28 листопада 2006 р.
№ 2-11/7708-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
Миронюк К.Г. -(дор. № 41/06 від 20.11.2006)
- відповідача
Каратеев Л.І. -(№ 22/06 від 21.02.2006)
Шелкович Є.В. -(дор. № 106/06 від 21.11.2006)
розглянув касаційну скаргу
ТОВ «Інфлот-Універсал»
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.09.2006
у справі
№ 2-11/7708-2006 господарського суду АР Крим
за позовом
ДП «Державна морська лоцманська служба»
до
ТОВ «Інфлот-Універсал»
про
Стягнення заборгованості
Рішенням господарського суду АР Крим від 14.07.2006 (суддя А.Цикуренко) в позові відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тими обставинами, що відповідач вчинив правочин не від свого імені, а від імені особи, яку він представляє, внаслідок чого правовідносини виникають між особою, яку він представляє та третьою особою. Відповідно з цим, правочин вчинений представником створює, змінює, припиняє права та обов'язки саме у особи, яку він представляє. Зазначене кореспондується з приписами ст. 295 ГК України, ст. 118 Кодексу торгівельного мореплавства України.
У зв'язку із зазначеним суд не розглядає договір № 33/06-КФ від 22.12.2005 як укладений відповідачем стосовне себе особисто, а відтак позовні вимоги щодо стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.
Згідно п. 20 Наказу Мінтранспорту України № 214 від 27.07.96 за лоцманське проведення суден, що прямують транзитом Керч-Єнікальським каналом, лоцманський збір справляється за ставками, вказаними в цьому пункті.
Згідно з п. 28 цього наказу збір за послуги служби регулювання руху суден справляється при кожному вході в порт, виході з порту, а також за кожен транзитний прохід каналом.
Позивачем здійснено направлення рахунків відповідачу для сплати наданих послуг в яких міститься розрахунок вартості наданих послуг, знижка, сума овертайма, сума без ПДВ, сума ПДВ, сума з ПДВ.
Аналіз приписів п. 4.1 ст. 4, п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», з врахуванням норм Конвенції ООН з морського права (ратифікована Законом № 728-XIV від 03.06.99), дозволили суду дійти висновку, що в даному випадку, крім оплати за конкретну послугу, судновласники іноземних суден не повинні сплачувати непрямий податок (ПДВ), оскільки це суперечить Конвенції по морському праву.
З огляду на приписи п.п. 2 п. 4 ст. 5, ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№ 15-93 від 19.02.2003 вимоги щодо сплати пені та штрафу в іноземній валюті можуть бути пред'явленні лише судновласнику, а отже задоволенню не підлягають.
Клопотання позивача подане в порядку ст. 24 ГПК України про залучення до участі у справі інших відповідачів судом відхилено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 (судді: Г.Прокопанич, В.Гонтарь, Ю.Борисова) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково.
Апеляційна постанова вмотивована приписами ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та тими обставинами, що у спірному випадку договір укладено від імені ТОВ «Інфлот-Універсал», і, не зважаючи на посилання у тексті на те, що агент діє від імені судновласника, зобов'язаною стороною за договором є саме «агент».
Зазначений Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.
За таких обставин правових підстав для відмови в позові в частині стягнення основного боргу -плати за надані послуги не вбачається.
Також хибними апеляційна інстанція вважає висновки про відмову в позові щодо стягнення пені та штрафу.
З аналізу приписів ст.ст. 230, 231 ГК України з врахуванням п. 5.3 договору апеляційна інстанція дійшла висновку, що відповідач повинен нести відповідальність за порушення зобов'язання, встановлену законом і договором.
Нарахування та вимога про стягнення пені і штрафу в іноземній валюті також не суперечить законодавству, оскільки чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Відповідач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін як законне і обгрунтоване.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.116 Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ України) в морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надати послуги в галузі торговельного мореплавства. Права та обов'язки морського агента виписані положенням ст.117 цього кодексу.
Звичайні повноваження морського агента можуть бути обмежені судновласником, однак, і за таких обставин будь-яка угода, укладена ним (морським агентом) з третьою особою, яка діяла добросовісно, є дійсною та обов'язковою для довірителя якщо тільки третій особі не було відомо про таке обмеження (ст.118 КТМ України).
З аналізу наведених норм вбачається, що правовідносини з морського агентування врегульовані Кодексом торговельного мореплавства. Морські агенти діють на підставі договору морського агентування.
Морський агент надає послуги судновласнику шляхом реалізації функцій, покладених на нього законом або договором і тому виступає як самостійний суб'єкт у правовідносинах з третіми особами.
Як вбачається із умов укладеного між сторонами договору № 33/06-КФ від 22.12.2005 відповідач взяв на себе власні зобов'язання, зокрема, щодо повної матеріальної відповідальності за повноту та своєчасність оплати наданих послуг (п. 5.4 договору).
Зазначений договір є чинним, ніким не оспорений, не визнаний у встановленому порядку недійсним.
За таких обставин господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення обов'язку здійснити розрахунок за отримані послуги на відповідача.
П. 5.3 договору передбачено, що у разі порушення агентом взятих на себе за цим договором зобов'язань агент несе відповідальність, передбачену частиною другою ст. 231 ГК України.
За таких обставин відповідач повинен нести відповідальність за порушення договору встановлену законом і договором.
Та обставина, що відповідач діє від імені та за дорученням судновласника не звільняє його від взятих на себе за договором зобов'язань та від відповідальності за порушення взятих зобов'язань. Апеляційна інстанція обґрунтовано зазначила, що стороною договору є відповідач, а не судновласник, що прямо вбачається з умов договору, який і повинен нести відповідальність за наслідки порушення умов договору.
Предметом агентського договору згідно з частиною першою ст. 297 ГК України визнається надання послуг в укладенні угод чи сприянні їх укладенню.
Відповідно до частини другої ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів.
Виходячи з наведеного до агентського договору можуть бути включені умови про надання послуг, що виходять за межі ст. 295-305 ГК України.
Надання таких послуг регулюється ст.ст. 901-907 ЦК України, а також ст.ст. 116-119 Кодексу торгівельного мореплавства, які передбачають укладення договорів морського агентування, що встановлюють обов'язки агента надавати послуги не тільки щодо укладення угод чи сприяння в їх укладенні, а й щодо надання інших послуг, зокрема здійснення розрахунків за лоцманські послуги, надані судновласникам нерезидентам.
Відповідно до ст. 26 Конвенції ООН з морського права 1982 року, ратифікованої Законом України № 728-XIV від 03.06.99, іноземне судно, що проходить через територіальне море, може обкладатися тільки зборами в оплату за конкретні послуги, надані такому судну.
Відповідно до ст. 127 згаданої Конвенції транзитний рух не підлягає обкладенню жодним митом і податками або іншими зборами, за винятком зборів, що стягуються за конкретні послуги, надані у зв'язку з таким рухом.
За таких обставин господарські суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав включення до вартості наданих послуг суми податку на додану вартість, оскільки це суперечить нормам міжнародного права, тому відмова в позовних вимогах в цій частині правомірна.
За змістом ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю № 15-93 від 19.02.93 визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.
Існуючі у чинному законодавстві обмеження стосуються виключно використання іноземної валюти в якості платіжного засобу між резидентами, разом з тим нормами чинного законодавства не заборонено вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
За таких обставин касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційною інстанцією правильно застосовано норми чинного матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін, постановлена у справі апеляційна постанова відповідає цим нормам і підстав для її скасування не має.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України,
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 у справі № 2-11/7708-2006 господарського суду АР Крим залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун