04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" травня 2013 р. Справа№ 910/26161
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Скрипки І.М.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Опанасенко Б.Ю. - довіреність № 123 від 27.12.2012 року,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Український страховий стандарт" на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року
у справі № 910/26161 (суддя Головатюк Л.Д.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія
„Лафорт",
до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія
„Український страховий стандарт",
про стягнення 140 207,00 грн.,
У грудні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 140 207,00 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору доручення (агентської угоди) № 15/2011 від 19.01.2011 року, з яких 64 207,00 грн. збитків та 76 000,00 грн. штрафу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року та прийняти нове, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 20 152,60 грн. боргу, в іншій частині в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 року для розгляду справи № 910/26161 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Відповідно до розпорядження заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Український страховий стандарт" здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Жук Г.А., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року розгляд справи відкладено на 16.05.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача.
Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. на лікарняному здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Український страховий стандарт" здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді, Руденко М.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 року розгляд справи було відкладено на 30.05.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача.
Представники позивача в судове засідання 30.05.2013 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.05.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „СК „Український страховий стандарт" задовольнити з підстав викладених вище.
У судовому засіданні, яке відбулось 30.05.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ „СК „Український страховий стандарт" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 19.01.2011 року між ПрАТ „СК „Лафорт" (страховик, довіритель) і ЗАТ „СК „Український страховий стандарт", правонаступником якого є ПрАТ „СК "Український страховий стандарт" (страховий агент, повірений) уклали договір доручення (агентську угоду) № 15/2011(далі - договір).
За цим договором відповідач зобов'язався від імені позивача здійснювати частину його діяльності як страховика, зокрема, здійснювати пошук потенційних страхувальників, оформлювати і укладати від імені довірителя договори страхування.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 03.02.2011 року і 04.04.2011 року позивач на виконання п. 3.1.7 договору передав відповідачу відповідно 1 000 і 200 бланків полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 7.2 договору, страховик має право припинити цей договір, скасувати доручення та відкликати повноваження страхового агента, а страховий агент відмовитися від доручення за цим договором у будь-який час, попередивши про це іншу сторону не менше ніж за один місяць до моменту скасування або відмови від доручення.
Листом від 27.09.2012 року позивач повідомив відповідача про припинення вказаного договору доручення та заявив вимогу до 15.10.2012 року повернути всі невикористані бланки полісів, а до 25.10.2012 року розрахуватися по зіпсованих та втрачених бланках полісів.
За приписами п. 2.1.36 договору, страховий агент зобов'язаний повернути невикористані бланки полісів протягом 7 днів після отримання вимоги від довірителя, а відповідно до п. 2.1.37 договору - протягом 15 днів з дня припинення договору доручення незалежно від заявлення такої вимоги.
Як свідчать матеріали справи, з 1 200 переданих бланків полісів 30 шт. не було повернуто, втрачено 88 бланків, зіпсовано 91 бланк. Про вказану кількість зазначив сам відповідач у відзиві на позовну заяву.
Згідно п. 5.4.7 договору доручення, у випадку втрати або систематичного псування (4% від реалізованих у звітному періоді або 1 зіпсований на 25 оформлених) бланків документів суворого обліку страховий агент зобов'язаний відшкодувати страховику збитки у 50-кратного розміру вартості придбання (виготовлення) таких бланків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у кожному звітному періоді з тих, у яких поліси псувалися (за п. 2.1.32, 2.1.40 договору доручення звітний період складав один календарний місяць), кількість зіпсованих полісів становила більше 4% від кількості оформлених.
За даними МТСБУ, вартість зазначених бланків полісів складала 6,06 грн. Також зазначене вбачається з рахунку-фактури на придбання таких бланків ПрАТ „СК „Лафорт" в МТСБУ.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „ Про деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню" від 14.05.2012 року № 456, поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності віднесено до переліку бланків суворої звітності
За п. 5.4.8 договору доручення, у випадку втрати бланків полісів внутрішнього страхування повірений додатково зобов'язаний сплатити довірителю штраф у розмірі 10 грн. за кожний втрачений бланк.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором доручення.
