29 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: Дніпровський регіональний департамент публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю «Бовітон-ЛТД» про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2013 року,
У травні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), укладено договір про надання споживчого кредиту в розмірі 300 тис. доларів США на строк до 13 березня 2018 року. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання 14 березня 2007 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким він передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Проте грошові кошти банком йому не надавались, а за заявою на видачу готівки від 14 березня 2007 року кредит було надано невідомій особі, його підпис на заяві відсутній.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд на підставі ч. 5 ст. 203 ЦК України визнати кредитний договір та договір іпотеки від 14 березня 2007 року недійсними.
У листопаді 2010 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору кредит надавався шляхом зарахування банком грошових коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням. Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником та 14 березня 2007 року зарахував грошові кошти на рахунок, відкритий саме для отримання кредиту, що підтверджується випискою з поточного рахунку. Взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим станом на 27 вересня 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 229 997 грн 01 коп., яку банк і просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та товариства з обмеженою відповідальністю «Бовітон-ЛТД».
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2010 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 листопада 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено та визнано недійсними договір про надання споживчого кредиту від 14 березня 2007 року та договір іпотеки від 14 березня 2007 року. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та товариства з обмеженою відповідальністю «Бовітон-ЛТД» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3229 997 грн 01 коп., судовий збір у розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Зокрема, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що банк перерахував на позичковий рахунок ОСОБА_4 обумовлену в кредитному договорі грошову суму, однак позичальник свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню як з боржника, так і з поручителів, які відповідають перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Д.Д. Луспеник
Б.І. Гулько С.Ф. Хопта