Провадження: № 22-ц-/790/3858/ 13 Головуючий: 1 інстанції Справа: № 2035/8993/2012 Олізаренко С.М.
Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М
04 червня 2013 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Коліснику Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання кредитора спадкодавця таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємця, припинення договору застави та усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зобов'язання вилучення записів із державного реєстру обтяжень рухомого майна, -
У жовтні 2012 року позивачка ОСОБА_3 в особі свого вповноваженого представника звернулась до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказувала на те, що 29 травня 2006 року між кредитором - АКІБ «УкрСиббанк (на теперішній час ПАТ «УкрСиббанк») та позичальником ОСОБА_4 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А.
В забезпечення виконання цього Кредитного договору між банківською установою та позичальником ОСОБА_4 того ж дня, тобто 29.05.2006 року було укладено Договір застави транспортного засобу - автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2, та Договір поруки, поручителем за яким виступав ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник за Кредитним договором ОСОБА_4 помер.
Після відкриття спадщини позивачка ОСОБА_3 неодноразово повідомляла кредитора - ПАТ «УкрСиббанк» про смерть свого чоловіка - позичальника ОСОБА_4, однак протягом встановленого законом строку для прийняття спадщини та пред'явлення вимог кредиторів, а також і до теперішнього часу будь-яких вимог чи претензій до неї, як єдиного спадкоємця, що прийняла спадщину після померлого, банківською установою не пред'являлось.
04 червня 2011 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 позивачці було видано свідоцтво про право власності на 1\2 частину автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, як частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте у шлюбі.
Крім того, 04 червня 2011 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1\2 частину цього ж автомобіля.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2012 року було задоволено позов ОСОБА_5 та визнано припиненим Договір поруки від 29.05.2006 року, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк» в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А від тієї ж дати, в зв'язку зі смертю позичальника.
В ході розгляду судом першої інстанції зазначеного позову ОСОБА_5 відповідач ПАТ «УкрСиббанк» приймав безпосередню участь у розгляді справи, а тому в повному обсязі володів інформацією про смерть позичальника ОСОБА_4, однак протягом строку, встановленого ст. 1281 ЦК України, не скористався своїм правом на пред'явлення своїх вимог до спадкоємців щодо виконання перед ним обов'язків спадкодавця, внаслідок чого втратив це право.
Більш того, як стало відомо позивачці, 08.12.2011 року на підставі відповідного договору купівлі-продажу кредитодавець ПАТ «УкрСиббанк» відчужив своє право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року іншій особі - ПАТ «Дельта Банк», який є новим кредитором, та який своїм правом на пред'явлення вимог до спадкоємців позичальника ОСОБА_4 в установлений законом строк також не скористався, а відтак на теперішній час позивачка не відповідає за зобов'язаннями спадкодавця.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що в зв'язку з наявністю в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису про обтяження належного тепер вже їй транспортного засобу - автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску на підставі Договору застави № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року вона позбавлена можливості в повному обсязі здійснювати свої правомочності щодо цього рухомого майна, позивачка ОСОБА_3 просила суд:
- визнати відповідачів: ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» такими, що позбавлені права пред'явлення вимоги до позивачки за правочином від 29.05.2006 року, а саме Договором про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;
- припинити Договір застави транспортного засобу № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року;
- зобов'язати відповідачів: ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» усунути перешкоди позивачці в користуванні власністю - легковим автомобілем марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом виключення запису про його обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна;
- стягнути з відповідачів на її користь судові витрати, понесені нею по справі.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 підтримав заявлені нею вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.
Представники відповідачів - ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» заявлені позивачкою вимоги не визнали, та заперечуючи проти задоволення цих вимог, посилались на їх безпідставність.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2013 року в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_3 вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представника позивачки ОСОБА_2 ставиться питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
Зокрема, апелянт вказує на те, що після смерті позичальника ОСОБА_4 протягом передбаченого ст. 1281 ЦК України строку жоден із кредиторів будь-яких претензій та вимог до спадкоємців померлого не пред'являв, у зв'язку з чим згідно з частиною четвертою тієї ж правової норми вони вже втратили право таких вимог, а відтак і позивачка ОСОБА_3 не відповідає за зобов'язаннями спадкодавця.
