29 травня 2013 рокум. Ужгород№ 807/213/13-а
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.
за участю сторін:
представник позивача - ОСОБА_1,
представник відповідача - Гудима В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_3 до Закарпатського обласного військового комісаріату про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_3 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатського обласного військового комісаріату (далі - Закарпатський ОВК) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивувала тим, що позивач ОСОБА_3, безперервно працювала в Закарпатському ОВК з 04.06.1990 року обіймаючи різні посади в різних його структурних підрозділах фінансово-соціального забезпечення у відповідності до записів в трудовій книжці. З грудня 1993 року отримала статус державного службовця у відповідності до Закону України «Про державну службу». 27.02.2001 року наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату №42 був присвоєний 11-й ранг державного службовця. Наказом військового комісара Закарпатського ОВК від 28.12.2012 року №242 позивачка була звільнена з роботи за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) у зв'язку із скороченням штату. Позивачка вважає, що її звільнення з роботи відбулося з порушенням діючого законодавства про працю керівництвом Закарпатського ОВК з огляду на необґрунтоване позбавлення її переважного права в залишення на роботі та не надання відповідачем пропозиції на іншу рівнозначну роботу в цій же військовій установі. Вказує на те, що звільнення працівників згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може відбуватися лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. В обґрунтування своїх переваг на залишення на роботі позивачка посилається на роз'яснення, яке викладене в листі Міністерства соціальної політики України від 21.05.12р. №80/06/187-12 «Про переважне право на залишенні на роботі», яким зазначено, що згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, критеріями для оцінки якого є: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається у відповідності до підстав, передбачених ч.2 ст.42 КЗпП України. Водночас, на підтвердження факту порушення законодавства про працю відносно її звільнення, позивачка посилається на відповідь від 19.12.12 за №5918/13-12 Національного агентства України з питань державної служби, яким вважає, що незаконність її звільнення з роботи підтверджено з огляду на безпідставність пред'явлених відповідачем вимог до її освітньо-кваліфікаційного рівня, нижчого ніж спеціаліст, магістр.
Представник позивачки підтримав змінені позовні вимоги та просив задовольнити позов з врахуванням очевидних порушень відповідачем вимог законодавства про працю.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов (а.с.24-25). Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що процедура звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатів військової установи з мотивів попередження позивачки про майбутнє звільнення за два місяця до введення в дію нового штату Закарпатського ОВК, наявності у неї нижчого рівня кваліфікації і продуктивності праці, професійних навичок та умінь, що було встановлено засіданням конкурсної комісії Закарпатського ОВК та позицією голови профспілкового комітету Первинної профспілкової організації установи, наявного підтвердження аркушем бесіди з позивачкою про її згоду на звільнення та відмови її від запропонованої керівником військової установи вакантної посади.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що Наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 28.12.2012 року №242 звільнено ОСОБА_3, начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення Закарпатського обласного військового комісаріату за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням штату (а.с. 142).
Згідно із довідкою від 14.03.2013р. №456 наданою Закарпатським ОВК середньомісячна заробітна плата позивачки перед звільненням з роботи становить 4532,78 грн. (а.с. 141).
Відповідно до ст.5 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII (далі-Закон №3723-XII) право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч.1 ст. ст.11 Закону №3723-XII державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України. ст. 30 цього Закону передбачено, що державна служба припиняється в тому числі і на загальних підставах, визначених КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Вживані у цій нормі поняття: "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться в ст. ст. 80, 104 - 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України "Про господарські товариства ".
Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).
Судом встановлено, що у відповідності до директив Міністра оборони України від 09.07.2012 року №Д-322/1/9 «Про уточнення ліміту чисельності Збройних Сил України на 2012 рік та проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2012 році», командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.07.2012р. №Д-3 «Про уточнення чисельності в Сухопутних військах Збройних Сил України на 2012 рік та проведення додаткових організаційних заходів у сухопутних військах Збройних Сил України в 2012 році», командувача Західного оперативного командування від 02.08.2012 р. №Д-11/17/61 «Про уточнення ліміту чисельності у військових частинах та установах Західного оперативного командування на 2012 рік та проведення додаткових організаційних заходів у військових частинах та установах Західного оперативного командування в 2012 році» Закарпатський ОВК з 29 грудня 2012 року перейшов на новий штат. У відповідності до введеного штату відділ фінансового забезпечення та відділ соціального забезпечення установи ліквідовувалися шляхом їх об'єднання та зменшення загальної чисельності працівників цих відділів з 13 посад до 7 (а.с. 159-163).
08.10.2012 року позивачку було попереджено про наступне вивільнення з займаної посади у зв'язку із скороченням штатів, про свідчить особистий підпис позивачки у попередженні персоналу працівників Закарпатського ОВК від 08.10.2012 року №1441 за порядковим номером 59 (а.с.27-28).
Відповідності до ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Відповідач як на доказ пропозиції позивачеві іншої роботи посилається на рапорт від 28.12.2012р. за вх..№813 (а.с. 38) одного із військовослужбовців на ім'я військового комісара Закарпатського ОВК, який на його думку констатує факт відмови позивачки від запропонованої вакантної посади провідного спеціаліста відділення особового складу ОВК.
Разом з тим, враховуючи доводи представника позивачки та додані на їх підтвердження письмові докази суд приходить до переконання що зазначена пропозиція відповідачем зайняти вакантну посаду позивачкою була здійснена з порушенням встановленого строку для здійснення такої, а саме пропозиція не надавалася одночасно з попередженням про звільнення та в період з 08.10.2012р. до 28.10.2012 р., як передбачає ч.3 ст.49-2 КЗпП України, натомість надана безпосередньо в день звільнення.
Крім того судом встановлено, що запропонована посада провідного спеціаліста відділення особового складу ОВК на момент проведення організаційних заходів в Закарпатському ОВК не була вакантною, про що свідчать висновки засідання конкурсної комісії Закарпатського ОВК від 31.10.12р. за протоколом №1 (а.с.29-34), якими визначено, що комісія вирішила рекомендувати до призначення на посади в новому штаті (штат 03/541) нижчезазначених працівників ЗС України, зокрема п. 5 (а.с. 34) в відділення особового складу на посаду провідного спеціаліста - працівника ЗС України ОСОБА_4 Відповідно, зазначений висновок про зайнятість посади, яка була запропонована позивачці підтверджується Звітом за формою №3-ПН про наявність вакансій станом на 29.12.2012 року, наданого відповідачем в Ужгородський міський центр зайнятості від 29.12.2012р. за №1921 (а.с. 175), де зазначена запропонована посада відсутня як вакантна.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.13 року позивачка звернулася зі скаргою на адресу Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, щодо перевірки законності звільнення її з роботи.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Територіальною державною Інспекцією з питань праці у Закарпатській області був складений акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №07-01-017/0053 від 12.02.2013р. (а.с. 49-71), яким встановлено ряд порушень Закарпатським ОВК законодавства про працю при звільненні ОСОБА_3 Так, Інспекцією встановлено, що відповідачем була створена конкурсна комісія, яка 31.10.12 р. протоколом №1 визнала відсутність переважного права у позивачки залишення на роботі з причин наявності у неї середньо-спеціальної освіти та перебування її у період 2011-2012 років на лікарняному протягом семі днів. Оцінюючи критерії, за якими комісія ОВК визначала переваги працівників для залишення на роботі, Інспекція пришла до висновку про необґрунтоване позбавлення переважного права позивачки в трудових відносинах із Закарпатським ОВК. Окрім того, Інспекція встановила, що наявність у позивачки середньої-спеціальної освіти не є перешкодою для праці позивачки на посаді державного службовця, що було безпідставно взято за основу комісією Закарпатського ОВК згідно із наказом МО України №599 від 03.10.2005 року, як такого, що не встановлює кваліфікаційних вимог до працівників та не є нормативним документом з огляду на відсутність його реєстрації в Міністерстві юстиції України. Також, Інспекція визнала безпідставність встановлення рівня продуктивності працівників за ознакою лише перебування їх на амбулаторному лікуванні та факт порушення відповідачем законодавства про працю з питань не встановлення ним переліку переваг у їх послідовності, визначених ч.2 ст.42 КЗпП України.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що конкурсна комісія Закарпатського ОВК за результатом вивчення матеріалів, заслухання пояснень та пропозицій начальників відділів, відділень, служб та голови профспілкового комітету, провівши порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників щодо вивчення переважого права на залишення на роботі при вивільненні працівників Збройних Сил України, врахувавши наявність у запропонованих кандидатів на посади високого рівня кваліфікації і продуктивності праці, відповідного рівня освіти, професійних навичок та умінь прийшла до висновку не розглядати кандидатуру позивачки для призначення на посади в новому штаті у зв'язку з наявністю в неї нижчих рівня кваліфікації і продуктивності праці, а також відповідних особистих професійних навичок та умінь.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема особовою справою позивача, що остання за час її роботи характеризувалася винятково позитивно, за наслідками атестації відповідала займаній посаді та неодноразово заохочувалася за бездоганне та сумлінне виконання своїх посадових обов'язків, що підтверджується записами в її трудовій книжці.
Окрім того, за змістом документів особової справи державного службовця позивачки, суд констатує про відсутність будь-яких дисциплінарних покарань у неї на підставі відсутності записів про це в графі розділу V особової картки «Дисциплінарна відповідальність (а.с. 75).
