Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" травня 2013 р.Справа № 913/576/13-г
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Приватного підприємства "Золоте руно", м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Державна податкова інспекція у м.Сєверодонецьку Луганської області Державної податкової служби, м.Сєверодонецьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехноопт", м.Харків
про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Цимбалюка О.В. (довіреність №б/н від 12 березня 2013 року)
відповідача - Кравцова І.В. (довіреність №б/н від 01 лютого 2013 року)
третьої особи - не з'явився
Позивач, Приватне підприємство "Золоте руно", звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу №527 від 27 травня 2011 року (далі - Договір) недійсним, який було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехноопт" (Відповідачем). Також Позивач просив суд визнати всі первинні документи, які підтверджують здійснення сторонами господарських операцій за вказаним договором такими, що не мають силу первинних документів. Заявлену вимогу обґрунтовував тим, що Відповідачем було укладено спірний договір з порушенням господарської компетенції, та тим, що спірний договір суперечить законодавству України щодо якості товару. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 22 лютого 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 березня 2013 року.
14 березня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію господарського суду Луганської області супровідним листом (вх.№912) відзив на позов. У наданому відзиві Відповідач посилався на те, що відсутність у Позивача документального підтвердження про особу керівника підприємства не є підставою для визнання угоди недійсною. Спірний договір виконаний сторонами у повному обсязі, і документи на його виконання свідчать про його схвалення згідно із ст.24 Цивільного кодексу України. Вказував на те, що Позивач не мав претензій щодо якості або виконання інших умов договору. Щодо інших доводів Позивача, Відповідач зазначив, що орендував приміщення під офіс і складські приміщення для виконання договору. Будь-які підстави для визнання його недійсності відсутні. Також, Відповідачем було надано витребувані судом документи, на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
Також, 14 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію господарського суду Луганської області супровідним листом (вх.№915) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог та акт Державної податкової інспекції у м.Сєверодонецьку Луганської області Державної податкової служби №11/22/30319202 від 08 січня 2013 року про результати планової виїзної перевірки свого підприємства (далі - Акт). В Акті зазначено щодо спірного договору, що відповідач не знаходиться за юридичною адресою, не має кваліфікованого персоналу, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, тобто не веде фінансово-господарської діяльності.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 14 березня 2013 року було відкладено розгляд справи на 28 березня 2013 року.
28 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію господарського суду Луганської області супровідним листом (вх.№1478) документи, які посвідчують якість товару, отриманого від Відповідача за спірним договором. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 28 березня 2013 року було відкладено розгляд справи на 04 квітня 2013 року.
04 квітня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію господарського суду Луганської області супровідним листом (вх.№912) документи, які підтверджують оплату товару. Судом було досліджено відповідні документи та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 04 квітня 2013 року матеріали справи №913/576/13-г були направлені за територіальною підсудністю на розгляд до господарського суду Харківської області, в порядку ст.17 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 квітня 2013 року було прийнято вищевказану справу та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 травня 2013 року. Також, відповідною ухвалою було залучено до участі у справі Державну податкову інспекцію у м.Сєверодонецьку Луганської області Державної податкової служби в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача.
23 травня 2013 року третя особа надала через канцелярію суду супровідним листом (вх.№283) витребувані судом письмові пояснення по суті даного спору. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.
28 травня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№19296) довідку про його поточні рахунки та копію ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року по справі №2а-16723/11/2070. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
Також, 28 травня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№19295) витребувані судом документи, на підтвердження своєї позиції. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 28 травня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 28 травня 2013 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.
Третя особа у відкрите судове засідання 28 травня 2013 року свого представника не направила. Про причини неявки суд не повідомила. Про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 25 квітня 2013 року.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі третьої особи.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, встановив наступне.
27 травня 2011 року між Приватним підприємством "Золоте руно" (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехноопт" (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №527 (далі-Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов"язався передати у власність товар, а позивач зобов"язався прийняти та своєчасно оплатити його на умовах визначених договором. Кількість, назва, вартість та інші індивідуальні особливості товару зазначаються в рахунках-фактурах.
Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками, наявність печатки підприємства засвідчує наявність згоди сторін щодо укладення договору.
Предметом спірного договору є постачання будівельних матеріалів та господарчих товарів. Транспортування товару здійснюється за рахунок покупця шляхом самовивозу зі складу продавця. Обсяг постачання - загальна сума по рахунках-фактурах до Договору. Відповідно до п.4.3 Договору, передбачена безготівкова форма розрахунків.
Західною МДПІ (ДПІ У Жовтневому р-ні м.Харкова) було складено акти на Відповідача про неможливість документального підтвердження господарських відносин з його контрагентами, які Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012р. по справі №2а-16723/11/2070 визнані такими, що були складені з порушенням вимог чинного законодавства.
На основі вищезазначених актів МДПІ було складено акт ДПІ у м.Сєверодонецьку Луганської області стосовно спірного договору.
Свої позовні вимоги Позивач фактично обґрунтовує цими актами ДПІ, а оскільки акти МДПІ визнані такими, що були складені з порушенням вимог чинного законодавства, набравшим законної сили рішенням суду, то вони не можуть бути належними і допустимими доказами по цій справі.
Сторонами надано первинну документацію до спірного договору, яка відповідає вимогам чинного законодавства та з якої вбачається, що сторони виконували умови цього договору.
Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.
У відповідності до п.1 ст.626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що у відповідності до ст.173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Вимогами ст.204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Відповідно з положеннями ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення у передбачений законом або договором спосіб, зокрема, одним із них є визнання правочину недійсним. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину, дефекти (недотримання) форми, дефекти суб'єктного складу, дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, (а) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (б) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (в) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно із ч.1 ст.218 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Пунктом 3 ст.215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Твердження позивача про недійсність договору у зв"язку з відсутністю у договорі прямої вказівки щодо вимог до якості товару є безпідставним, оскільки згідно чинного законодавства цивільно-правовий договір визначається тим, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.
Свобода договору також має такі складові: 1)свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань; 2) свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК); 3) вільний вибір контрагента за договором, крім обмежень, передбачених чинним законодавством; 4) вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, суд, визнав позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підтверджуються наданими суду доказами та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за Позивачем.
Керуючись ст.ст.6,8,19,124,129 Конституції України, ст.ст.16, 203, 204, 215, 216, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 03.06.2013 р.
Суддя Аріт К.В.
Справа №913/576/13