Однак суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, у результаті чого необгрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачкою вимог, помилково вважаючи, що разом зі спадщиною до останньої перейшли й борги спадкодавця, а також безпідставно зазначивши, що обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав щодо визнання відповідачів такими, що позбавлені права пред'явлення вимоги до неї за Кредитним договором, укладеним між банківською установою та спадкодавцем, її чоловіком, не передбачений цивільним законодавством.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий, і надав їм належну правову оцінку.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Підстави припинення зобов'язання визначені законодавцем у ст. 598 ЦК України.
Відповідно до вказаної правової норми зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зобов'язання припиняється також смертю боржника, але лише в тому разі, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ст. 608 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'занні і виникає новий комплекс правовідносин між кредитором та спадкоємцем боржника, до якого переходять відповідні боргові зобов'язання спадкодавця.
Борги спадкодавця - це договірні та не договірні майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх, та які в силу їх правової природи можуть бути успадковані, тобто не є невід'ємно пов'язаними з особою їх попереднього носія - спадкодавця (ст. 1219 ЦК України), у зв'язку з чим спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідають по боргах спадкодавця, як правонаступники останнього.
При цьому спадкування майна, обтяженого боргом, має певні особливості.
Так, з метою забезпечення інтересів кредиторів та запобігання випадкам ухилення спадкоємців від виконання цивільно-правових обов'язків, що виникли з боргових зобов'язань спадкодавця, стаття 1281 ЦК України встановлює прямий обов'язок для спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
За приписами статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Відповідно до ст. 572, 574 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ст. 4 закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору (ст. 585 ЦК УКраїни, ст. 16 Закону України «Про заставу»).
Згідно ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (ст. 27 закону України «Про заставу»).
За приписами ч. 2 ст. 523 ЦК України застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підстави для припинення права застави, як виду забезпечення виконання зобов'язання, передбачені ст. 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу».
Відповідно до зазначених правових норм застава припиняється з:
припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;
в разі втрати предмета застави, якщо заставодавець не змінив предмет застави, чи загибелі заставленого майна;
в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно чи реалізації предмета застави шляхом його примусового продажу;
при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;
в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
Таким чином, виходячи з аналізу змісту ст.ст. 523, 575, 582, 593, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 16, 27, 28 Закону України «Про заставу» необхідно визнати, що у разі переходу права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, застава не припиняє своєї дії та є дійсною для набувача відповідного рухомого майна.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет застави, набуває статусу заставодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за договором застави у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет застави. Якщо право власності на предмет застави переходить до спадкоємця фізичної особи заставодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед заставодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог заставодержателя в межах вартості предмета застави.
Отже, правила ст. 1281 ЦК України не застосовуються до зобов'язань, забезпечених заставою.
Як встановлено по справі, 29 травня 2006 року між банківською установою АКІБ «УкрСиббанк» (кредитором) та ОСОБА_4 (позичальником) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А, згідно якого останньому на умовах строковості, платності та цільового використання - придбання автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2 було надано кредит на суму 101 000,00 грн. з кінцевим строком його повернення не пізніше 29 травня 2012 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 15,5 % річних (а.с. 96-99).
За умовами вказаного Кредитного договору позичальник зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами згідно з погодженим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості (а.с. 99-100).
При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх договірних зобов'язань за цим Кредитним договором того ж дня, тобто 29.05.2006 року, між кредитором АКІБ «УкрСиббанк» та самим позичальником було укладено Договір застави транспортного засобу № 7-7М1/05-2006А, за яким ОСОБА_7 передав у заставу банку автомобіль марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2 (а.с. 101-102).
