справа №22-ц/796/5244/2013 головуючий у 1-й інстанції: Бартащук Л.П.
30 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Шахової О.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 липня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14лютого 2013 року,
У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаною заявою, посилаючись на те, що третейський суд при ухваленні рішення від 26 липня 2011 року вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а саме його як майнового поручителя за кредитним договором не було залучено до розгляду справи.
Крім того, рішення третейського суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України, так як справа в якій прийнято рішення третейського суду, непідвідомча третейському суду відповідно до закону.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про задоволення його заяви.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ПАТ "Укрсоцбанк"в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-Ф03.14/18, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 396000 доларів США зі сплатою 13,5% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 24 квітня 2018 року.
У забезпечення виконання зобов'язань, 25 квітня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за яким іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 2,00 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування складських приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 липня 2011 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-Ф03.14/18 від 25 квітня 2008 року в сумі 3056725 грн. 18 коп. та третейський збір у розмірі 25500 грн.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішенні питання, яки виходить за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішенні питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосуються питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Статтею 389-5 ЦПК України також визначений вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, зокрема, рішення третейського суду може бути скасоване у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України).
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У спорі, який був розглянутий третейським судом, за захистом свого порушеного майнового права, шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, до третейського суду звернувся банк.
Статтею 17 ЦПК України передбачено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Так, у п. 6.2 кредитного договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-Ф03.14/18 від 25 квітня 2008 року, укладеного між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2, сторони погодили, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
Пленум Верховного Суду України в пп. 1, 6 постанови від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" роз'яснив, що споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фiзична особа), котрий придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам щодо форми й змiсту позовної заяви, зокрема, мiстити вiдомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмiр сум, щодо яких заявлено вимоги, з вiдповiдними розрахунками і обгрунтуванням; про докази, що пiдтверджують позов.
Отже, Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що позовна заява про захист прав споживача подається саме споживачем, у разі порушення його прав, передбачених ст. ст. 4-15 Закону України "Про захист прав споживачів".
Таким чином, ПАТ "Укрсоцбанк" відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" не є споживачем і позовна заява про стягнення заборгованості була подана до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року,і в суді вирішувалось лише питання про стягнення заборгованості.
Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011, яке є обов'язковим для застосування на всій території України, підтверджено, що саме споживач має звертатися до суду як під час укладення кредитного договору, так і під час виконання договору.
Також преюдиційною є постанова Верховного Суду України від 6 червня 2012 року (6-50цс12), прийнята за наслідком розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, якою визнано законним посилання на п. 14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ третейському суду.
Зважаючи на викладене, доводи скаржника про те, що при ухваленні рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 липня 2011 року були порушені вимоги п. 14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", є необгрунтованими.
Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове повернення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК, ст.ст. 3 і 4 ЦПК).
Постійно діючий Третейського суду при Асоціації українських банків при ухваленні рішення від 26 липня 2011 року не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_1, оскільки у даному випадку ПАТ "Укрсоцбанк" скористався своїм правом на пред'явлення позову до ОСОБА_2,і в суді вирішувалось лише питання про стягнення кредитної заборгованості.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявником не доведено наявність правових підстав для скасування рішення третейського суду й обгрунтовано відмовив у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону, тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: О.В. Шахова
Н.В. Поліщук