"08" квітня 2013 р. справа № 2а-7489/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Богданенка І.Ю.
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя
на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 року
у справі № 2а-7489/11
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя
про зобов'язання вчинити дії, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася у Ленінський районний суд м. Запоріжжя з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по теперішній час і в подальшому.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо нездійснення нарахування та виплати підвищення до пенсії, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 28 серпня 2010 року до внесення змін у законодавство, з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована не урегульованістю на законодавчому рівні механізму виплати підвищення до пенсії дітям війни та відсутністю фінансування даного виду видатків.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Судом першої інстанції з'ясовано, матеріалами справи підтверджено і відповідачем у справі не заперечується, що позивач по цій справі має статус «дитини війни» та відповідно користується правом на отримання пільг і державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18.11.2004 року.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є розмір виплати позивачу, як «дитині війни», підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону №2195-IV від 18.11.2004 року.
При цьому, суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини справи та правильно проаналізувавши чинне законодавство, яким регулюються спірні правовідносини, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10 щодо визнання неконституційним положень Законів України Про Держаний бюджет України на 2007-2008 рік, які стосуються доплат до пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійшов обґрунтованого висновку про пріоритетність застосування до спірних правовідносинах положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18.11.2004 року.
Суд апеляційної інстанції з наведеними висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки основною нормативною базою, якою регулюється питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України від 18.11.2004 року №2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» та інші акти міжнародного та національного законодавства, якими передбачено ряд пільг, допомоги та гарантій особам, на яких поширюється їх дія, зокрема, визначено розміри виплати щомісячного підвищення до пенсії.
Суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтування суду першої інстанції у вищенаведеній частині такими, що відповідають нормам матеріального права.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за неможливе залишити рішення суду першої інстанції без змін щодо задоволення вимог позивача про захист його прав за період з 28 серпня 2010 року по 08 вересня 2010 року, оскільки судом не вірно застосовано статтю 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме судом були застосовані до спірних правовідносин наслідки пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду виходячи з дати відповіді наданої відповідачем на заяву позивача щодо підвищення пенсії дітям війни.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 09 березня 2011 року (а.с.3,9).
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо розміру підвищення до пенсії відновлювалася на підставі рішень Конституційного Суду України у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року.
Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Отже, позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися у серпні 2007 року та у червні 2008 року при здійсненні йому територіальним органом Пенсійного фонду України першої виплати підвищення до пенсії, після публікації зазначених рішень Конституційного Суду України.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, і поважних причин пропуску такого строку не вбачається, тому його вимоги про донарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 08 вересня 2010 року включно - залишаються без розгляду.
Крім того, судом першої інстанції безпідставно не було застосовано до спірних правовідносин норми постанови Кабінетом Міністрів України №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету».
Так, 06 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набула чинності 23 липня 2011 року.
До набрання чинності зазначеною постановою, тобто до 23 липня 2011 року застосуванню підлягають положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Отже, період за який частково задовольняються позовні вимоги підлягає обмеженню кінцевою датою 22 липня 2011 року.
Таким чином, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині захисту його прав в межах визначеного Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, тобто за період починаючи з 09 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись статтею 197, частиною 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтями 205, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя - задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 у повному обсязі підвищення пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Позовні вимоги за період з 09 липня 2007 року по 08 вересня 2010 року - залишити без розгляду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим