1[1]
04.06.2013 року судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді - Бовтрук В.М.
суддів - Глиняного В.П., Рибака І.О.
при секретарі - Літвак М.С.
за участю прокурора - Мінакової Г.О.
захисника - ОСОБА_1
представника потерпілої - ОСОБА_2
засудженого - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 на вирок Подільського районного суду міста Києва від 01.03.2013 року ,
Цим вироком:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Любомль, Волинської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого до затримання за адресою : АДРЕСА_2, раніше не судимого,
засуджено за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Вироком постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у сумі 5 000 грн.
Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що він 16.12.2011 року приблизно о 05 год. 30 хв. разом з невстановленою особою на ім'я ОСОБА_2, матеріали кримінальної справи щодо якої виділені в окреме провадження, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, біля буд. №13 по вул. Галицькій в м. Києві, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, заштовхали потерпілу ОСОБА_4 до вітрини магазину, що знаходиться на першому поверсі вказаного будинку та, притиснувши її до вітрини, продовжили застосовувати насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, заподіявши останній тілесні ушкодження, які (за критерієм тривалості розладу здоров'я) відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Після цього, ОСОБА_3 та невстановлена особа на ім'я ОСОБА_2, матеріали кримінальної справи щодо якої виділені в окреме провадження, викрали у потерпілої ОСОБА_4 майно на загальну суму 3 215 грн., чим заподіяли майнову шкоду, після чого з місця вчинення злочину зникли.
В апеляції, з урахуванням змін до неї, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій, у зв'язку з м'якістю призначеного засудженому покарання, просить вирок суду в частині призначеного ОСОБА_3 покарання скасувати та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч.2 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі.
В обґрунтування апеляції апелянт посилається на те, що вчинений ОСОБА_3 злочин, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, умисних, корисливих злочинів проти приватної власності, поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої.
Вважає, що ОСОБА_3 є суспільно-небезпечною особою і його виправлення не можливе без ізоляції від суспільства в строк, призначений судом, оскільки останній вирішив стати на шлях швидкого збагачення за рахунок чужого майна, групою осіб, перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння.
Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_3 під час досудового та судового слідства вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та давав показання щодо своєї непричетності до вчиненого, що, на думку апелянта, є намаганням останнього заплутати суд та таким чином уникнути кримінальної відповідальності, а тому прокурор вважає, що призначене покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією статті, не відповідає фактичним обставинам справи та особі засудженого в зв'язку з м'якістю.
В апеляції з урахуванням змін, засуджений ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом процесуального і матеріального права, просить вирок суду скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
В обґрунтування апеляції посилається на те, що суд у вироку не вірно виклав обставини справи, оскільки він свою вину визнав, під час досудового слідства вказав всі обставини скоєного злочину, підтвердив свої показання в ході відтворення подій злочину, на очних ставках та попросив пробачення у потерпілої в останньому слові.
Крім того зазначає, що суд не в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують покарання, а саме, що він має батьків, які страждають на підвищений тиск, разом з його сім'єю проживає бабуся, яка паралізована, прикута до ліжка і знаходиться на його з дружиною утриманні, дружина не працює, доглядає двох дітей, раніше він не судимий, має професію столяра, зробив для себе належні висновки. Вказує, що під час перебування в СІЗО у нього погіршилось здоров'я, відновились хронічні хвороби.
Також засуджений вважає, що під час досудового слідства було порушено його право на справедливе і неупереджене досудове слідство, оскільки йому було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст. 187 КК України. Також зазначає, що після порушення слідчим кримінальної справи 19.12.2011 року він вже мав статус підозрюваного, разом з тим йому не роз'яснювались права, як підозрюваному, а 19.12.2011 року лише відбирались пояснення, що на його думку, є порушенням його права на захист.
Крім того, апелянт вказує, що в обвинувальному висновку не були зазначені свідки, яких було допитано на досудовому слідстві слідчим Нечипоруком П.Д., в зв'язку з чим останні не були допитані судом; вилучений мобільний телефон потерпілій ОСОБА_4 для впізнання не пред'являвся, а одразу був повернутий їй під розписку, на якій немає дати. Крім того, потерпіла в процесі досудового слідства вказувала суму матеріальної шкоди 2 715 грн., а в судовому засіданні збільшила до 3 215 грн., що, на думку апелянта, є порушенням кримінально-процесуального закону.
Вказує також засуджений і на те, що в судовому засіданні було оголошено лише резолютивну частину вироку, що є порушенням глави 28 КПК України.
В запереченнях на апеляцію прокурора, ОСОБА_3 просить в прийнятті і задоволенні апеляції прокурора відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_1, які підтримали подану засудженим апеляцію і заперечували проти апеляції прокурора, прокурора Мінакову Г.О., яка підтримала апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та заперечувала проти задоволення апеляції засудженого, представника потерпілої ОСОБА_2, яка також підтримала апеляцію прокурора та заперечувала проти задоволення апеляції засудженого, провівши часткове судове слідство, судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам і підтверджений наявними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.
Зокрема, доказами винності ОСОБА_3 у вчиненні грабежу, поєднаному з застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої за попередньою змовою групою осіб, є детальні і послідовні показання потерпілої, ставити під сумнів які у суду не було жодних підстав.
Так, починаючи зі своєї заяви в правоохоронні органи, протоколів допиту в якості потерпілої, при проведенні відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілої ОСОБА_4, остання давала послідовні показання про те, що 15.12.2011 року приблизно о 05 год. 35 хв. біля будинку №13 по вул. Галицькій на неї напали двоє невідомих їй чоловіків, нанесли їй удари з двох сторін голови, після чого заштовхали до стіни і там продовжували бити, наносячи удари з двох сторін. Вона закривала голову руками, і тоді вони били її по тулубу. Не маючи сил терпіти біль, вона стала просити їх, щоб її не вбивали та забирали все, що хочуть. Від ударів, що їх наносили їй двоє чоловіків по голові, вона билась головою об вітрину магазину. Потім один з хлопців, що стояв з правого боку від неї, вирвав в неї сумочку та почав тікати в напрямку вул. Межової, а другий хлопець наніс їй ще декілька ударів, і намагався відібрати в неї золоту обручку, але зробити цього не зміг, а тому побіг слідом за першим хлопцем, який забрав в неї сумку, в якій знаходились її речі.
Аналогічні показання потерпіла ОСОБА_4 давала і під час судового слідства, при цьому категорично наполягаючи на тому, що нападників було двоє і било її двоє чоловіків.
Наведені показання потерпілої отримані у встановленому законом порядку, послідовні, конкретні за змістом, узгоджуються з іншими доказами по справі, і зокрема, з показаннями свідка ОСОБА_5, відповідно до яких останній підтвердив перебування ОСОБА_3 та особи на ім'я ОСОБА_2 приблизно о 06 год. біля будинків в районі Виноградаря, та наявність у ОСОБА_3 мобільного телефону, який йому передав ОСОБА_2; свідка ОСОБА_6, яка підтвердила, що телефон, який в неї вилучили працівники міліції, подарував їй ОСОБА_3, протоколами відтворення обстановки і обставин події за участю потерпілої та ОСОБА_3, висновком судово-медичної експертизи, згідно якого у ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців на кінчику носа, правій щоці, верхній губі в центрі, на лівій боковій стінці живота, що відносяться до легких тілесних ушкоджень ( за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Крім того, сам засуджений під час досудового слідства, будучи допитаним в якості підозрюваного, при відтворенні обстановки та обставин подій, даючи показання в якості обвинуваченого з участю захисника, підтверджував, що 16.12.2011 року приблизно о 5 годині 30 хвилин він, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, за попередньою змовою з наглядно знайомим на ім'я ОСОБА_2 напали на невідому жінку та з застосуванням фізичної сили відібрали її сумочку, він взяв собі мобільний телефон, а решту забрав ОСОБА_2 ( т.1 а.с.86-88, 103-107, 122-124, 137-139).
Зазначені показання засудженого на досудовому слідстві узгоджуються між собою та повністю підтверджуються сукупністю вищенаведених доказів по справі, а тому суд обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку.
Таким чином, суд першої інстанції, всебічно, повно і об»єктивно дослідивши всі обставини справи, давши належну оцінку всім зібраним по справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, і правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.186 КК України.
