27 травня 2013 року Справа №810/2095/13-а
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.,
., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом товариства з обмежнною відповідальністю «СБ Вікторія»
до Бориспільської об?єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ТОВ «СБ Вікторія» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №№0043022220 та 0043032220 від 28.12.2012 р., з підстав хибності висновків перевірки податкового органу про недійсність (нікчемність) правочинів з ТОВ «Карбонові Технології»; відсутності зазначених в акті порушень податкового законодавства щодо завищення податкового кредиту; невідповідності висновків перевірки і оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам законодавства щодо формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, наданим до перевірки документам первинного бухгалтерського і податкового обліку.
Дослідивши подані документи та матеріали судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Карбонові Технології» за вересень 2011 р.,оформлену актом від 10.12.2012 р.№585/22-2/36178602.
В акті зазначено про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, ч.1 ст.203, 215 ЦКУ, ч.1 ст.207 ГК України, в результаті чого було завищено обсяги задекларованого податкового кредиту у сумі 45 343,67 грн. та занижено суму податку на прибуток у розмірі 52 145,22 грн.
На думку податкового органу, порушення полягає в тому, що позивач проводив фінансово-господарську діяльність з ТОВ «Карбонові Технології» на підставі договору №010911/2 від 01.09.2011 р. про надання рекламних послуг за відсутності економічного змісту такого договору, контраґент позивача неправомірно збільшив свої податкові зобов'язання з ПДВ на 45 343,67 грн., а ТОВ «СБ Вікторія» віднесло вказану суму нарахованого ПДВ до складу податкового кредиту за вересень 2011р. та порушило порядок визначення витрат, що обліковуються при обчисленні об?єкта оподаткування за III квартал 2011 р., що мало своїм наслідком заниження суми податку на прибуток у розмірі 52 145,22 грн.
За висновком відповідача, збільшення позивачем податкового кредиту та формування витрат підприємства є неправомірним з огляду на те, що ТОВ «СБ Вікторія» діяло без належної обачності і йому мало бути відомо фактичний та адміністративно-майновий стан ТОВ «Карбонові Технології», умови ведення цим підприємством господарської діяльності та порушення, які допускались цим підприємством. Тобто, діяльність ТОВ «СБ Вікторія» була спрямована на здійснення операцій, пов?язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контраґентом, який не виконував своїх податкових зобов?язань.
Встановлено, що на підставі даного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.12.2012 р. №0043022220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 68015,50 грн. (у т.ч.: 45343,67 грн. - основний платіж; 22671,83 грн.-штрафні (фінансові) санкції) та №0043032220, яким визначено грошове зобов?язання з податку на прибуток у розмірі 52145,22 грн.
Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів та стосуються правомірності податкового повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов'язань.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2). Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до норм Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконання робіт, надання послуг (п.138.4 ст.138 ПК України); інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснюються, з урахуванням окремих особливостей (п.138.5 ст.138 ПК України). Тобто діє принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. До складу собівартості, відповідно до Податкового кодексу, включаються всі витрати, які прямо пов'язані із виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, тоді як в бухгалтерському обліку, відповідно до П(С)БО 16, у виробничу собівартість включаються змінні загальновиробничі і постійні розподілені загальновиробничі витрати. Відповідно до нових правил податкового обліку всі загальновиробничі витрати будуть обліковуватись у складі «інших витрат».
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.
За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваної господарської операції, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів. Посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Стосовно тверджень податкового органу щодо нереального характеру господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Карбонові Технології», суд зазначає, що згідно умов договору №010911/2 про надання рекламних послуг від 01.09.2011 р., протягом дії договору з боку ТОВ «Карбонові Технології» (рекламістом) надавалися, а Позивачем (Рекламодавцем) приймалися та оплачувалися послуги з розповсюдження рекламної інформації про ресурс, спрямовані на залучення нових контактів та поширення інформації щодо бренду компані. Об?єктом реклами був інтернет ресурс компанії ТОВ «СБ Вікторія». Сума наданих Позивачу у вересні 2011 р. послуг з проведення реклами складала 226718,33 грн. Надання послуг підтверджується: актом здачі- прийняття виконаних послуг №93008 від 30.09.2011 р.; виписками по особовому рахунку позивача; податковими деклараціями з податку на прибуток за II- III квартали 2011 р. від 08.11.2011 р. Всі представлені документи складені належним чином, дані документів не суперечать одне одному та узгоджуються з характером проведеної господарської операції.
Суд вважає за можливе прийняти до уваги вказані письмові докази позивача як такі, що підтверджують фактичність виконання ТОВ «Карбонові Технології» взятих на себе зобов'язань, оскільки суб'єктом владних повноважень - податковим органом під час проведення перевірки не було зазначено жодних обґрунтованих заперечень щодо належності даних документів.
Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку гос-подарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господар-ської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, формування податкового кредиту з ПДВ та валоових витрат обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.
До перевірки і до суду позивач надав засвідчені копії первинних та податкових документів , про які судом зазначалось вище.