Згідно з п. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.
Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що страховим агентом в порушення умов договору доручення з 1 200 переданих йому бланків полісів 30 шт. не було повернуто, втрачено 88 бланків та зіпсовано 91 бланк, а відтак сума збитків завданих відповідачем позивачу становить 64 207,00 грн. згідно розрахунку: 1.) нестача бланків полісів (п. 5.4.7 Договору) 30*6,06*50=9090,00 грн.; 2.) втрата бланків полісів (п. 5.4.7, 5.4.8 договору) - 88*6,06*50+88*10=27 544,00 грн.; 3.) зіпсування бланків полісів (п. 5.4.7 договору) - 91*6,06*50=27 573,00 грн.; 9090,00 грн.+27 544,00 грн.+ 27 573,00 грн.= 64 207,00 грн.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо оплати завданих позивачу збитків не надав, то позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 64 207,00 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 76 000,00 грн., посилаючись на 5.4.3 договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач неодноразово порушував п. 2.1.28 договору, згідно якого він мав не пізніше 2-х робочих днів з дня отримання від страхувальників страхових платежів (за реалізовані поліси) перераховувати ці платежі на рахунок позивача в ПАТ „БМ Банк", МФО 380913, №265090231089.
Пунктом 5.4.3 договору встановлено штраф за порушення умов перерахування коштів страхових платежів, передбачених п. 2.1.28 договору, страховик має право стягнути зі страхового агента штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожне таке порушення.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За останній рік, а саме з 26.01.2012 року по 18.10.2012 року, відповідач допустив 76 таких порушень, а відтак у нього виник обов'язок сплатити на користь позивача штраф у розмірі 76*1000,00 грн.=76 000,00 грн.
Перевіривши наведений у позовній заяві позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 76 000,00 грн. штрафу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач заперечив проти сплати вказаних штрафних санкцій, посилаючись на ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Проте, як вірно зазначено місцевим господарським судом відповідач, посилаючись на вказану статтю, неправильно її трактує, плутаючи її зі строком позовної давності, який до вимог про стягнення штрафних санкцій становить 1 рік(ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Так, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, однак слід наголосити, що припиняється саме нарахування триваючих штрафних санкцій (у відсотках за кожен день прострочення), проте обов'язок оплатити такі санкції в силу статті 258 ЦК України існує протягом одного року з моменту виникнення права на їх стягнення.
Як зазначалося вище, пунктом 5.4.3 договору встановлено штраф за порушення умов перерахування коштів страхових платежів, передбачених п. 2.1.28 договору, страховик має право стягнути зі страхового агента штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожне таке порушення.
Отже, позивач має право за порушення взятих на себе відповідачем зобов'язань стягнути з останнього єдиноразовий штраф за кожне відповідне порушення.
При цьому, в даному випадку має місце не триваюче нарахування штрафних санкцій, а єдиноразове нарахування конкретної суми штрафу за конкретне порушення умов договору, а тому неправомірним є застосування до цих правовідносин положень ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
З огляду на вищевикладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином свій обов'язок щодо повернення бланків полісів страхування, оплати штрафу за прострочення перерахування коштів та сплати штрафних санкцій за втрачені і неповернуті бланки полісів страхування.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі відповідач заперечив проти відшкодування в 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу, посилаючись на те, що частину 2 пункт 7 вищевказаної постанови KM України, якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку, було виключено на підставі Постанови KM № 1253 від 07.12.2011 року.
Однак колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що вказана постанова KM України, якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку була чинна на момент укладення договору, відповідач не пропонував позивачу переглянути умови договору у зв'язку зі зміною законодавства.
Більше того, в п. 5.4.7 договору зазначено не просто посилання на постанову KM України, якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку, як на документ на підставі якого відповідач несе відповідальність, а конкретно зазначено, що страховий агент відшкодовує страховику збитки у 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Український страховий стандарт" на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/26161 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/26161 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 910/26161 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 04.06.2013 року.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Скрипка І.М.
Руденко М.А.