Доводи засудженого про порушення на досудовому слідстві його права на захист, яке виразилось в тому, що після порушення відносно нього кримінальної справи 19.12.2011 року, коли він вже мав статус підозрюваного і його необхідно було допитати в якості підозрюваного з роз'ясненням йому його прав, такі права йому не роз'яснювались, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 19.12.2011 року були роз'яснені його права як підозрюваному і цього ж дня він був допитаний в якості підозрюваного, що підтверджується протоколом про роз'яснення прав та протоколом допиту його в якості підозрюваного ( т.1 а.с.83-89).
Не можна погодитись і з доводами засудженого про допущені слідчим під час досудового слідства порушення вимог кримінально-процесуального закону, які виразились в тому, що до обвинувального висновку були включені не всі свідки, які були допитані на досудовому слідстві, оскільки відповідно до вимог КПК України ( в редакції 1960 року), у списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання, повинні бути зазначені обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт і свідки, показання яких необхідні при розгляді справи по суті, а не всі допитані на слідстві.
Крім того, слід зазначити, що при необхідності допиту в якості свідків тих чи інших осіб, свідчення яких мають значення для справи, засуджений не був позбавлений можливості заявити клопотання про це в суді першої інстанції.
Проте, як вбачається з протоколу судового засідання, таких клопотань ні ОСОБА_3 ні його захисник в суді першої інстанції не заявляли.
Безпідставними є і доводи засудженого про те, що суд у вироку не вірно виклав обставини справи, зазначивши , що він фактично своєї вини не визнав, хоча в дійсності він свою вину у скоєнні злочину визнавав, оскільки як вбачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_3 під час проведення судового слідства свою вину у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, не визнавав, наполягаючи на тому, що удари потерпілій наносив ОСОБА_2, він особисто потерпілу не бив, а, навпаки, намагався відтягнути ОСОБА_2 від цієї жінки.
Необгрунтованими вважає колегія суддів і доводи апелянта про те, що судом першої інстанції після виходу з нарадчої кімнати було проголошено лише резолютивну частину вироку, а не повний його текст, оскільки зазначене спростовується протоколом судового засідання від 01.03.2013 року ( т.2 а.с.130).
Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання та постанови Подільського районного суду м.Києва від 08 квітня 2013 року, розглянувши в судовому засіданні за участі прокурора та захисника зауваження на протокол судового засідання, які викладені засудженим ОСОБА_3 в апеляції, зокрема, про порушення судом вимог закону при оголошенні вироку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зауваження не підлягають посвідченню, оскільки в протоколі судового засідання від 01.03.2013 року вірно відображено, що суд після повернення із нарадчої кімнати проголосив вирок, роз'яснив його зміст, порядок та строки оскарження, а тому відхилив зауваження на протокол судового засідання, які викладені ОСОБА_3 в його апеляції від 26 березня 2013 року ( т.2 а.с.170-172).
Твердження засудженого в апеляції про однобічність досудового і судового слідства, а також про інші істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені слідством і судом, також є безпідставними.
З матеріалів справи, протоколу судового засідання видно, що органами слідства і судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для справи, і даних, що свідчили б про упередженість слідчих органів чи суду щодо засудженого, немає.
Тому доводи в апеляції про те, що в стадії розслідування справи допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що досудове і судове слідство були неповними і необ»єктивними, безпідставні.
При призначенні покарання засудженому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, відшкодування матеріальної шкоди потерпілій, обтяжуючу покарання обставину, і прийшов до висновку про можливість призначення засудженому покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч.2 ст.186 КК України.
Призначене покарання відповідає вимогам ст.65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
Підстав для призначення засудженому більш суворого покарання, як про це ставиться питання в апеляції прокурора, колегія суддів не вбачає.
Не знаходить колегія суддів і підстав для задоволення апеляції засудженого, скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, розділом XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів, -
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Вирок Подільського районного суду м.Києва від 01.03.2013 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.
Судді:
[1] Справа № 11/796/1158/13 Головуючий у 1 інстанції Отвіновський П.Л.
Категорія - ст.ч.2 ст. 186 КК України Доповідач Бовтрук В.М.