Згідно п. 1.4 вказаного Договору застави сторони домовились, що в разі невиконання заставодавцем своїх договірних зобов'язань за Кредитним договором № 7-7М1/05-2006А, заставодержатель має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також видатки по зверненню стягнення на предмет застави та його реалізацію.
Крім того, відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору застави сторони також домовилися, що право застави за цим договором виникає з моменту його підписання та припиняється лише:
- у випадку переходу до Заставодержателя права власності на предмет застави;
- у випадку примусового продажу предмету застави;
- у випадку повного виконання Заставодавцем своїх зобов'язань за Кредитним договором, забезпеченим цією заставою;
- у випадку часткового виконання Заставодацем забезпеченого заставою зобов'язання, застава зберігається в початковому обсязі.
По справі також встановлено, що в зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_4 своїх договірних зобов'язань за Кредитним договором № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2009 року було задоволено відповідний позов АКІБ «УкрСиббанк» та стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_4 та його поручителя за договором поруки від 29.05.2006 року ОСОБА_5 на користь банківської установи кредитну заборгованість за вказаним кредитним договором, що виникла станом на 26.06.2009 року, з нарахованою банком пенею за порушення позичальником своїх договірних зобов'язань у загальній сумі 89 103,26 грн. (а.с. 142-143).
Зазначене судове рішення набрало законної сили, звернене до примусового виконання, але залишилось не виконаним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, проте спадкоємці померлого свого прямого обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 1281 ЦК України, не виконали й банківську установу ПАТ «УкрСиббанк» - кредитора спадкодавця про відкриття спадщини не повідомили (а.с 104).
Спадщину після померлого ОСОБА_4 прийняла його дружина - позивачка по справі ОСОБА_3, яка 04 червня 2011 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після свого чоловіка на 1\2 частину автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2, що є предметом застави за Договором застави № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року (а.с. 105), а тому разом із правами, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, узяла на себе й усі зобов'язання останнього, в тому числі й борги спадкодавця за Кредитним договором № 7-7М1/05-2006А від 29.05.2006 року, забезпеченим заставою, що виникли на час його смерті, а також вже визначені рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2009 року (ч. 3 ст. 1231 ЦК України), за які вона відповідає перед кредитором - банківською установою на підставі ст. 1282 ЦК України в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обгрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_3 вимог про визнання відповідачів: ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» такими, що позбавлені права пред'явлення вимоги до позивачки за Договором про надання споживчого кредиту № 7-7М1/05-2006А, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 29.05.2006 року, за їх безпідставністю та правильно зазначив при цьому, що законодавством України не передбачено такого способу захисту цивільних прав, позаяк суд у будь-якому випадку не може позбавити особу (кредитора) його суб'єктивного права на пред'явлення вимоги до свого боржника.
При цьому, навіть за наявності підстав, передбачених ст. 1281 ЦК України, констатація судом самого факту втрати кредитором спадкодавця права вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, не є необхідним за позовом останніх, позаяк такі вимоги можуть бути предметом розгляду судом у разі наявності відповідного спору, ініційованого кредитором, про стягнення боргів спадкодавця з його універсальних правонаступників (спадкоємців).
Обгрнутовано суд першої інстанції відмовив і в задоволенні решти заявлених позивачкою ОСОБА_3 вимог: про припинення Договору застави транспортного засобу № 7-7М1/05-2006А, укладеного між кредитором - АКІБ «УкрСиббанк» (заставодержателем) та позичальником ОСОБА_4 (заставодавцем) 29.05.2006 року, а також щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження заставою успадкованого позивачкою легкового автомобіля марки КІА, моделі Magentis, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки будь-яких об'єктивних, належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для припинення зазначеного Договору застави, а відтак і виключення запису про предмет застави з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, позивачка та її представники до суду не представили.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_3, наведених на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, то ці доводи апелянта, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.
Таким чином, з огляду на викладене, та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: