05 березня 2009 р.
№ 14/122
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
Державного комунального підприємства "Магазин "Ландиш"
на постанову
від 15.12.08 Донецького апеляційного господарського суду
у цивільній справі
№ 14/122 господарського суду Донецької області
за позовом
КП "Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька"
до
Державного комунального підприємства "Магазин "Ландиш"
про
стягнення 130106,63 грн., розірвання договору та спонукання виконати дії
Подана касаційна скарга б/н від 14.01.09 не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України та підлягає поверненню з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Згідно ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується в доход державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Порядок і розмір сплати державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито».
Згідно підпункту “г» пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
При цьому, підпунктом “а» пункту 2 зазначеного декрету в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. (чинній з 31.03.2005 р.) передбачено, що державне мито із позовних заяв майнового характеру сплачується в розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином скаржник мав сплатити державне мито в сумі 650,53 грн, але сплатив лише 327,33 грн.
Окрім цього , відповідно до ст.3 п. “г» Декрету КМ України державне мито сплачується із касаційних скарг на рішення та постанови в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції. Сума державного мита із позовних заяв немайнового характеру встановлена п. “б» ст.3 зазначеного Декрету і становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, за вимогою немайнового характеру скаржник за мав сплатити державне мито в сумі 42, 50 грн.
Враховуючи викладене, наданий до касаційної скарги платіжний документ №2 від 09.01.09 про сплату 327,33 грн. не може бути належним доказом сплати державного мита у встановленому розмірі.
Після усунення зазначених недоліків скаржник не позбавлений права знов звернутися з належно оформленою касаційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 86, п. 4 ст.1113 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Магазин "Ландиш" на постанову від 15.12.08 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 14/122 повернути заявнику, а справу -до господарського суду Донецької області.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є Чернов
В.Цвігун