2012 року, тобто на наступний день після смерті батька, позивачка здійснила самовільну заміну замків у вхідних дверях квартири, тому вона була вимушена викликати працівників МНС, щоб потрапити до належної їй квартири. Вважає, що вимоги позивача ґрунтуються тільки на її власних припущеннях і не підтверджені жодними доказами, тому просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа - Друга Луганська державна нотаріальна контора, уповноваженого представника в судове засідання не направила, просила провести розгляд справи без участі уповноваженого представника, надала письмові заперечення в обґрунтування яких посилалась на наступне. При посвідченні 09.07.2010 року договору дарування квартири АДРЕСА_1 за реєстровим № 3-280, нотаріусом було встановлено особи сторін договору, обсяг їх дієздатності, при цьому сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності сторін виявлено не було. Вказаний правочин було укладено ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, які не страждали на психічний розлад, який міг вплинути на дієздатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. До укладення договору були встановлені дійсні наміри сторін та відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, встановлено однакове розуміння сторонами значення умов правочину та правових наслідків для кожної із сторін. Договір було прочитано уголос сторонами, кожною окремо, після чого вони підтвердили нотаріусу, що зміст договору повністю відповідає їх дійсним намірам, а також підтвердили відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, що й скріпили своїми підписами. Відомості про що, містяться в договорі. Тому позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
Третя особа - Міське комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м.Луганська» в судове засідання уповноваженого представника не направило, причини неявки суду не відомі. Надало письмові заперечення зі змісту яких вбачається, що на підставі договору купівлі - продажу від 10.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського МУЮ ОСОБА_9 за реєстровим № 2074 між за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору дарування, посвідченого 09.07.2010 року Другою Луганською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-280 ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_8 прийняла у дар квартиру за вищезазначеною адресою. Право власності в МКП БТІ м.Луганська було зареєстровано за ОСОБА_8 16.07.2010 року. На підставі договору купівлі - продажу від 14.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського МУЮ, зареєстрованим за № 1815, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_6 купила зазначену квартиру. Право власності БТІ зареєстровано за ОСОБА_6 з 19.09.2012 року по теперішній час.
Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, уповноваженого представника не направила, про дату,час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що була знайома з ОСОБА_8 на протязі 6 років. Зі слів ОСОБА_8 було відомо, що ОСОБА_7 подарував їй квартиру. Вони мешкали разом і перебували у фактичних шлюбних відносинах. Спочатку вони мешкали в гуртожитку, потім придбали квартиру на кв. Ленінського Комсомолу в м.Луганську, зробили там ремонт та мешкали в ній разом. ОСОБА_8 розповідала, що у ОСОБА_7 є донька, між тим у них були погані стосунки, через що він подарував зазначену квартиру ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_7, його донька ОСОБА_1 самовільно змінила замки у вхідних дверях квартири ОСОБА_8 Також їй відомо, що ОСОБА_7 часто хворів, а ОСОБА_8 доглядала та піклувалася про нього.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що в період часу з 1979 року по 1998 рік перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 2004 року почали жити окремо. В період часу з 1993 року по 1994 року ОСОБА_7 познайомився з ОСОБА_8 В 2003 році ОСОБА_7 придбав квартиру на кв. Ленінського Комсомолу в м.Луганську, потягом протягу року робив ремонт, і з 2004 року почав жити в зазначеній квартирі. Зазначила, що мала добрі стосунки з колишнім чоловіком, піклувалася про нього, відвідувала у лікарні, при цьому відповідачку ані в лікарні, ані в квартирі ОСОБА_7 вона не бачила. Вважає, що ОСОБА_7 не бажав бачити доньку, через спілкування із ОСОБА_8 Про договір дарування квартири зазначеної квартири дізналась після смерті ОСОБА_7
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що в 2005 році познайомився з ОСОБА_7 Вони підтримували дружні стосунки, він приходив до нього додому. ОСОБА_8 ніколи не бачив. Зі слів ОСОБА_7 знав, що він підтримує стосунки з ОСОБА_8 ОСОБА_7 сам займався веденням домашнього господарством, ніхто йому не допомагав. Зі слів ОСОБА_7 знав, що він збирався залишити квартиру в якій проживав своїй доньці, вона мешкала окремо і відвідувала батька раз на місяць. ОСОБА_7 чекав, щоб ОСОБА_8 переїхала до нього, але вона не бажала проживати з ним. Зазначив, що ОСОБА_7 приймав ліки, вживав алкогольні напої тільки на свята, був розумною, високоінтелектуальною, врівноваженою людиною, агресії не виказував.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що з 2008 року знайома із ОСОБА_8 Вони з ОСОБА_7 разом приходили на її день народження. Їй відомо, що вони перебували у фактичних шлюбних відносинах на протязі останніх 12 років, та про те, що ОСОБА_7 подарував їй свою квартиру. Він був врівноваженою і адекватною людиною. ОСОБА_8 відвідувала його у лікарні навесні та влітку 2012 року, піклувалась про нього, кувала ліки. Про те, що у ОСОБА_7 була донька їй відомо не було.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно даних технічного паспорту квартира АДРЕСА_1, належала ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу від 10.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського МУЮ ОСОБА_9 за реєстровим № 2074 (а.с.13-14) .
