21 травня 2013 р.Справа № 2а-5205/12/1470
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Танасогло Т.М.,
Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року та постанови про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року, -
11.10.2012 року ОСОБА_2 звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця по відкриттю виконавчого провадження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року та постанови про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 25781285. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 27.12.2012 року Заводський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції подав апеляційну скаргу на вказану постанову суду.
Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заводський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції посилався на те, що у зв'язку з невиконання позивачкою рішення Печерського районного суду м. Києва у добровільному порядку протягом семи днів з дня прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем, після закінчення виконавчого провадження, і було стягнуто виконавчий збір. При цьому відповідач зазначив, що виконавчий збір є фінансовою санкцією та стягується за невиконання рішення, а виконання в подальшому такого рішення суду не звільняє позивача від сплати виконавчого збору.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року, та ухвалення нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може
бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:
Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про виконавче провадження».
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2010 року було ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 30195 доларів США 55 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 10.08.2010 року складає 238242 грн. 89 коп. та судові витрати в сумі 2612 грн. 14 коп.
19.10.2010 року Печерським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист по справі № 2-3655.
В свою чергу, на підставі заяви стягувача ПАТ „Кредитпромбанку" та вказаного виконавчого листа № 2- 3655 від 19.10.2012 року, державним виконавцем Заводського ВДВС 13.04.2011 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 25781285 (а.с. 5).
В заяві ПАТ „Кредитпромбанк" про відкриття виконавчого провадження було вказано адресу боржника - АДРЕСА_1 (а.с. 51).
Судом першої інстанції встановлено, що у виконавчому листі Печерським районним судом м. Києва вказано адресу боржника - АДРЕСА_2. (а.с.29-30)
З постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що її копія була направлена на дві вказані адреси боржника.
В подальшому, ПАТ „Кредитпромбанк" листом від 21.08.2012 року № 121723 повідомило Заводський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про те, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2010 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 було виконано у повному обсязі.
На підставі вказаного листа, 30.10.2012 року відповідчем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження та виведено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 29.10.2012 року.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, зважаючи на наступне:
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Відповідно до частин 1 та 3 статті 5 цього Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Вимогами частин 1 та 2 статті 11 вищевказаного Закону встановлено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Частинами 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Зважаючи на зазначене, чиним законодавством на державного виконавця покладено обов'язок відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа.
В свою чергу, відповідно до ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Як вже зазначалось вище, адреси боржника були вказані як у заяві стягувача, так і у виконавчому листі.
Таким чином, при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем були дотримані положення ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження" та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за місцем перебування боржника, яке зазначено у виконавчому документі.
Зважаючи на все зазначене, колегія суддів вважає вірною думку суду першої інстанції стосовно того, що державний виконавець під час прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2- 3655 від 19.10.2012 року діяв в межах та в спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням вимог ст. 20 цього Закону, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними дій державного виконавця Шевченко Т.Г. щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 25781285 та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року, слід зазначити наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Слід зазначити, що ст. 32 зазначеного Закону передбачено заходи примусового виконання рішень, якими є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій проводиться за умови наявності одночасно двох підстав: 1) невиконання рішення суду у строк, установлений для добровільного його виконання, 2) фактичного виконання рішення суду органом ДВС в примусовому порядку з застосуванням
заходів примусового впливу до боржника, передбачених Законом України " Про виконавче провадження".
В свою чергу, судом першої інстанції вірно встановлено, що після 20.04.2011 року, тобто після спливи строку на добровільне виконання рішення суду, державним виконавцем не було здійснено жодних заходів примусового виконання рішення суду, та не проведено ніяких виконавчих дій спрямованих на примусове виконання рішення суду.
При цьому, як вже зазначалось вище, боржником рішення Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2010 року про стягнення заборгованості було виконано самостійно, що підтверджується копіями платіжних документів, наданих ПАТ «Кредитпромбанк».
Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору є неправомірним, а тому постанова державного виконавця від 29.10.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 24085,50 грн. підлягає скасуванню.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Бойко А.В.
Судді: Танасогло Т.М.
Яковлєв О.В.