79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
05.12.06 Справа № 3/184
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого -судді - М.В.Юркевича
суддів - М.І.Городечна
В.Л.Кузь
Розглянув апеляційну скаргу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ в особі Івано-Франківської обласної дирекції м. Івано-Франківськ
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2006 року
у справі № 3/184
за позовом: ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Аверс-93»м. Київ
до відповідача-1: ВАТ «Городенківський цукровий завод»м. Городенка, Івано-Франківської області
до відповідача-2: ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ в особі Івано-Франківської обласної дирекції м. Івано-Франківськ
про стягнення 600 000,00 грн. збитків
З участю представників :
Від позивача: Мусій М.Я. -предст.
Від відповідача-1: товариство ліквідоване
Від відповідача-2: Мирончик В.О. -нач. ю/в., Давидів В.М. -нач.відділ.
Права та обов'язки сторін передбачені ст. ст. 22, 28 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2006 року у справі № 3/184 задоволено позов ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Аверс-93»м. Київ, стягнувши з АППБ «Аваль»м. Київ в особі Івано-Франківської обласної дирекції м. Івано-Франківськ 600 000,00 грн. грошових коштів та судові витрати.
АППБ «Аваль»в особі Івано-Франківської обласної дирекції не погоджується з даним рішенням суду, тому у своїй апеляційній скарзі просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову з огляду на наступні обставини і підстави:
- Приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції безпідставно та неправильно взято до уваги твердження позивача щодо застосування у спірному випадку юридичних наслідків недійсного правочину, оскільки не існує рішення судів про визнання недійсним правочину щодо перерахування апелянту з ВАТ «Городенківський цукровий завод»25.09.2003 року платіжним доручення коштів на загальну суму 600 000,00 грн.;
- Приймаючи рішення, місцевим господарським судом безпідставно застосовано положення ст. 1212 ЦК України. Скаржник отримав кошти не від позивача та за його рахунок, а від та за рахунок ВАТ «Городенківський цукровий завод». Таким чином, сам відповідач-1 в особі його ліквідатора мав всі правові підстави в порядку ст. 1212 ЦК України звернутись з позовом в суд в порядку загального провадження з вимогою про повернення оплачених спірних коштів;
- Господарським судом Івано-Франківської області також неправомірно застосовано норми Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди за рахунок апелянта, оскільки банківська установа, що обслуговує неналежного одержувача коштів, не несе відповідальність за своєчасність подання ним (відповідачем-1) розрахункового документа на повернення помилково зарахованих коштів на його рахунок. Крім того, відсутня і вина апелянта при прийнятті до виконання платіжних доручень від 25.09.2003 року виконавчого директора ВАТ «Городенківський цукровий завод», за якими перераховано спірні кошти для відповідача-2. В даному випадку шкода, якої зазнав позивач спричинена насамперед, діями самого позивача та винними діями ВАТ «Городенківський цукровий завод»в особі його виконавчого директора та ліквідатора.
Про час і місце розгляду справи сторони повідомленні ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2006 року, направленою рекомендованою кореспонденцією. На початку судового засідання, відповідачем-2 була подана заява про те, що протоколом зборів загальних зборів АППБ «Аваль»№ 36-36 від 21.04.2006 року прийнято рішення про заміну найменування банку на ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Дані обставини підтверджені документально.
В ході перегляду оскарженого рішення за наявними в справі матеріалами і доказами з'ясовано:
Позивачем 25.09.2003 року платіжним дорученням № 212 перераховано на поточний рахунок ВАТ «Городенківський цукровий завод»кошти в сумі 600 000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги, в тому числі ПДВ 120 000,00 грн.»(а.с. 14).
26.09.2003 року листом № 269/03-1 позивач звернувся до ВАТ «Городенківський цукровий завод»з проханням повернути помилково перераховані кошти згідно платіжного доручення № 212 від 25.09.2003 року на суму 600 000,00 грн. Даний лист був залишений без відповіді.
26.05.2004 року позивач повторно звернувся до відповідача-1 листом № 265/04-2 про повернення помилково перерахованих коштів на поточний рахунок останнього.
У відповідь на цей лист, ліквідатором ВАТ «Городенківський цукровий завод»було повідомлено позивача, що у відповідності до постанови господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2003 року у справі № Б-11/552 ВАТ «Городенківський цукровий завод»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру щодо банкрута та призначено ліквідатора. При цьому, даним листом ліквідатор ВАТ «Городенківський цукровий завод»також повідомив позивача про те, що кошти в сумі 600 000,00 грн., які надійшли згідно платіжного доручення № 212 на поточний рахунок відповідача-1, того ж дня платіжними дорученнями № 212 та № 214 неправомірно, з порушенням ч. 2 ст. 23 та ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»виконавчим директором ВАТ «Городенківський цукровий завод»були перераховані відповідачу-2 з призначенням платежу «погашення кредиту»та «часткове погашення відсотків за користування кредитом без ПДВ»(а.с. 13).
ВАТ «Городенківський цукровий завод», згідно довідки Головного Управління статистики в Івано-Франківській області № 16-03/2/477 від 28.09.2006 року ліквідовано в процесі провадження у даній справі, в зв'язку з чим, суд першої інстанції на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України провадження стосовно відповідача-1 припинив.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржене рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. При цьому, судова колегія виходить із наступного:
Як встановлено матеріалами справи та незаперечно сторонами, 25.09.2003 року позивачем платіжним дорученням № 212 перераховано кошти в сумі 600 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача-1. Того ж дня, 25.09.2003 року відповідачем-2 дані спірні кошти були перераховані на поточні рахунки банку платіжними дорученням № 213 на суму 579 342,64 грн. та № 214 на суму 20 657,36 грн. в погашення кредиту та часткової сплати відсотків за користування кредитом.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В даному випадку, перераховані позивачем спірні кошти відповідачу-1 та подальший їх рух в розумінні ст. 202 ЦК України є правочином.
25.09.2006 року ВАТ «Городенківський цукровий завод»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора Лісніченка Є.С.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Згідно ст. 25 цього ж Закону ліквідатор з дня свого призначення виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута та виконує функції з управління та розпорядження майном.
Враховуючи норми вищенаведених статей Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що правочин здійснений особою (виконавчим директором ВАТ «Городенківський цукровий завод»), яка не мала на це права, тобто правочин суперечить вимогам чинного законодавства України. В силу ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Це також було встановлено постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2005 року в справі № Б-11/552. Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Слід також зазначити, що кредиторські вимоги відповідач-2 згідно ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2002 року у праві № Б-11//552 знаходилися в реєстрі вимог кредиторів ВАТ «Городенківський цукровий завод», тому доводи апелянта про незнання фактичних даних щодо визнання відповідача-2 банкрутом (постановою господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2003 року у справі № Б-11/552) не впливає на правову оцінку вчиненого правочину.
Крім того, апеляційний господарський суд не може погодитись з доводами апелянта про те, що власне право вимагати повернення безпідставно перерахованих коштів має виключно ВАТ «Городенківський цукровий завод»та про відсутність вини банку для застосування до нього майнової відповідальності. З цього приводу, слід звернути увагу на наступне:
- по-перше, ВАТ «Городенківський цукровий завод», згідно довідки Головного Управління статистики в Івано-Франківській області № 16-03/2/477 від 28.09.2006 року станом на 20.12.2005 року ліквідовано;
- по-друге, жодна із сторін, не спростувала того факту, що саме кошти ТОВ ВКФ «Аверс-93»на час звернення його з позовними вимогами були зараховані на поточні рахунки банку;
- по-третє, позовні вимоги не заявлені про відшкодування шкоди позивачу в змісті ч. 3 ст. 215 ЦК України, виходячи із протиправних дій банку. В дійсності позовні вимоги заявлені про повернення власних коштів набутих відповідачами без законних на те підстав.
В даному випадку, йде мова про вчинення правочину особою, яка не мала права його вчиняти, а не про відшкодування шкоди банком позивачу, як наслідок винних дій з боку банку, як на це акцентує увагу скаржник у своїй апеляційній скарзі.
В силу ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з позицією місцевого господарського суду, що правочин вчинений особою, яка на це не мала права, суперечить вимогами законодавства, порушує права позивача, що полягають у неповерненні йому безпідставно набутих коштів.
Апелянт при наданих йому апеляційним господарським судом можливостях підставності скасування рішення місцевого господарського суду не довів.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення ґрунтується на чинному законодавстві, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. В задоволені апеляційної скарги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ в особі Івано-Франківської обласної дирекції м. Івано-Франківськ відмовити.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2006 року по справі № 3/184 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4.Матеріали справи № 3/184 повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий-суддя М.В.Юркевич
Суддя М.І.Городечна
Суддя В.Л.Кузь