ОСОБА_7 був зареєстрований та мешкав у квартирі АДРЕСА_1, що вбачається з даних довідки ОСББ «Стахановець» від 19.09.2012 року № 254 (а.с.17).
09.07.2010 року був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Луганської державної нотаріальної контори Якімовою Ж.В. за реєстровим № 3-280, за яким ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_8 прийняла у дар квартиру за вищезазначеною адресою (а.с.94-95).
З даних витягу МКП «БТІ м.Луганська» від 16.07.2010 року № 26731542 встановлено, що 16.07.2010 року було прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8(а.с. 96).
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відповідно до статті 230 ЦК України, на яку посилається позивач та її представник, як на підставу для визнання вказаного договору недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч.1,2 ст.229 ЦК України обставинами, що мають істотне значення, є природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Як вбачається із посвідчувального напису, преамбули, пп.4.2, 4.3, 4.8,4.9, 4.10, 4.12 оспорюваного договору, заяв ОСОБА_7 і ОСОБА_8, державним нотаріусом Другої Луганської державної нотаріальної контори Якімовою Ж.В. було встановлено особи сторін договору, обсяг їх дієздатності, встановлені дійсні наміри сторін та відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, встановлено однакове розуміння сторонами значення умов правочину та правових наслідків для кожної із сторін. Договір було прочитано уголос сторонами, кожною окремо, після чого вони підтвердили нотаріусу, що зміст договору повністю відповідає їх дійсним намірам, а також підтвердили відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину (а.с.111-113).
Отже, нотаріусом під час укладання договору, було вчинено усі необхідні дії для посвідчення договору дарування, як того вимагала Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Доказів того, що ОСОБА_7 не міг керувати своїми діями та розуміти їх значення або здійснення психологічного тиску при укладенні даного договору, позивачем надано не було.
Судом не була встановлена наявність будь-яких обставин, які б ОСОБА_8 заперечувала або замовчувала про їх існування при укладенні спірного договору дарування, і які б могли перешкодити їх підписанню ОСОБА_7
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених, ст.61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, в якості підстави для визнання договору дарування недійсним позивач вказувала на факт перебування ОСОБА_7у такому хворобливому стані, який не давав йому можливості правильно усвідомлювати свої дії в день укладення договору дарування.
У відповідності до ст.225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Між тим, від проведення посмертної судово - психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану ОСОБА_7 на день укладення спірного договору дарування, позивач відмовилась.
Частиною 3 статті 10 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладені вище обставини, суд не знаходить підстав для визнання договору дарування від 09.07.2010 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Луганської державної нотаріальної контори Якімовою Ж.В. за реєстровим № 3-280, недійсним і як наслідок для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 225, 229,230, 235, 717 ЦК України, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 164, 213-215 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8, третя особа - друга Луганська державна нотаріальна контора, Міське комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м.Луганська, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області шляхом подання через Артемівський районний суду м. Луганська у десятиденний строк з дня ухвалення рішення апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено та підписано 04 червня 2013 року.
Суддя Река А.С.