За таких обставин, суд погоджується з доводами представника позивачки щодо позитивної характеристики позивачки за весь період проходження нею державної служби з огляду на:
- службові характеристики (а.с. 82,100,107,117,) з висновками: займаній посаді відповідає;
- атестаційні листи з рішеннями від 01.07.97р. (а.с. 89), від 04.05.2001р. (а.с. 92), від 2004р. (а.с. 101), від 23.07.2007р. (а.с. 108), від 2010р. (а.с. 118): займаній посаді відповідає;
- бланки щорічної оцінки виконання державним службовцем посадових обов'язків від 28.12.02р. (а.с. 95), від 30.12.03р. (а.с. 99), від 25.11.04р. (а.с. 102), від 10.12.05р. (а.с. 103), від 15.11.06р. (а.с. 104), від 09.11.07р. (а.с. 113), від 30.10.08р. (а.с. 114), від 2009р. (а.с. 116), від 15.12.10р. (а.с. 119), від 2011р. (а.с. 120) з висновками в графі 3 про те, що позивачка займаній посаді відповідає.
Як вбачається з рапорту підполковника ОСОБА_5 (а.с. 35), відносно його погляду на кандидатів працівників у новостворений відділ фінансового та соціального забезпечення, такий слугував підставою рішенню комісії про відмову позивачці щодо розгляду її кандидатури в новому штаті Закарпатського ОВК.
Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено поясненням представника відповідача на момент подачі вищевказаного рапорту ОСОБА_5 був начальником відділу соціального забезпечення і не мав повноважень на оцінку діяльності працівників відділу фінансового забезпечення у якому працювала позивачка з причин відсутності підлеглості йому останніх. Окрім того, даним рапортом військовослужбовець виставляє вимоги до майбутніх посад та рівень освіти, рівень знань комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, рівень професійних знань в сфері бухгалтерського та фінансового обліку, не маючи у підпорядкуванні спеціалістів бухгалтерського та фінансового обліку та особисто очолюючи на тої час відділ соціального забезпечення. Зокрема, проаналізувавши зміст посадової інструкції (а.с. 157-158), яка надана відповідачем на вимогу суду, ряд критеріїв вказаних в рапорті ОСОБА_5 не узгоджуються із змістом службового документа, а тому зазначені доводи представника відповідача суд відхиляє.
Разом з тим, відносно уточненої позовної вимоги позивачки про встановлення судом контролю за виконанням судового рішення у встановлений строк, то суд приходить до переконання,що в задоволення в цієї частині вимоги позивачки слід відмовити, оскільки в силу приписів ч.1 ст.267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, втім суд не вбачає такої необхідності з огляду на обставини даної справи.
Крім того, не підлягає до задоволення і інша частина уточненої вимоги адміністративного позову стосовно зобов'язання Закарпатського обласного військового комісаріату поновити ОСОБА_3 на державній службі в відділ фінансового та соціального забезпечення Закарпатського ОВК за відповідною професією та спеціальністю, яку ОСОБА_3 обіймала до звільнення.
Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9, працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Вказані правила застосовуються і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство (у даному випадку відділ), та працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. Виходячи з наведеного та в зв'язку зі скасуванням оскаржуваного наказу ОСОБА_3 підлягає поновленню саме на посаду начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення Закарпатського обласного військового комісаріату, з якої вона була звільнена (незалежно від наявності чи відсутності вказаної посади станом на час прийняття судового рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, та питання щодо поновлення на рівноцінній посаді, що є наявною після проведеного скорочення (оскільки відсутня посада на яку поновлюється позивач за рішенням суду) - може бути розглянуто та вирішено виключно в зазначеному порядку.
За правилами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній, а не іншій роботі.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
За таких обставин суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення позивача з займаної посади (29 грудня 2012 року) по дату винесення судового рішення (29 травня 2013 року).
Згідно довідки від 14.03.2013 року №456 середньомісячна заробітна плата позивача становить 4532,78 грн. ( а.с. 141).
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Виходячи з наведеного, постанова в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за місяць підлягає до негайного виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивачки, відповідач суду не надав. Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його дій при прийнятті рішення про звільнення позивачки.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів суд приходить до переконання про протиправність дій відповідача, а відтак, правомірність звернення позивачки до суду із зазначеним адміністративним позовом. Заперечення відповідача проти задоволення даного позову спростовані в судовому засіданні, а тому заявлені позивачкою позовні вимоги відповідають вимогам закону, підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим суд приходить до переконання, що даний адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат позивача, судові витрати у справі не стягуються.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 104-107, 160-163, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Уточнений позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 28 наказу військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 28.12.2012 року № 242 в частині звільнення працівника Збройних Сил України ОСОБА_3, начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення Закарпатського обласного військового комісаріату за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.
Поновити на державній службі ОСОБА_3 на посаді начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення Закарпатського обласного військового комісаріату.
Стягнути з Закарпатського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2012 року по 29 травня 2013 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення Закарпатського обласного військового комісаріату та в частині стягнення з Закарпатського обласного військового комісаріату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць виходячи з середньомісячної заробітної плати 4532,78 грн.
В решті уточнених позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя М.М. Луцович