Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"13" листопада 2006 р. Справа № 17/619-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників сторін:
позивача -Тихоплава С.О.-дов.,
відповідача -Іващенко І.А. -дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вхідний № 3915С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2006 року по справі № 17/619-06
за позовом Приватного підприємства «Севагротранссервіс», м. Севастополь
до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний», м. Суми
про визнання недійсним договору
встановила:
Позивач, Приватне підприємство «Севагротранссервіс», звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати договір на відкриття кредитної лінії № 0212-01-69 від 03.12.2002 року недійсним з моменту його укладення та зобов'язати відповідача, Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний банк «Столичний», повернути позивачу кредитні кошти, сплачені на погашення заборгованості та відсотки, сплачені за користування кредитом, а позивача - повернути кредитні кошти, отримані ним від банку за недійсною угодою.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05 жовтня 006 р. по справі № 17/619-06 (суддя Коваленко О.В.) у позові відмовлено.
Позивач, Приватне підприємство «Севагротранссервіс», з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 05.10.2006 р. по справі № 17/619-06 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи, та не відповідає фактичним обставинам. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що оскаржуваний договір суперечить нормам чинного законодавства, оскільки його умови не відповідають вимогам строковості, платності та цільового використання кредиту. Порушення принципу платності кредитного договору позивач вбачає в тому, що сторони в договорі не визначили розмір та порядок сплати відсотків за користування кредитом. Відповідно до договору, термін, суми та процентні ставки по кредитах обумовлюються в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного кредитного договору. Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, додатковими угодами до договору на відкриття кредитної лінії № 0212-01-69 від 03.12.2002 року без вказання відповідних підстав неодноразово змінювалися процентні ставки за користування кредитом, у зв'язку з чим, як вважає позивач, неможливо здійснити чітке нарахування відсотків за користування кредитом. Порушення принципу строковості, на думку позивача полягає в тому, що додатковими угодами змінювалися строки повернення кредиту, що суперечить умовам договору. Порушення принципу цільового використання, на думку позивача, полягає в тому, що кредитні кошти, отримані по додаткових угодах були використані позивачем на погашення заборгованості за кредитним договором, тобто, кредитні кошти направлялись на покриття збитків від господарської діяльності позивача, що суперечить вимогам Положення НБУ «Про кредитування». Щодо порушення норм процесуального права, позивач посилається на те, що рішення по справі прийнято без його участі, чим порушено право позивача на подання до суду письмових заперечень щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідач, Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний банк «Столичний», заперечує проти апеляційної скарги позивача, вважає рішення господарського суду Сумської області по даній справі законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Відповідач вважає, що судом повно та всебічно досліджені всі обставини справи, та всі необхідні докази. На думку відповідача, спірний договір містить всі істотні умови, відповідно до яких здійснюються кредитні відносини між банком та позичальником, а саме: п. 1.1. Договору та Додатковими угодами до нього передбачений строк виконання позивачем умов договору, п. 1.2. передбачена мета договору - для поповнення обігових коштів; пунктом 1.3. встановлено, що терміни, суми та процентні ставки по кредитах обумовлюються в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору; з пункту 3.2. вбачається, що договір вважається виконаним після повернення відповідачем позивачу всіх належних сум, а строк дії договору встановлено до моменту повного виконання зобов'язань сторін по договору та додаткових угод до нього; відповідно до пункту 3.6., в разі несвоєчасного повернення позивачем кредиту чи відсотків за його користування, останній сплачує відповідачу пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; згідно з п.3.7. в разі нецільового використання коштів відповідач має право стягнути з позивача штраф у розмірі 10% від суми, що використана не за цільовим призначенням; пунктом 3.11 передбачено, що нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється до моменту фактичного погашення повної суми заборгованості по даному договору. Таким чином, договір укладений з дотриманням вимог чинного законодавства і не суперечить йому. Додаткові угоди до договору підписані обома сторонами, жодного разу банком не змінювалась самостійно відсоткова ставка за користування кредитними коштами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:
звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору № 0212-01-69 позивач посилався на те, що зазначений договір на відкриття кредитної лінії не відповідає вимогам закону та є недійсним.
Відмовляючи в позові місцевий господарський суд посилався на необгрунтованість позовних вимог та невідповідність їх нормам чинного законодавства.
Як встановлено із матеріалів справи, 03.12.2002 року між відповідачем, Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Столичний», та позивачем, ПП «Севагротранссервіс» був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 0212-01-69. Відповідно до умов договору відповідач відкрив позивачу кредитну лінію на строк до 02.12.2005 року та по попередній заяві позивача надавав йому кредити, в межах наявних вільних грошових коштів на час подання заяви, які в сумі не перевищують 1000000 грн. Відповідач повинен був виконувати свої зобов'язання по поверненню отриманих кредитів та відсотків за їх користування в строк до 02.12.2005 року (п.1.1 договору).
Умовами договору передбачено, що кредитна лінія відкривається для поповнення обігових коштів (п.1.2), термін, суми та процентні ставки по кредитах обумовлюються в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного кредитного договору (п.1.3), банк надає позичальнику кредит в межах кредитної лінії на умовах їх забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання (п.1.4).
В період дії кредитного договору між сторонами укладалося ряд додаткових угод до нього, якими обумовлювалися розміри наданого кредиту, строк надання кредиту та ставки відсотків за користування кредитом. При цьому, передбачений договором строк повернення кредиту - до 02 грудня 2005 року не змінювався.
Додатковою угодою від 24 вересня 2003 року сторони погодили збільшити розмір кредитної лінії на 1000000 грн.
Як договір, так і додаткові угоди до нього підписані повноважними представниками сторін.
Матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем по справі своїх зобов'язань: надання позивачу кредиту на загальну суму 1627500 гривень, тобто, на суму, що не перевищує обумовлену договором та додатковою угодою до нього від 24 вересня 2003 року суму, та часткове виконання ПП «Севагротранссервіс» своїх зобов'язань за договором.
У відповідності до ст. 48 ЦК України 1963 року, на яку посилався позивач у позовній заяві, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам Закону.
П. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року передбачено, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно ст. 215 чинного ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання, в момент його вчинення, вимог, встановлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; воєвиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Аналіз положень оспорюваного договору свідчить про те, що такий договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного на час його укладання законодавства, а позивач відповідного не довів суду. Матеріали справи свідчать, що договір містить всі істотні умови, відповідно до яких здійснюються кредитні відносини та умови договору сторонами виконувалися (відповідачем - у повному обсязі, позивачем - частково).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм діючого законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до ст. 33, 36 ГПК України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Що стосується посилання позивача на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не встановлено порушення норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильного рішення, та які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Про дату розгляду справи 05 жовтня 2006 року позивач був повідомлений належним чином, однак своє право бути присутнім у судовому засіданні не використав. Відкладення розгляду справи за клопотанням сторін не є обов'язковим для суду.
На цій підставі колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2006 року у справі № 17/619-06 прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставами для його скасування, воно обґрунтоване, прийняте при всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 ГПК, України, судова колегія,
постановила:
Рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2006 року по справі № 17/619-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Судді