печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9272/13-а
Категорія 98
01 червня 2013 року cуддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., розглянувши одноособово, у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі вповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення в виплату пенсії за віком за межі України та зобов'язати відповідачів (Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області) прийняти необхідні документи для призначення пенсії за віком та призначити і виплачувати пенсію за віком з 22 серпня 2012 року за межі України.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що з 1967 по 1969 роки служив в Радянській армії, працював на підприємствах України до липня 1990 року, його загальний трудовий стаж в Україні складає 20 років. 01.01.1991 року він виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, до виїзду він проживав за адресою: АДРЕСА_1.
22 серпня 2012 року позивач звертався до Правління Пенсійного Фонду України із заявами про призначення та виплату йому пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, а 15 жовтня 2012 року отримав відповідь.
Відповідачі - направили до суду письмові заперечення, в яких зазначили, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на ту обставину, що у них відсутні правові підстави для призначення та виплати пенсії за віком особі, яка проживає за кордоном.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачами обставини, дослідивши матеріали справи, керуючись ч. 4 ст. 183-2 КАС України, вважаю достатніми підстави для прийняття рішення в скороченому провадженні без проведення судового засідання.
Так, у позовній заяві позивач ОСОБА_1, посилається на те, що з 1967 по 1969 роки служив в Радянській армії, працював на підприємствах України до липня 1990 року, його загальний трудовий стаж в Україні складає 20 років. 01.01.1991 року він виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, до виїзду він проживав за адресою: АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що 22 серпня 2012 року позивач звертався до Правління Пенсійного Фонду України із заявами про призначення та виплату йому пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, а 15 жовтня 2012 року отримав відповідь.
Оцінюючи бездіяльність відповідачів щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком особі, яка проживає за межами України та має трудовий стаж в Україні, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з приписами ст. 92 цього Закону громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Виключення з даного правила встановлено тільки для пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У статті 51 вказаного закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.
Таким чином, з наведеного вбачається, що питання щодо призначення та виплати пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, після визнання положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що на час існування спірних правовідносин та розгляду справи є чинними так як неконституційними не визнавалися та є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що у відповідачів в силу положень ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні правові підстави для призначення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання в держави, з якими Україною не укладено міжнародні договори, що врегульовують питання пенсійного забезпечення таких осіб (крім пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання).
Крім цього, аналізуючи обставини справи, суд звертає увагу, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок призначення пенсій, дотримання якого виключає наявність спірних правовідносин між сторонами щодо призначення пенсій.
Частина перша ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказує на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 передбачає, зокрема ч.2, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, а за приписами п. 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій призначаються та виплачуються за місцем проживання.
Не підтверджено факт, що позивач є громадянином України. Як слідує з матеріалів справи позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю 01.01.1991 року, будучи на той час громадянином СРСР. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України від 12.09.1991 № 1543-ХІІ «про правонаступництво» всі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Відомості, що підтверджували б проживання ОСОБА_1 на території України після проголошення України незалежною державою 24 серпня 1991 р. відсутні. Цей факт свідчить про відсутність правового зв'язку між позивачем та державою Україна.
Судом встановлено, що позивач не звертався до Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області із заявою та не подавав до територіальних органів Пенсійного фонду належних документів, які необхідні для призначення пенсії за віком, відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому вимоги адміністративного позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Окрім цього, не підлягають задоволенню вимоги позивача до Пенсійного Фонду України з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України Міністра соціальної політики України.
У своїй діяльності Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).
Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Правління Пенсійного Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.
Таким чином, Правління Пенсійного фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсію за віком, а тому не є належним відповідачем у даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведеного, суд надходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Т.Г. Ільєва