Як встановлено судом, господарський договір №010911/2 від 01.09.2011 р. в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, а його умови не суперечать чинному національному законодавству та не порушують публічних інтересів держави і суспільства, тому відсутні законні підстави вважати даний правочин нікчемним згідно із ст. 215, 228 ЦК України. Акти наданих послуг та податкові накладні належно оформлені, не суперечать між собою та відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і п. 201.1 ст. 201 ПК, а податкові накладні виписані ТОВ "Карбонові Технології», що на час складення було зареєстрованим платником ПДВ (свідоцтво від 29.06.2010 р. №100290381) анульоване лише у червні 2012 р., та згідно з п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України вправі було виписувати, які відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК відображені позивачем у порядку, визначеному п. 201.10 ст. 201 ПК України є законною підставою для віднесення позивачем відповідних сум податку до складу податкового кредиту та формування витрат, згідно ст.138 ПК України.
Відповідач в ході перевірки не встановив, в акті не зазначив і до суду не надав належних доказів недійсності, підробки поданих до перевірки і до суду документів, на підставі яких ним сформовано дані податкового обліку по операціям з ТОВ «Карбонові Технології», чи внесення до цих документів недостовірних відомостей, тому достатніх підстав не враховувати зазначені первинні документи у відповідача і в суду немає.
Таким чином, зазначені документи є належними і допустимими доказами по справі, які не були спростованими відповідачем та відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44, ст.ст. 198, 201 ПК є достатнім документальним підтвердженням придбання послуг як об'єкта оподаткування ПДВ, а також правильності обчислення і повноти нарахування та сплати ПДВ, формування витрат підприємства.
Відсутність первинних документів, обов'язок ведення яких визначено законодавством, їх недостатність або невідповідність вимогам законодавства України перевіркою не встановлено. Також перевіркою не встановлено і відповідачем не заперечується мета придбання та пов'язаність придбаних позивачем послуг з його господарською діяльністю.
Також, слід врахувати, що відповідно до ПК право платника на віднесення нарахованих сум ПДВ до податкового кредиту кореспондується з обов'язком постачальника товарів/послуг включити відповідні суми ПДВ до податкових зобов'язань відповідного звітного періоду. Як вбачається зі змісту акта перевірки, за наслідками здійснення господарських операцій з поставки позивачу рекламних послуг у квітні 2011р.
Враховуючи придбання позивачем у ТОВ «Карбонові Технології» рекламних послуг, беручи до уваги надані позивачем належно оформлені первинні документи і податкові накладні та згідно наведених вище приписів ПК, суд дійшов висновку, що протягом квітня 2011р. позивач отримав право на податковий кредит в сумі 45 343,67 грн. по операціям з ТОВ «Карбонові Технології», а тому віднесення позивачем вказаної суми ПДВ до складу податкового кредиту є правомірним і спростовує висновок перевірки про протилежне.
Висновки перевірки не спростовують встановлених судом обставин, з якими закон пов'язує виникнення у позивача права на формування валових витрат. Зокрема, ТОВ «СБ Вікторія» за III квартал 2011 р. задекларувало витрати, що враховуються при обчисленні об?єкта оподаткування у сумі 2 377 271, 00 грн. З огляду на те, що транзитним актом перевірки Печерської ДПІ м. Києва від 22.10.2012 р. №3373/22-4/37144663 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Карбонові Технології» та на встановлення податковим органом факту недекларування контаґентами ТОВ «Карбонові Технології» - ТОВ «ЗАХІД УА», ТОВ «РЕМО», ПП «БЕСТ ТАЙМ» податкових зобов?язань по операціях з ТОВ «Карбонові Технології», що поставка товарів по укладених між цими підприємствами договорами не відбувалась, а вдтак податковий орган дійшов висновку про нікчемність цих правочинів та неправомірне віднесення ТОВ «СБ Вікторія» матеріальних витрат по угоді з ТОВ «Карбонові Технології».
Однак. в порушення п. 83.1 ст. 83 ПК України, дані твердження зазначені відповідачем без належних і достатніх матеріалів, які достовірно підтверджували відповідні юридичні факти і могли бути підставою для висновків про недійсність (нікчемність) правочину, а також не відповідають змісту ст.ст. 204, 215, 216, 228, 234 ЦК, ст.ст. 207, 208 ГК України і не можуть бути підставою для висновків заниження податкових зобов'язань. Наявність транзитного акта іншого податкового органу не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки цивільний закон таких підстав не встановлює. Відсутність юридичної особи за своїм місцезнаходженням не вказує на спрямованість правочинів на заволодіння коштами (майном) держави, не свідчить про відсутність господарських операцій і не спростовує правове значення складених за такими операціями первинних бухгалтерських та податкових документів. Судження перевіряючих не підтверджуються відповідними доказами, ґрунтуються на припущеннях та суперечать наявним первинним документам, тому такі судження не можуть братися до уваги.
Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Карбонові Технології», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Вищевказана позиція адміністративного суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «СБ Вікторія», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів. Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.12.2012 р. №0043022220 та 003032220.
Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ "СБ Вікторія" суму сплаченого судового збору у розмірі 1201,61 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Брагіна О.Є.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 травня 2013 р.