"29" травня 2013 р. м. Київ К-7583/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючий,
Кобилянський М.Г.,
Юрченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Петровської районної державної адміністрації Кіровоградської області на постанову Петровського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Петровської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення щорічної грошової допомоги,
У січні 2008 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом. Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2000-2007 роки утворилась заборгованість в сумі 10 476,50 грн., яку просив стягнути.
Постановою Петровського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2009 року, позов задоволено частково: зобов'язано сплатити 2 100 грн. недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії і на підставі статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку за 2000-2002 роки сплачено 53,40 грн., за 2003-2005 роки - по 26,70 грн. щорічно, за 2006-2007 роки - по 100 грн. щорічно.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суд з позовними вимогами за 2000-2006 роки у зв'язку з чим в цій частині відмовлено у задоволенні позову, а сума допомоги на оздоровлення за 2007 рік неправомірно сплачено в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №562 від 12 липня 2005 року.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.
Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не Постановами Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.
До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суб'єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.
Отже, розмір сплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у серпні 2007 року не відповідав вимогам закону, чинного на день здійснення таких виплат і судові рішення у цій частині є законним та обґрунтованими.
Суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про порушення прав позивача при сплаті щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни встановлено, що адміністратив ний позов може бути подано в межах строку звер нення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими зако нами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, сво бод та інте ресів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встанов лено інше, обчи слюється з дня, коли особа дізналася або повинна була діз натися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом (частина друга).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на застосуванні статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. У зв'язку з тим, що позивач звернувся до суду у січні 2008 року з позовними вимогами за 2000-2007 роки, судом обґрунтовано відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення грошової допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення не вбачається
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Петровської районної державної адміністрації Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Петровського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2009 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/